Методи придушення дисидентства

• Перешкоджання поширенню інформації про діяльність дисидентів.

• Спотворення інформації про дисидентський рух.

• Застосування методів тиску:

• Відмова в працевлаштуванні;

• Звільнення з роботи;

• Заборона здобувати вищу освіту їхнім дітям.

• Примушення до каяття або мовчання.

• Засудження до тривалих термінів ув’язнення.

• Примусове лікування в психіатричних лікарнях.

Усунення м.Хрущова від влади Опозиція м.Хрущову

• Партійно-державна еліта (поплічники М.Хрущова – Л.Брежнєв, М.Суслов, М.Ігнатов, Г.Шелепін, О.Косигін, В.Семичастний).

• Інтелігенція.

• Робітники, селяни.

Причини формування опозиції

• Прорахунки в питаннях внутрішньої і зовнішньої політики.

• Партійно-державну еліту не влаштовувало нестійке становище, в якому вона опинилася в результаті:

• Демократизації суспільства;

• Ухвалення нового Статуту КПРС;

• Нескінченних кадрових переміщень;

• Скорочення армії чиновників;

• Намагання продовжувати демократизацію суспільства.

• Робочі, селяни були невдоволені:

• Низьким матеріальним рівнем життя;

• Невдалими спробами керівництва країни вивести з кризи економіку;

• 1962-1964 рр. залишились у пам’яті народу як роки внутрішнього безладу і зростання напруженості;

• Погіршенням продовольчого постачання:

• в 1962 р. сталося значне підвищення цін – на 25-40% - на продовольчі товари;

• восени 1963 р. у країні виник дефіцит хліба, що призвело до паніки серед населення;

• вперше в історії СРСР та України відбулася термінова закупівля зерна за кордоном і використання стратегічних запасів;

• вперше після скасування продовольчих карток 1947 р. запроваджено талони на хліб;

• Відсутністю реальної і повної демократії в країні;

• Проведенням грошової реформи;

• Зменшенням асигнувань на виробництво товарів народного споживання.

• Робітничі:

• Виступи у:

• Краматорську;

• Черкасах;

• Харкові;

• Києві;

• Демонстрації і страйки в:

• Новочеркаську;

• Донецьку;

• Жданові;

• Одесі;

• Кривому Розі.

• Інтелігенція:

• Переконалася, що повної демократизації, на яку вона сподівалася, в країні не відбудеться;

• В 60-ті рр. М.Хрущов став ініціатором посилення ідеологічного тиску на інтелігенцію, особливо на людей творчої праці:

• письменників;

• діячів мистецтва;

• науковців;

• Інтелігенція продовжувала залишатися дискримінованою соціальною групою («прошарком», як говорили в ті роки) в матеріальному становищі.

• Особисті вади М.Хрущова як керівника партії і держави та багатьох партійних керівників з його оточення:

• Низький культурний рівень;

• Імпульсивність;

• Непрогнозованість;

• Грубощі і нетактовність.

Усунення м.Хрущова від влади

• Скориставшись відсутністю Хрущова у Москві (він разом з Мікояном відпочивав у Піцунді), опозиція підготувала засідання Президії та Пленуму ЦК.

• В жовтні 1964 р. Президія ЦК КПРС офіційно поставила питання про недовіру Першому секретарю ЦК КПРС М.Хрущову й затвердила механізм зняття його з посади: скликання засідання Президії з участю М.Хрущова, а потім – Пленуму ЦК КПРС.

• Хрущова викликали до Москви нібито для розв’язання невідкладних питань щодо розвитку сільського господарства.

• 14 жовтня 1964 р. на Пленумі ЦК КПРС:

• З доповіддю проти М.Хрущова виступив М.Суслов. М.Хрущов був звинувачений у:

• волюнтаризмі;

• суб'єктивізмі,

• порушенні норм колегіального керівництва партією та країною.

• Пленум ЦК КПРС звільнив М.Хрущова від обов'язків першого секретаря ЦК КПРС і голови Ради Міністрів СРСР у зв'язку з немолодим віком та погіршенням стану здоров'я». Його ім’я на 25 років викреслено з історії СРСР.

• М.Хрущов вважав Україну «своєю», роздаючи велику кількість посадових підвищень на керівні пости в Москві (Л.Брежнєв, П.Підгорний, А.Кириленко, Д.Полянський), але він помилився, вважаючи, що українська номенклатура буде його підтримкою:

• Українська номенклатура використовувала зміцнення свого впливу в основному в особистих цілях;

• В рішучий момент, коли стало питання про усунення М.Хрущова від влади, політичні діячі українського походження не тільки не підтримали «вождя», але й зіграли дуже помітну роль в його зміщенні зі всіх керівних посад;

• Активні прибічники усунення М.Хрущова отримали високі пости:

• Л.Брежнєв – став Першим секретарем ЦК КПРС;

• П.Шелест – членом Президії ЦК КПРС;

• М.Підгорний – головою Президії Верховної Ради СРСР;

• А.Косигін – головою Ради Міністрів СССР.