§ 3. Кодифікаційні закони як основні джерела природноресурсового права

Важливою особливістю природноресурсового права є наявність кодифікованих законодавчих актів — ЗК, Кодексу про надра, ВК, ЛК. Основне завдання цих актів полягає у встановленні принципо­вих положень правового регулювання відносин у галузі охорони, використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення еко­логічної безпеки, запобігання і ліквідації негативного впливу на природні ресурси.

Особливістю кодексів як джерел права є те, що вони покликані стати інтегруючою основою для розвитку природноресурсового за­конодавства. Так, наприклад, зі змісту ч. 1 ст. З ЗК та ч. 1 ст. З Ко­дексу про надра випливає, що ці кодекси мають переважну силу в регулюванні земельних та гірничих відносин перед іншими норма­тивно-правовими актами, за винятком лише Конституції, яка має найвищу правову силу.

Крім того, регламентації природноресурсових відносин присвя­чені також інші нормативно-правові акти, прийняті відповідно до Конституції та природноресурсових кодексів. їх головне призна­чення — конкретизація та деталізація природноресурсово- правових положень, закріплених Основним Законом та поресурсовими ко­дексами. Ці нормативно-правові акти можуть бути різними за фор­мою (закони й підзаконні акти), але об'єднує їх те, що всі вони присвячені регламентації природноресурсових відносин.

За своєю структурою природноресурсові кодекси є законодав­чими актами, покликаними конкретизувати основні положення Конституції щодо регулювання земельних, гірничих, лісових, вод­них відносин та визначати основні положення всіх інститутів при­родноресурсового права. Слід зазначити, що природноресурсові кодекси багато в чому подібні один до одного. Наявність багатьох спільних рис у предметі та об'єкті правового регулювання передба­чає багато спільного і в структурі цих нормативних актів та їх зміс­ті. Завданням цих кодексів є регулювання правових відносин з ме­тою забезпечення підвищення продуктивності, охорони та відтво­рення відповідних природних ресурсів, посилення їх корисних властивостей, задоволення потреб суспільства у відповідних при­родних ресурсах на основі їх науково обґрунтованого раціонально­го використання.

Природноресурсові кодекси визначають порядок та органи дер­жавного управління в галузі раціонального використання й охоро­ни природних ресурсів. Так, загальними органами, що здійснюють державне управління природними ресурсами є: Верховна Рада Ук­раїни, Кабінет Міністрів України, Міністерство охорони навко­лишнього природного середовища України, Державний комітет природних ресурсів України, місцеві ради, а спеціалізованими ор­ганами виконавчої влади у галузі природних ресурсів — Держав-

53

ний комітет України по земельних ресурсах, Державний комітет України з водного господарства, Державний комітет лісового гос­подарства.

Природноресурсові кодекси регламентують порядок виникнен­ня, реалізації та припинення права власності або користування природними ресурсами. Згідно зі ст. 6 ВК, ст. 6 ЛК, ст. 4 Кодексу про надра відповідні природні ресурси є власністю держави і мо­жуть надаватись юридичним та фізичним особам тільки у користу­вання. Але відповідно до статей 56, 59 ЗК землі лісового та водно­го фонду відповідно можуть перебувати у приватній власності. От­же, керуючись п. З Прикінцевих положень ЗК, ЛК та ВК щодо ви­користання відповідних категорій земель діють у частині, що не су­перечить ЗК. Природноресурсові кодекси містять також положен­ня щодо порядку ведення державного кадастру природних ресурсів, здійснення державного контролю за їх використанням, прав та обов'язків суб'єктів користування природними ресурсами, відпові­дальність за порушення законодавства та інші норми.

На жаль, природноресурсові кодекси мають однакові недоліки. По-перше, вони мають значну кількість відсильних норм, які уск­ладнюють їх застосування й істотно знижують ефективність їх ре­гулюючої сили (ст. 42 ЛК, ст. 22 Кодексу про надра). По-друге, у зазначених нормативно-правових актах є багато нечітких, безадрес­них формулювань й декларативних положень, які практично не впливають на розвиток відповідних природноресурсових відносин. По-третє, деякі позиції природноресурсових кодексів і законів не "працюють", бо не мають відповідного механізму реалізації. По-четверте, окремі їх норми фактично не відповідають вимогам регу­лювання природноресурсових відносин в умовах розвитку ринкової економіки та зумовленої її процесами малоконтрольованої антро­погенної діяльності, а також нерідко не відрізняються належною науковою обгрунтованістю.