Криза соціальних відносин

Соціальне життя – спільна єдність людей, спрямована на забезпечення умов і засобів існування, реалізацію потреб, інтересів, цінностей.

Депопуляція – переважання смертності над народжуваністю в розрахунку на 1000 осіб.

Демографічні зміни (1959-1989 рр.)

• Прояв загальної тенденції до збільшення (майже на 10 млн. осіб) абсолютної кількості населення України з 41,8 млн. в 1959 р. до 51,7 млн. в 1989 р.

• Водночас відбувається скорочення темпів абсолютного приросту населення:

• Показник у середньому за рік становив 330 тис. осіб з поступовим зменшенням;

• Наприкінці 1970 р. приріст населення зменшився фактично більш ніж вдвічі і становив 120 тис. осіб у середньому на рік.

• Визначальні тенденції змін у соціальному складі:

• Економічна незабезпеченість населення;

• Погіршення загального стану здоров’я нації;

• Зростання урбанізації населення;

• Збільшення кількості місцевих жителів індустріальних центрів (у 1,8 разів);

• Зменшення абсолютної кількості сільського населення на 20%;

• Початок депопуляції з 1979 р. (спочатку на Чернігівщині, Полтавщині, Вінниччині, а починаючи з 1990-х рр. - у державі загалом);

• Питома вага чоловіків збільшилася з 1979 р. на 46%;

• Посилення тенденції старіння сільського населення;

• Зменшення молодших вікових груп працездатного віку;

• Зниження народжуваності на селі.

• Зниження відсотка працездатного населення: на кожну 1000 працездатного населення припадало 1034 непрацездатних (у т.ч. 452 дитини і 582 особи похилого віку та інваліди).

• Значних масштабів набула міграція:

• 30% міграція населення із села в місто;

• 40% переміщення між містами;

• 15% міського населення переселялося у сільську місцевість;

• 10% міграція у межах сільської місцевості.

Причини зміни національного складу населення

• Політика союзного центру на:

• «Зближення» націй;

• «Злиття» націй;

• Формування «єдиної радянської нації», яка була прикриттям курсу на:

• русифікацію:

• денаціоналізацію самобутніх культур народів СРСР.

• Міграція робочої сили:

• Значна частка українців виїздила на новобудови:

• Сибіру;

• Далекого Сходу;

• Крайньої Півночі:

• БАМ (Байкало-Амурська магістраль);

• Тюмень;

• Воркута;

• Розселення на території республіки (особливо у Криму і великих містах) офіцерів, що вийшли у відставку.

• Еміграція євреїв до Ізраїлю (353 тис. осіб віком за 30 років).

Рівень і якість життя населення України

Рівень життя населення – це ступінь задоволення матеріальних і культурних потреб населення країни, класів, соціальних груп, родини, індивіда.

Рівень життя виміряється кількісними показниками. СРСР посідав в 70-ті рр. за рівнем життя 6 місце у світі.

Якість життя пов'язана з добробутом, стабільністю, вирішенням демографічних, екологічних, інших соціальних проблем.

• Заробітна плата збільшилася у:

• Робітників та службовців з 1960 - 1980 рр. в 2 рази;

• Колгоспників - в 2,7 рази;

• Працівників радгоспів - в 2,3 рази.

• За 1965-1985 рр. в Україні:

• Було здано в експлуатацію 70 тис. 305 нових квартир;

• Чисельність людей, що вселилися в них, склала 33 млн.

• Чисельність медичних працівників і лікарняних ліжок у перерахунку на душу населення в 80-ті рр. була найбільшою у світі.

• Ці показники не враховували, що значна кількість людей в СРСР (і в Україні) не мали середньостатистичних матеріальних благ: гарних квартир, забезпеченого життя, побутових зручностей, умов для нормального відпочинку тощо.

• Середня заробітна плата вираховувалася так: загальна сума зарплати ділилася на кількість працюючих. В результаті поза цим показником виявлялися дуже низькі зарплати - від 60 крб., а також і високі - більше 200 крб.

• Якість життя включає такі фактори:

• рівень демократизації суспільства,

• стан здоров'я населення і

• навколишнього середовища,

• можливість освіти,

• ступінь соціальної захищеності.

• Якість життя в СРСР була низькою.