Соціальне розшарування населення України

Стратифікація	Стратифікатори
Вища страта вищого класу	Представники багатих і впливових династій.
Нижча страта вищого класу	Банкіри. Відомі політики. Власники великих фірм.
Вища страта середнього класу	Бізнесмени. Керівники фірм. Відомі юристи. Лікарі. Видатні спортсмени. Наукова еліта.
Нижча страта середнього класу	Наймані працівники-інженери. Середні й дрібні чиновники. Викладачі. Наукові працівники. Керівники підрозділів на підприємствах. Висококваліфіковані працівники.
Вища страта нижчого класу	Робітники середньої та низької кваліфікації.
Нижча страта нижчого класу	Жебраки. Безробітні. Безпритульні. Іноземні робітники. Представники маргінальних груп населення.

Можливі шляхи виходу із кризи

1. Слід:

• Визнати господарства одноосібних землекористувачів рівноправним учасником виробництва.

• Забезпечити всім одноосібним землекористувачам рівні умови одержання довгострокових кредитів.

2. Держава повинна сприяти кооперуванню господарств окремих землекористувачів, звертаючи особливу увагу на створення:

• Кооперативів з переробки та реалізації сільськогосподарської продукції.

• Кредитних спілок.

• Машинно-тракторних товариств.

3. Потрібно створювати в сільській місцевості підприємства з несільськогосподарських видів діяльності, які:

• Сприятимуть подоланню безробіття.

• Спонукатимуть селян відмовлятися від дрібно парцелярних господарств.

4. Держава повинна сприяти розвиткові тих господарств, що мають перспективу перетворення на високотоварні фермерські господарства.

Економічна свобода як головна вимога ринку

Економічна свобода – ступінь невтручання держави у виробництво, розподіл і споживання товарів та послуг.

Чинники індексу економічної свободи

1.Розвиненість банківського сектору і системи фінансів.

2.Дотримання права приватної власності.

3.Ступінь втручання держави в економіку.

4.Рівень грошових потоків та іноземних інвестицій.

5. Контроль за рівнем заробітної плати і цін.

6.Наявність і ступінь розвиненості «чорного ринку».

Непослідовність української зовнішньоекономічної політики

• 23.02.2003 р. в Москві відбулася неформальна зустріч Президента Росії В.Путіна, Президента України Л.Кучми, Президента Казахстану Н.Назарбаєва та Президента Білорусі О.Лукашенка.

• Президенти підписали заяву «Про новий етап економічної інтеграції та про початок переговорного процесу щодо формування Єдиного економічного простору і створення єдиної регулюючої міждержавної комісії з торгівлі і тарифів». Так у повсякденне життя увійшло поняття «єдиний економічний простір» (ЄЕП).

• Для реалізації угоди про ЄЕП була створена група «високого рівня», в задачі якої входило формування митного союзу та передача повноважень єдиній регулятивній міждержавній незалежній Комісії з торгівлі і тарифів. Від України до неї увійшов перший віце-президент М.Азаров.

• Цей документ починався із заяви про те, що основним завданням уряду на сучасному етапі є створення незалежної бази для набуття Україною повноправного членства в ЄС, вступ до СОТ і формування в суспільстві про європейської більшості.

• На першому плані стояло формування митного союзу та передача повноважень в цій сфері єдиній регулятивній міжнародній незалежній Комісії з торгівлі і тарифів.

• Митний союз у разі його укладення робив неможливим самостійний вступ України до СОТ, тому що об’єктом переговорів ставав би не уряд і парламент держави, а наддержавні органи митного союзу. Це закрило б перед Україною перспективу створення зони вільної торгівлі з країнами Євросоюзу з подальшим набуттям статусу асоційованого членства в об’єднаній Європі.

• Верховна Рада ухвалила ідею ЄЕП та програму діяльності уряду В.Януковича.

• З ініціативи української делегації до кінцевих документів «групи високого рівня» були внесені положення про можливість різношвидкісної інтеграції, що враховувала б особливості національного законодавства кожної країни-учасниці, але документи допускали різне трактування окремих положень. Наприклад, прем’єр-міністр РФ вказував на те, що головною метою ЄЕП має стати не зона вільної торгівлі без винятків та обмежень (на чому наполягали українці), а митний та валютний союз.

• Комітет Верховної Ради з питань європейської інтеграції відзначив, що підписання Угоди про утворення ЄЕП зупинить процес входження України в СОТ і перекреслить вже узгоджені з 14-ма країнами протоколи з умовами вступу на український внутрішній ринок.

• В Міністерстві економіки вважали несприйнятливим механізм ухвалення рішень, згідно з яким значення голосу країни-учасниці залежить від її економічного потенціалу.

• Низькі внутрішні ціни на енергоносії, на думку міністра економіки В.Хорошковського, гальмують рух країни до Світової організації торгівлі (СОТ), оскільки правила міжнародної торгівлі вимагають створення рівних для всіх конкурентних умов. Ціни, за якими Україна одержувала енергоносії від Росії істотно поступалися європейським. Це:

√ Збільшувало енергетичну залежність України від РФ;

√ Позбавляло Україну можливості пошуку альтернативних джерел імпорту палива;

√ Законсервувало б енергомістку українську економіку, яка не мала би потреби підвищувати конкурентоспроможність своїх виробників за рахунок нових технологій, досконального менеджменту та ін.

• За наявності різних цін на енергоресурси в умовах єдиного ринку або цілком відкритих ринків українські теплові та атомні електростанції ставали конкурентно неспроможними, що могло призвести до скорочення виробництва електроенергії та послаблення енергетичної безпеки держави.

• Входження України в ЄЕП вимагало кардинального перегляду планів розвитку вітчизняної вугільної галузі. Донбас, який був виснажений інтенсивним видобутком упродовж більше століття і десятиліттями не мав потрібних капіталовкладень, істотно поступався за собівартістю вугільним басейнам Росії і Казахстану. В умовах відкритих ринків це різко загострювало соціальні проблеми на українському Сході.

• Якщо ЄЕП розглядати як угоду про вільну торгівлю на всьому пострадянському просторі, то вона мала велике значення для пострадянських народних господарств України та Білорусі, які мали б змогу безперешкодно користуватися дешевими енергоносіями (нафтою і газом) з РФ і Казахстану.

• Високий рівень економічної інтеграції (в напрямку утворення митного та валютного союзів) одразу перетворював народні господарства чотирьох держав в єдиний механізм.

• Для України зникала перспектива європейської інтеграції, тому що РФ не збиралася входити до Європейського Союзу, а ЄС, в свою чергу, ніколи не розглядав проблему членства Росії. Російський «Газпром» дав зрозуміти: якщо Україна хоче йти в Європу, вона повинна сплачувати Росії європейську ціну за спожитий газ.

• Виникала перспектива створення в єдиному економічному просторі пострадянських країн конфедеративних або навіть федеративних політичних зв’язків з наступною реставрацією держави, яка вже існувала у вигляді СРСР.

• Помаранчева революція привела до влади політичні сили, які висловлювалися проти утворення ЄЕП.

• Підготовка до парламентських виборів і тривале формування урядової коаліції після виборів фактично «заморозили» проблему євразійської економічної інтеграції.