«Тимчасова інструкція для Генерального секретаріату Тимчасового Правительства в Україні»

• Генеральний секретаріат – уряд України.

• Генеральний секретаріат, підлеглий ТУ, призначається з відома ТУ, за пропозицією ЦР.

• Влада Генерального секретаріату поширюється на 5 губерній:

• Київську;

• Волинську;

• Подільську;

• Полтавську;

• Чернігівську (без деяких повітів).

• З компетенції Генерального уряду виключаються:

• Воєнні справи;

• Пошта;

• Телеграф;

• Суд.

• ТУ має право безпосередньо керувати органами місцевого самоврядування (тобто без Генерального секретаріату) і має право скасувати будь-яке розпорядження Генерального секретаріату.

• ЦР позбавлялася законодавчих прав.

• Кількість представників Генерального секретаріату зменшилася до 7, 4 з них мали бути представниками національних меншин, тобто – неукраїнці.

• Україні буде надано право тільки на місцеве самоврядування (але не на автономію).

• «Тимчасова інструкція» викликала в ЦР протести з боку «самостійників», та більшість депутатів віднеслися до того, що відбувається, нейтрально.

• Вже в серпні 1917 р. стало зрозумілим, що ЦР втрачає свій політичний авторитет.

Прорахунки Центральної Ради

• Нездатність ЦР бути провідною силою.

• Не змогла провести мирні переговори.

• Загрузнувши в безплідних дебатах і розбратах, члени ЦР, влада якої фактично обмежувалася околицями Києва та декількома великими містами після виходу «Тимчасової інструкції», втратили зв'язок із селом, а значить, - із масами.

• Непослідовно відстоювала право українського народу на незалежність:

• Йшла на компроміси з ТУ, підриваючи цим свій авторитет;

• Більшість членів ЦР взяла до відома «Тимчасову інструкцію…» замість відмови від неї.

• Коли ТУ спробував переглянути домовленість про українську автономію, ЦР із головою занурилася в нескінченні дискусії про межі своїх повноважень, нехтуючи при цьому більш прозаїчними, але більш насущними проблемами, як:

• зміцнення законності й порядку;

• забезпечення постачання міст;

• робота залізниць та ін.;

• губернії були самі по собі.

• Ідеологічна обмеженість і недосвідченість українських політиків, більшість з яких були зовсім молодими. Вони прагнули цілком відмежуватися від старого ладу:

  • Були прорахунки у воєнному питанні (генерал П.Скоропадський надав в розпорядження ЦР 40-тисячний український корпус, та цей жест був знехтуваний, оскільки ідеологи ЦР вважали, що революції не потрібна регулярна армія, і, крім того, Скоропадський, як крупний землевласник, не користувався їх довірою);

• Російське чиновництво, яке мало великий досвід роботи й посідало в містах ключові пости, розглядалося як втілення старої, антинародної «буржуазної» держави, відсторонялося від посад, причому самим представникам ЦР цього досвіду якраз бракувало.

• Виявилася нездібною розв'язати проблему перерозподілу землі. Як наслідок - первинна єдність, продемонстрована українцями раніше, швидко розпалася.

• Не змогла поліпшити матеріальне становище людей, відновити роботу промисловості, яка перебувала в глибокій кризі через війну.

• Досить швидко з'ясувалося, що уряд неспроможний вирішити жодне серйозне питання без армії й апарату управління.

• По Україні вже розповзалися анархія та безвладдя (коли розвалилася російська армія в Галичині, Україна, як найближчий тил, була затоплена мільйонами озброєних, агресивних, буйних солдат).