У контексті культурної ідентичності

• Частина мешканців Центру, Півдня і Сходу України вважають себе ближчими за характером, звичаями і традиціями до жителів Росії.

• Західні українці вважають себе ближчими за характером, звичаями і традиціями до поляків.

• Жителі Донбасу і Криму вважають себе ближчими за характером, звичаями і традиціями до росіян і білорусів порівняно з жителями Центральної та Західної України.

• Регіональні або локальні ідентичності домінують над загальнонаціональною ідентичністю, яка лежить в основі модерних політичних націй.

• Можна говорити про ідентифікацію українських суспільних груп із західноєвропейською та російською «цивілізаціями».

• З одного боку, ми маємо розглядати нашу культурну ідентичність у загально цивілізаційному вимірі, а з іншого - з точки зору єдності загальноукраїнської культурної ідентичності.

• Дві України – це дві ідентичності, які мають виразну цивілізаційну прив’язку:

• Перша – українська, традиційна, про європейська;

• Друга – малоросійська, з імперським (радянським) компонентом, виразно анти західна, а відтак за багатьма ознаками – азійська.

• Від балансу цих двох ідентичностей залежатиме:

√ Чи буде Україна демократичною європейською державою з виразним національним обличчям, повноправним суб’єктом міжнародної політики;

√ Чи наша держава і суспільство розчиняться у євразійському просторі, де потраплять до зони тяжіння геополітичного і культурно-цивілізаційного чинника.

• В Україні до кінця не розв’язано проблему подолання системної «кризи культурно-цивілізаційної самоідентичності», яку в умовах глобалізації переживають більшість сучасних держав. Передусім це зумовлено відсутністю спеціальної, послідовної державної політики.

• Реалізація національного проекту можлива через:

• Поступове

• Делікатне

• Толерантне

• Неухильне утвердження демократичної національної ідентичності, європейською за цивілізаційною ознакою

• Культурно-етнічну самоідентифікацію українського суспільства на підставі творчо усвідомленої і модернізованої тисячолітньої національної культури, збагаченої кращими зразками сучасної глобальної цивілізації.

У контексті революційних змін

Помаранчеву революцію 2004-2005 рр. варто і необхідно розглядати як мінімум у трьох вимірах: «помаранчевому», «біло-голубому» та ціннісному, або духовно-цивілізаційному.

1. Помаранчевий.

• Формально пов'язаний з кольором політичних сил, які здобули перемогу.

• «Помаранчеві» отримали можливість офіційно від імені держави проголошувати свої концепції та лозунги.

• Революція 2004-2005 рр. була специфічним поєднанням ідей:

√ Демократизму;

√ Україноцентризму або українофільства;

√ Євроатлантизму.

• Намітився своєрідний цивілізаційний союз національної буржуазії з робітничим класом Сходу та Півдня України.

2. «Біло-голубий».

• Бере назву від кольору символіки партії регіонів та її союзників – основних противників «помаранчевих».

• Мав «канонічно православне», «пострадянське», євразійське консервативне цивілізаційне наповнення.

• Революція відбувалася переважно на Півдні та Сході України серед широких неукраїнофільських мас населення, які усвідомили себе як особливий суб’єкт цивілізаційного процесу в Україні.

• Революційний порив здобув вираження у боротьбі значної частини поліетнічного українського народу за свої законні політичні та культурні права, які не здатен забезпечити жоден рух, зорієнтований на замовчування корінних цивілізаційних проблем українського суспільства перед обличчям викликів глобалізованого світу.