Трагічні сторінки «культурної революції»

• Розгром АН УРСР.

• Обвинувачення висувалися проти президента АН УРСР В.Вернадського та нового президента О.Богомольця.

• В 1930 р. був організований процес над неіснуючим «Союзом звільнення України», де основним обвинуваченим був віце-президент УАН С.Єфремов, вчений-літературознавець.

• Ліквідовано Науково-дослідний інститут історії української культури, інститут економіки і організації сільського господарства, інститут літературознавства в Харкові.

• Багато вчених піддано репресіям:

• Математик М.Кравчук;

• Історики: М.Яворський, М.Грушевський;

• Винахідник Ю.Кондратюк;

• Академіки: геолог М.Світальський, генетик І.Агоп та ін.

• Багато педагогів стало жертвами репресій.

• Заарештовано та заслано філософів: П.Демчука (в 1937 р. розстріляний), С.Семківського.

• Розпочалися масові репресії проти письменників, поетів:

• Близько 5000 письменників стали жертвами репресій (О.Вишня, О.Досвітній, Б.Антоненко-Давидович, Е.Плужник, розстріляний новеліст Г.Косинка, лірик Д.Фальківський багато інших);

• Жертвами репресій стали 97 із 193 членів Спілки письменників України.

• 1933 р. – самогубство письменника М.Хвильового і колишнього наркома освіти УРСР М.Скрипника.

• В 1933 р. Л.Курбаса заарештовано і було відправлено до табору, де він і загинув.

• В 1936 р. заарештований М.Бойчук і група митців (в 1937 р. розстріляно), школу «бойчукістів» було розгромлено.

• В 1934 р. розстріляні всі кобзарі і лірники. Кобза та ліра були оголошені «класово ворожими».

• Розпущено капели бандуристів.

• Серйозні втрати були і серед майстрів різця і пензля. За професійні погляди були заарештовані В.Седлер, І.Падалка та ін.

Антицерковна політика радянської влади

• Закриття церков.

• Репресії проти керівництва УАПЦ, проти священиків.

• Ліквідація УАПЦ в 1929 р.

• Гоніння на віруючих.

• Проголошення політики знищення релігії як соціального явища.

• Курс на формування атеїстичного світогляду в суспільстві.

Релігійне життя в Україні в 1920-1928 рр.

Позиція більшовиків щодо релігії	Офіційно релігію не було заборонено, вона лише була відокремлена від держави, але на насправді органи державної влади: Переслідували релігійних представників; Пропагували атеїзм. В історичній перспективі, на думку більшовиків, релігія повинна була зникнути.
Ставлення державних та партійних установ до Православної Церкви	Ставлення до церкви було настороженим, ворожим. Священики підлягали репресіям. Храми, які були зруйновані в роки громадянської війни, не відновлювались. Уряд підтримував сектантські групи, підриваючи єдність Церкви.
Створення УАПЦ	Ініціатором створення Автокефальної Церкви України стала Всеукраїнська Церковна Рада, яка була створена в 1918 р. Спочатку більшовики підтримали це рішення (була спроба більшовиків розколоти Церкву зсередини). В 1921 р. Всеукраїнська Церковна Рада вибрала священика В.Липківського митрополитом й оголосила про створення УАПЦ.
УАПЦ в роки НЕПу	УАПЦ змогла за короткий термін завоювати авторитет серед населення України, число її прихильників швидко збільшилося. УАПЦ не змогла створити для розвитку необхідну матеріальну базу. УАПЦ не визнав Патріарх Московський і Всєя Русі. В УАПЦ було багато внутрішніх протиріч через виборні посади. В 1926 р. митрополита Липківського було звинувачено в націоналізмі, заарештовано. Всеукраїнську Церковну Раду розпущено.
Скасування урядом УСРР декрету про свободу совісті	В 1928 р. був введено в дію Адміністративний кодекс УСРР, який містив розділ «Правила про культи». Декрет про свободу совісті втратив силу. Ставлення до релігії з боку уряду стало непримиренним: Посилилися репресії проти священиків та церковного керівництва: арешт близько 2 тис. священиків УАПЦ; арешт митрополитів: В.Липківського, М.Борецького, І.Павловського. Масове закриття храмів.

Виведення: «Розстріляне Відродження» - це трагічний період в історії України, пов'язаний з політикою встановлення тоталітарного контролю більшовицького режиму над культурою, фізичне знищення кращих представників української культури, розквіт творчості яких припадає на період підйому української культури в 20-х - на початку 30-х рр. ХХ століття.

В культурному процесі чітко простежується боротьба двох протилежних тенденцій оновлення: гуманістичної, пошукової, творчої та державно орієнтованої, централізованої, регламентованої.

Досягнення в області освіти, науки, літератури і мистецтва могли бути незмірно більшими, якби їх розвиток не гальмувався некомпетентним втручанням представників адміністративно-командної системи, і якби українська культура не зазнала величезних втрат.

Антицерковна політика більшовицького керівництва сприяла глибокій деформації в суспільстві та зростанню бездуховності.