Періодизація «Перебудови»

I. Квітень 1985 – січень 1987 рр. – період розробки концепції Перебудови та здійснення перших економічних реформ. Дозрівання політичного курсу Перебудови:

• Переважає трохи спрощений підхід до змін у суспільстві, якісно нове розуміння перебудови прийшло пізніше.

• Наведення елементарного порядку.

• Зміцнення трудової і технологічної дисципліни.

• Підвищення відповідальності кадрів.

• «Нова редакція» програми партії - курс на вдосконалення соціалізму, а не побудова комунізму до 1980 р.

• Рішучі зміни в зовнішній політиці - «нове мислення».

• Розгортання та зміцнення гласності.

• Виконання Продовольчої програми.

• Розвиток виробництва товарів народного споживання.

• Житлова програма (вирішення житлової проблеми до 2000 р.).

• Антиалкогольна кампанія.

Суспільному розвиткові були властиві наступні риси:

• Імпульси змін йдуть тільки «зверху».

• Апарат управління не проявляє власної ініціативи, очікуючи вказівок та інструкцій.

• Вичікувальна позиція домінує у більшості народних мас.

• Усе гостріше відчувається потреба в політичних висновках, у розгорнутій і чіткій програмі Перебудови.

• Суспільна свідомість ще відносно слабо радикальна, стереотипна.

• Своєрідним каталізатором переосмислення існуючих громадських порядків стала катастрофа на Чорнобильській АЕС.

• Це був час загублених можливостей, тому що при сильній владі можна проводити радикальні реформи, однак відсутність чіткої концепції реформування, слабкість реформаційного ядра в партії не дали можливості піти цим шляхом. Однак, навіть у початковий період Перебудови відбулися позитивні зміни.

II. Січень 1987 – літо 1988 рр. - визначення основних завдань Перебудови, формування та розширення її соціальної бази:

• Керівництво країни починає розуміти, що економічні реформи не будуть реалізовані, якщо одночасно не провести, нехай навіть обмежених, політичних реформ і не зняти соціальної напруги в суспільстві.

• Активізується перебудова в кадровій політиці - «скидання консервативного баласту», але В.Щербицький зумів зберегти свої позиції.

• У верхніх ешелонах влади була загалом сформульована, погоджена, обнародувана стратегічна тріада Перебудови.

• Активно формується соціальна база Перебудови.

• Виникають і зміцнюють свої позиції неформальні організації, які обумовили:

• Можливість відкритого і різкого осуду існуючого режиму;

• Можливість критики безгосподарності керівництва;

• Створення широкої безцензурної преси;

• Дозвіл права на мітинги, збори, демонстрації.

• Поступово в надрах неформальних організацій визріває ідея:

√ Створення широкого демократичного руху;

√ Формування організацій за зразком народного фронту Прибалтики.

• Поява масового демократичного руху, який швидко самоорганізовується, додала сил Перебудові та підштовхнула процес самовизначення та консолідації як у рядах прихильників радикальних змін, так і їхніх противників.

III. Літо 1988 - травень 1989 рр. – зсув центра рушійних сил Перебудови зверху до низу:

• Вперше за роки радянської влади поставлено питання про необхідність глибокого реформування політичної системи.

• Офіційно проголошено курс на державотворення, парламентаризм, поділ влади, хоча ця політична доктрина розглядалася крізь призму «соціалістичних цінностей».

• КПРС усе більше «не вписується» в процес Перебудови, не встигає за змінами подій.

• Бюрократичний апарат не проявляє ані гнучкості, ані можливості до адаптації.

• Починається процес формування багатопартійності.

• Посилення самостійності підприємств і розширення сфери діяльності приватного сектора.

• Перехід від домінування адміністративних до застосування переважно економічних методів управління господарством - госпрозрахунку і самофінансуванню.

• Темпи продуктивності праці значно відставали від темпів збільшення заробітної плати.

• Вже у проекті реформа була половинчастою – вона не зачіпала основ командно-адміністративної системи, не допускала плюралізму власності, не планувала реформування: ціноутворення, матеріального забезпечення.

• Такий характер реформи призвів до розбалансування в економіці, наростанню деформації та диспропорції.

IV. Травень 1989 - лютий 1990 рр. – розмежування і консолідація полярних політичних сил у суспільстві, їх відкрите протистояння:

• Поглиблення процесу Перебудови.

• Набирає силу процес інтенсивного формування народних фронтів - перших незалежних організацій масового характеру.

• Поглиблення політичного плюралізму сприяє:

√ Розвиткові політичної системи;

√ Розгортанню багатопартійності.

• Виникає незалежний масовий робочий рух, тому що недосконалі реформи в економіці ще більше збільшили соціально-економічні проблеми робітників, які не вирішувалися роками, особливо в гірській галузі.

• Страйки.

• Поглиблення розмежування й наростаюча консолідація опозиційних сил структурам влади були симптомами того, що монополія КПРС у політичній сфері поступово витісняється реальним плюралізмом.

