Причини поглиблення економічної кризи

Листопад 1990-жовтень 1992 рр.

- уряд В.Фокіна.

Жовтень 1992-вересень 1993 рр.

- уряд Л.Кучми.

Вересень 1993-червень 1994 рр.

- виконуючий обов’язки голови уряду Ю.Звягільський.

Червень-березень 1995 р.

- уряд В.Мосола.

Березень 1995-травень 1996 рр.

- уряд В.Марчука.

Травень 1996-липень 1997 рр.

- уряд В.Лазаренка.

Липень 1997-грудень 1999 рр.

- уряд В.Пустовойтенка.

Грудень 1999-квітень 2001 рр.

- уряд В.Ющенка.

Квітень 2001-листопад 2002 рр.

- уряд А.Кінаха.

З листопада 2002 р.

- уряд В.Януковича.

Етап

Характеристика етапу

1991-1996 рр.

Наростання кризових явищ

• Відповідно до Декларації про державний суверенітет економічна політика України стала самостійною.

• Загальносоюзні багатства підлягали розподілу між республіками. Розподіл відбувся несправедливо - золотий, алмазні фонди, кошти Держбанку СРСР стали власністю Росії.

• Скорочення виробництва.

• Банкрутство багатьох підприємств, зупинялися заводи.

• Розрив господарських зв'язків із республіками колишнього СРСР.

• Безробіття.

• Зріст інфляції після відпуску цін в Росії у 1992 р. Кабінетом Міністрів РФ на чолі з Є.Гайдаром.

• Національний Банк не зміг побороти інфляцію. Фінансова сфера країни опинилася в глибокій кризі.

• Зріст зовнішнього боргу щодо Росії.

• Почалася енергетична криза через труднощі з оплатою закупленого в Росії й Туркменістані газу та нафти (в Україні не було і немає достатньої кількості енергоресурсів - нафти, газу - без яких стабільний економічний розвиток неможливий).

• Невиплата зарплат, пенсій, допоміг.

• Рівень зарплат абсолютно не відповідав цінам і прожитковому мінімуму.

• Погано фінансується охорона здоров'я, освіта, вся соціальна сфера.

• Розгул економічної злочинності, наростання криміналізації економіки.

• Пограбування внутрішнього ринку країни з причин відсутності митниць. та належного контролю з боку держави. В результаті - вивіз з України у величезних кількостях коштовної сировини, дешевих товарів, розкрадання державної власності.

• Створення умов для розвитку різних видів власності, підприємницької діяльності, господарської самостійності підприємств.

• Швидко створити капіталістичний сектор у промисловості й сільському господарстві не вдалося.

• Приватизація торкнулася дрібних промислових об'єктів, частка яких була невеликою, тому бажаних результатів вона не принесла.

• Стихійно, без контролю держави поширилася мережа комерційних банків (230). У банківській сфері почалися зловживання.

• В пошуках ефективної моделі реформування уряд Л.Кучми намагається відновити галузеве централізоване управління народним господарством, ввести держзамовлення на республіканському і регіональному рівнях. Це було спробою стабілізувати економічне становище через посилення адміністративних методів управління, спираючись на державний сектор, у якому була зосереджена основна частина виробничого потенціалу країни.

• У жовтні 1996 р. в Посланні Президента України Л.Кучми до Верховної Ради «Шляхом радикальних економічних реформ» визначено основні напрями та пріоритетні завдання нової соціально-економічної стратегії:

• Фінансова стабілізація, що включає зниження податків, подолання платіжної кризи, поглиблення банківської реформи;

• Регульована та контрольована з боку держави поетапна лібералізація цін;

• Докорінна структурна перебудова виробництва з метою створення ринкової економіки, яка має базуватися на приватному секторі;

• Децентралізація управління економікою;

• Лібералізація сфери зовнішньоекономічних зв’язків;

• Соціальний захист, що включає докорінну реформу заробітної плати, соціальної допомоги та соціального страхування:

Засоби досягнення:

• Децентралізація сфери зовнішньоекономічних зв’язків;

• Зовнішні та внутрішні позики;

• Залучення іноземних інвестицій;

• Земельна реформа;

• Розвиток експортних галузей.

• Паралельно відбувається створення ринкової інфраструктури - з'явилися ринки валюти та нерухомості.

• Більш динамічними стали процеси роздержавлення.

1996-1999 рр.

Прискорення ринкових реформ

• Узято курс на прискорення реформування як на єдиний спосіб виходу із кризи.

• Основні напрямки соціально-економічної політики:

• Фінансова стабілізація:

• ослаблення податкового пресу;

• подолання платіжної кризи;

• поглиблення банківської реформи;

• Регульована й контрольована державою лібералізація цін

• Докорінна структурна перебудова виробництва з метою формування ринкової економіки на основі розширення приватного сектору

• Децентралізація управління економікою

• Лібералізація зовнішньоекономічних зв'язків, чітке визначення пріоритетів у регіональному напрямку зовнішньоекономічної політики

• Соціальний захист, що передбачає докорінні реформи:

• заробітної плати;

• соціальної допомоги;

• соціального страхування;

• передача через акції населенню державної власності в користування.

• Початок стабілізації фінансової сфери:

  • В 1996 р. була введена національна валюта – гривня;

• Знизилася інфляція.

• У цілому стан економіки продовжує залишатися важким, кризовим.

1999-2005 рр.

Деяка стабілізація економіки

• Часткова фінансова і цінова стабілізація (зменшення інфляції).

• Певні структурні зміни – докорінне реформування відносин власності, всебічне утвердження (поряд із державною) ефективних форм приватної та колективної власності.

• Приватний сектор проізводить більш ніж 66% продукції.

• Скорочення спаду виробництва. Структурна перебудова громіздкої, зорієнтованої на важку індустрію та воєнно-промисловий комплекс економіки.

• Пріоритетність наукомістких та високотехнологічних галузей економіки

• Інтенсифікація процесу приватизації, практично завершено малу приватизацію, більш 8 тис. великих і середніх підприємств приватизовано.

• Почався процес повернення капіталу в Україну - зміни напряму руху валюти.

• Роздержавлення землі та майна сільськогосподарських підприємств – реформування села шляхом здійснення радикальної земельної реформи.

• Перегляд податкової системи з метою зменшення податкового тиску на економічну діяльність і забезпечення рівності юридичних та фізичних осіб всіх форм власності.

• Значне зменшення сальдо в зовнішній торгівлі.

• Зріст зайнятості населення.

• Насичення внутрішнього ринку товарами вітчизняного виробництва, у тому числі й сільського господарства.

• Початок освоєння низки галузей світового ринку. Поступове утвердження відкритої економіки та входження України до світового співтовариства.

• Залучення іноземних інвестицій.

• Соціальний захист найбільш незахищених категорій населення.

• Економічне становище залишається нестійким:

• На 40% знизилась продуктивність в промисловості і в 2 рази – у сільському господарстві;

• Частка сучасних наукомістких, конкурентноспроможних виробництв продовжує скорочуватись;

• Зростає частка найбільш енергомістких та екологічно шкідливих галузей: паливно-енергетичної, металургійної, хімічної.

• Технічне оснащення багатьох галузей не відповідає світовому рівню.

• Низький рівень зарплат викликав злиденність населення, що визначило низьку купівельну спроможність громадян. Це перешкоджає розширенню вітчизняного виробництва.