Антифашистський Рух Опору в Україні

Течія

Діяльність

Прорадянська

• Створення партизанських загонів, підпільних організацій.

• В партизанському русі брало участь 300 тис. осіб., в діяльності підпільних організацій – 100 тис. осіб.

• Нанесення збитку окупантам:

• Диверсії на комунікаціях ворога («рейкова війна»);

• Знищення:

• ліній зв’язку;

• доріг, мостів;

• окупантів, та колабораціоністів;

• Розгром:

• ворожих штабів;

• гарнізонів;

• комендатур.

• Збір розвідувальних даних.

• Сприяння радянській армії у визволенні України.

• Засвідчення присутності представників радянської влади на ще окупованій території.

• Ведення бойових дій партизанськими загонами (під керівництвом С.Ковпака, С.Руднєва, А.Сабурова, А.Федорова та ін.).

• Рейди в тил ворога.

• Роз’яснювально-агітаційна робота, розповсюдження листівок, газет із закликами до боротьби проти окупантів.

• Визволення військовополонених.

• Врятування людей від вивезення на каторжні роботи до Німеччини.

Після визволення території України перенесли свою діяльність на територію Румунії, Угорщини, Словаччини та Польщі.

• Партизанський рух в окупованих районах в своєму розвиткові пройшов від зародження до розгортання активного протистояння фашистам.

• Стримуючими чинниками цього розвитку були:

√ Наступальна воєнна доктрина;

√ Дефіцит підготовлених партизанських кадрів;

√ Відсутність координаційного центру;

√ Погане забезпечення загонів:

 зброєю;

 боєприпасами;

 медикаментами;

√ Жорстоке придушення окупаційними властями будь-яких виявів опозиції фашистському режиму.

• Створення Центрального партизанського штабу (на чолі з Т.Строкачем), координація дій, матеріальна підтримка з Великої землі, застосування партизанами ефективних методів боротьби:

• «Рейкова війна»;

• Операція «Концерт».

• Значна підтримка місцевого населення дали можливість партизанському руху:

• Перейти на якісно вищий рівень;

• Стати важливим чинником війни;

• Фактично перетворитись на справжній другий фронт.

• Німці змушені були тримати в тилу 10% своїх військ.

Націоналістична

• Проголошення 30 червня 1941 р. у Львові незалежної Української держави.

• Формування уряду на чолі з Я.Стецько – провідним діячем ОУН.

• Створення органів місцевого самоврядування.

• Поширення самостійницьких настроїв.

• Створення підпільних, партизанських і регулярних військових структур.

• В результаті розколу в ОУН відбулися значні зміни в методах визвольної боротьби серед лідерів національного руху:

• Спроба співробітничати із Німеччиною заради перемоги над більшовизмом (частина ОУН на чолі з А.Мельником);

• Утворення навесні 1941 р. німецькими спецслужбами «Українського легіону», що складався з батальйонів «Нахтігаль» (командувач гауптштурмфюрер СС Роман Шухевич) та «Роланд» (командувач гауптштурмфюрер СС Євген Побігущий);

• Створення підпільних партизанських загонів, що боролися як із окупантами, так і з Червоною Армією (частина ОУН на чолі з С.Бандерою);

• Створення в 1942 р. УПА (Української повстанської армії, головнокомандуючий – Р.Шухевич /Т.Чупринка/), визначала себе як повстанський рух, метою якого було утворення незалежної української держави:

 УПА діяла на Волині, Поліссі, Житомирщині, Київщині, Галіції, Буковині, Вінниччині, Бессарабії, Одеської області;

 УПА проводила рейди, нападала на німецькі гарнізони, склади, обози; мала сутички із радянськими військами, військами НКВС; в 1943 р. роззброїли воєнні формування ОУН-Мельника;

Основними об'єктами дій УПА були: формування Армії Крайової і польське населення, радянські партизанські загони, підрозділи Червоної армії.

√ Серпень 1943 р. - на III надзвичайному Великому зборі ОУН(Б) відмовилась від ідеології «інтегрального націоналізму» на користь демократичних ідеалів.

• Участь у створенні та діяльності української преси, культурно-освітніх закладів.