V. Лютий – грудень 1990 рр. – поступовий перехід політичного керівництва СРСР праворуч та радикалізація народних мас:

• Спад в економіці.

• Під впливом ліберально-реформістського крила керівництва починає домінувати ідеологія надзвичайних ситуацій і надзвичайних тимчасових заходів, що на практиці означало уповільнення проведення радикальних реформ.

• Трансформація офіційної політики, крім економічних причин, була обумовлена політичними факторами: на думку горбачовців, розмах народного руху та глибина його цілей вийшла далеко за припустимі ліберально-реформістські рамки.

• «Революція зверху» - Перебудова - все більше здобувала рис хаотичного, неконтрольованого процесу, у якому поштовхи «знизу» нерідко випереджали реакцію ініціаторів Перебудови на хід подій.

• Реалізація ідеї президентства.

• Скасування 6 статті Конституції СРСР.

• Вихід на політичну арену в результаті виборів (на альтернативній основі) у Верховну Раду України значної кількості нових громадських організацій.

• Активізується робочий рух за:

√ Відставку союзного уряду;

√ Створення уряду національної довіри;

√ Деполітизацію правоохоронних органів;

√ Ліквідацію парткомів на підприємствах;

√ Націоналізацію майна КПРС.

• КПРС і КПУ втрачають монолітність.

• Посилення антикомуністичних настроїв і поява відцентрових тенденцій в самій партії як результат освітлення «білих плям» історичного минулого.

• Непослідовне реформування економіки, що призвело до кризи.

• Невміння партії вести політичну боротьбу в умовах конкуренції.

• Втрата партійного керівництва контролю над процесом Перебудови.

• Поляризація та конфронтація політичних сил.

VI. Грудень 1990 – серпень 1991 рр. – кінець Перебудови:

• Відмова Горбачова підтримати проект переходу до ринку за 500 днів.

• Криваві події у Вільнюсі - свідчення того, що керівництво схиляється до союзу із консерваторами.

• IV з'їзд народних депутатів СРСР здійснив поворот від демократії до політики «твердої руки».

• Відбувається еволюція форм державної влади: ще не зміцнілий парламентаризм поступається місцем президентському правлінню з необмеженими повноваженнями.

• Принципові орієнтири Перебудови: «плюралізм», «демократія», «гласність» спочатку витісняються, а потім заміняються в офіційній політиці на «дисципліну», «порядок», «стабільність».

• Щоб вивести суспільство із кризи, Горбачов почав орієнтуватися на виконавчу владу та прагнув залишитися в рамках «історичного вибору».

• Прояви кризи:

• Втрата контролю над Перебудовою;

• Запізнення з реформуванням СРСР;

• Відсутність сильного центристського руху;

• Організаційна слабкість демократичних сил;

• Спад виробництва;

• Інфляція.

• Для подолання кризових явищ були спроби зробити Україну незалежною:

√ Ліквідувався контроль над економікою республіки з боку центра;

√ Загальносоюзна власність на території України визнана республіканською;

√ Формується власна грошово-фінансова система, податкова й митна служби.

• Але ці заходи в значній мірі мали характер «фасадних змін» і центр продовжував контролювати розвиток економіки України.

• Березневий референдум 1991 р.

• Посилення демократичного руху за радикальне реформування суспільства.

• Спроба консерваторів перейти до активних дій - державний переворот 19-21 серпня 1991 р. в Москві.

• 24 серпня 1991 р. проголошення Акту незалежності України.

• Президія Верховної Ради в короткий термін приймає принципово важливі постанови:

√ Про департизацію державних органів, установ, організацій;

√ Про власність КПУ та КПРС на території України;

√ Про припинення діяльності КПУ.

• Процеси Перебудови в Україні довгий час розгорталися на підставі розроблених у союзному центрі моделей і шаблонів. Це обумовлено багатьма факторами:

  1. Через тотальне одержавлення економіки Україна перебувала в економічній залежності від союзного центру.

  2. В українській номенклатурі панував «синдром виконавця», який блокував ініціативу та активність не тільки формальної еліти, але й широких народних мас.

  3. Опозиційні сили були погано організованими і роз з’єднаними.

  4. На міжнародній арені Україна завжди перебувала в тіні Росії і сприймалася світовим співтовариством як складова невід'ємна частина СРСР.

  5. Реформи проходили в умовах боротьби між реформаторськими та консервативними силами. Це не дало можливості надати радикального характеру багатьом з них.

  6. Безсистемна перебудова вела до розвалу народного господарства.

• Реформи не були осмислені належним чином ані політиками, ані вченими, тому з 1989 р. реформи набувають некерованого характеру, чого не передбачив ані М.Горбачов, ані його прихильники.

• В решті-решт, реформи завершилися розвалом економіки СРСР, втратою міжнародного статусу великої держави та розпадом СРСР. Події могли бути набагато трагічнішими, якби союзні республіки, щоб утримати ситуацію під контролем, не ухвалили Акти незалежності та не забезпечили перехід всієї повноти влади до республіканських органів.