Причини поразки антибільшовицьких сил у громадянській війні

• Провідні держави світу були зайняті в Першій світовій війні і не змогли надати ефективної підтримки опозиції.

• Міжнародні сили не вірили в життєву силу влади більшовиків.

• Розкол сил опозиції, які виступали під різними гаслами.

• Монархічні гасла лідерів «білого руху» спричинили незадоволення різних верств населення, які не хотіли відновлення дореволюційних порядків.

• Вузькість соціальної бази антибільшовицьких сил.

• Відмова антибільшовицьких сил підтримати національні рухи.

• Намагання відродити «єдину і неподільну» Росію відвертало від «білого руху» народи, що прагнули незалежності.

• Політичні прорахунки антибільшовицьких сил щодо селян:

• Невирішеність земельного питання;

• Ліквідація поміщицького землеволодіння.

• Терор антибільшовицьких сил проти населення спричинив різку негативну реакцію різних верств населення.

• Більшовики зуміли краще організувати свої сили.

• Широка більшовицька пропаганда серед населення своєї програми радикальних перетворень у суспільстві, в якій було багато обіцянок для різних верств населення.

Наслідки громадянської війни

• За різними даними загинуло від 8 до 15 млн. осіб.

• У війні переміг більшовизм.

• 2 млн. людей опинилися в еміграції (переважно інтелігенція).

• Війна призвела до голоду, епідемій.

• Руйнація народного господарства.

• Радянська країна опинилася в міжнародній ізоляції і не могла сподіватися на підтримку із-за кордону.

• Значний занепад економіки:

• Промислове виробництво у 1920 р. скоротилося у 7 разів (в порівнянні з 1913 р.);

• Сільськогосподарське – майже на 50%;

• Економічні збитки становили 50 млрд. золотих крб.

• Знецінювання людського життя більшовиками.

Виведення: громадянська війна – це велика трагедія, що призвела до великих людських втрат. Це насильство й жорстокість, терор, море ненависті й гніву. Це знецінення людського життя, знехтування загальнолюдськими цінностями: нормами гуманізму, милосердя, моральності, добра, справедливості.

Суть резолюції «Про радянську владу в Україні»

• Формальне визнання самостійності України.

• Залучення в партійне керівництво українців.

• Визначення необхідності співробітництва із політичними супротивниками – лівими партіями.

• Необхідні більш повільні темпи націоналізації промисловості в порівнянні з Росією.

• Передача селянству частини колгоспних земель.

• Зменшення обсягу продрозкладки.

• Проте, цей документ до певної міри залишився декларацією.

Політика радянської влади в Україні

• Затвердження централізму через формування системи ревкомів.

• Форсоване формування однопартійної системи.

• Взято курс на встановлення диктатури пролетаріату.

• Відновлення політики «воєнного комунізму».

• Нова хвиля «червоного терору».

Культура України в 1917-1920 рр.

Умови розвитку культури

• Складна політична обстановка, що пов'язана з громадянською війною.

• Економічна розрух.

• Брак коштів на розвиток культури.

• Загибель, еміграція багатьох діячів науки та культури в 1917-1920 рр.

Досягнення української культури 1917-1920 рр.

• Відкриття УАН 24 листопада 1918 р.

• Відкриття в 1918 р. та розширення мережі вищих та середніх навчальних закладів з українською мовою викладання (університети в Києві, Кам'янець-Подільському).

• В 1920 р. в Україні діяло 38 ВИШів - набагато більше, ніж до революції.

• Створення сприятливих умов для вступу до ВИШів робочої та селянської молоді:

• Формування підготовчих робочих факультетів (рабфаків);

• Скасовано плату за навчання.

• Введено стипендію.

• Початок ліквідації неписьменності:

• Організація гуртків лікнепу, в яких навчалося доросле населення до 50 років;

• Діти з 8 років навчалися грамоті в школах.

• До 1920 р. письменними стали 51,9% населення проти 27,9% - до революції.

• Відродження культурно-просвітницької діяльності «Просвіт».

• Поява яскравих, талановитих творів в області літератури - В.Сосюри, П.Тичини, В.Чумака, В.Еллінського та ін.

• Плюралізм літературного процесу, вільне існування різних напрямів в літературі:

• Неокласицизму;

• Революційного романтизму;

• Символізму;

• Пан футуризму.

• Заснування в 1919 р. Українського театру драми та опери; створення театральних колективів.

• Заснування у Вінниці в 1920 р. театру ім. І.Франка, який пізніше переїхав до Києва.

• Створення в 1918 р. Державного симфонічного оркестру (в 1919 р. був перейменований в Республіканський симфонічний оркестр ім. М.Лисенка), музичних колективів, капел. В цей період працювали композитори: М.Леонтович, Я.Степовий, Л.Ревуцький, Г.Верьовка, Б.Лятошинський.

• Розвиток образотворчого мистецтва. Утворення Української Академії Мистецтв, членами якої сталі М.Бойчук, М.Бурачек, Г.Нарбут, М.Жук, В.Кричевський.

• Відкриття в Ромнах в 1918 р. першого в Україні пам'ятника Т.Шевченку (скульптор І.Кавалеридзе).

• Культура опинилася в епіцентрі політичної боротьби. Діячі культури за переконання потрапляли в число «неугодних» властям. Особливо яскраво це проявлялося в діяльності органів радянської влади.