Тема 10: Україна в період загострення кризи радянської системи (1965 - 1985 рр.)

Мета вивчення:

Засвоєння конкретно-історичного матеріалу та вивчення літератури з проблем економічного, політичного та соціокультурного становища УРСР у зазначений період, визначити вплив стагнації радянської системи на українське суспільство, причини і наслідки опору української номенклатури спробам реформ комуністичної системи. Розкрити суть кризи радянської системи та її проявів.

Дуже важливо проаналізувати нові форми русифікаційного тиску на Україну, а також ідеологічні та політичні засади різних течій українського національно-визвольного руху.

Формування уміння аналізувати історичні факти, першоджерела, статистичні дані, працювати з монографічною, довідковою літературою, періодикою; навички формулювання підсумків та висновків; уміння теоретичного моделювання, висловлювати й доводити власну думку.

Сприяти формуванню національної самосвідомості, історичної пам’яті, пошани до державотворчих традицій в Україні, пов’язаної з боротьбою за збереження державної незалежності України, ідеєю соборності українського народу, сприяти вихованню у дусі гуманізму і загальнолюдських цінностей, потреби жити в умовах правової держави, розвивати інтерес до культурних процесів.

Проблема:

У період «застою» Україна знаходилася в системі, що безупинно йшла до розвалу. Зміни у зовнішній політиці СРСР («розрядка» 70-80-х рр.) не змінили внутрішньої політики, особливо того, що стосувалося національного питання, зокрема українського. Будь-які прояви національно-визвольного руху придушувалися особливо жорстоко, однак національно-визвольний рух не був зламаний, він готувався до нової боротьби.

У 80-ті рр. СРСР був мілітаризованою, репресивною державою ідеократичного типу, яка була приречена економічно.

Провідна ідея:

Радянська система, яка опинилася в кризовому стані у всіх сферах, намагалася востаннє використати Україну для подолання кризових явищ.

Методи:

Словесний, частково-пошуковий, проблемний; самостійна робота; аналітична, евристична бесіди; контрольна робота.

Основні поняття:

«Стагнація» («застій»), політико-ідеологічна криза, госпрозрахунок, Продовольча програма, русифікація, дисидентство, правозахисний рух, УГС, етнічні процеси, депопуляція, соціальні процеси, рівень життя, номенклатура, ідеологізація.

Основні дати:

1964-1985 рр. – період застою.

14 жовтня 1964 р. – усунення з посади Першого секретаря ЦК КПРС М.Хрущова. Обрання на цю посаду Л.Брежнєва.

25 травня 1972 р. – звільнення від обов’язків Першого секретаря ЦК КПУ П.Шелеста. Обрання на цю посаду В.Щербицького.

19-20 квітня 1978 р. – ухвалення нової Конституції УРСР.

1982 р. – прийняття «Продовольчої програми». Створення агропромислових комплексів (АПК).

1989 р. – Всесоюзний перепис населення.

Серпень-вересень 1965 р. – перша велика хвиля арештів інтелігенції (дисидентів), працівників культури.

Січень-травень 1972 р. – друга велика хвиля арештів інтелігенції.

9 жовтня 1976 р. - сформовано УГС (Українська гельсінська група на чолі з М.Руденко). Сприяння виконанню гельсінських угод.

1978 р. – запровадження обов’язкової загальної середньої освіти.

План:

1. Етапи періоду застою.

2. Сфери прояву кризи радянської системи.

3. Політико-ідеологічна криза радянської системи.

4. Криза в економіці.

5. Криза соціальних відносин.

6. Етносоціальні процеси в Україні.

7. Криза культури.

Доба застою – це період, який характеризується поворотом від реформаторства до консерватизму, суспільного та політичного застою (1964-1985).

«Розвинутий соціалізм» - зрілий етап розвитку соціалізму на власному ґрунті, який характеризується загальнонародною державою, новою історичною спільнотою людей – «радянським народом».

Неосталінізм – відновлення всієї економічної, політичної, репресивної системи, культу особи з деяким врахуванням сучасного розвитку.

«Український буржуазний націоналізм» – ідеологія поборників національної свідомості та суверенної Української держави, яка характеризувалась як «антирадянська».

Опозиційний рух – форма протистояння меншості владі, політичній силі, партії, офіційному курсу правлячих кіл у державі.

Дисидентський рух (від лат. - незгодні) – рух інакомислячих проти існуючого державного ладу чи загальноприйнятих норм певної країни, протистояння офіційній ідеології, політиці.

Самвидав – літературні, публіцистичні твори, які розповсюджувались у рукописах без офіційного дозволу.

Госпрозрахунок – метод планового ведення господарства, який полягає в самостійності (самоокупності), самофінансуванні, самоуправлінні, що забезпечує підвищення ефективності, рентабельність виробництва, зацікавленість підприємств та робітників у результатах праці.

Радянська система - сукупність основних елементів радянської держави й суспільства, характерних рис соціалізму, що склалася й зміцнилася в 20-30-ті рр. ХХ століття.

Після відставки М.Хрущова суть консервативного курсу нового керівництва визначається одним словом - «стабілізація», що стало своєрідним символом брежнєвської епохи. Однак, досягти цієї мети, проводячи одночасно твердий консервативний курс, було неможливо, тому що система втратила два важливих стимули розвитку економіки: зі смертю Сталіна - страх перед репресіями, з відставкою Хрущова - ентузіазм і романтизм.

Лідерам нової хвилі потрібний був певний перехідний період для відсторонення політичних конкурентів, формування своєї команди, повного підпорядкування партійного і державного апарату. Всі ці фактори спочатку і обумовили спадковість реформаційного пошуку, розпочатого Хрущовим, спроби привнести елементи економічного стимулювання в командно-адміністративну систему.

З середини 60-х рр. почалася криза радянської системи, яка завершилася в 1985 р. початком корінних змін під назвою Перебудова.