Причини введення політики «воєнного комунізму»

• Величезні труднощі, породжені громадянською війною.

• Політика більшовиків з мобілізації всіх ресурсів країни для подолання економічної кризи.

• Необхідність запровадження терору стосовно всіх, кого не влаштовував новий режим більшовиків.

Економічний курс більшовиків в Україні в 1919 р.

• Насильницька ламка існуючої економічної системи України.

• Утворення для управління господарським життям Української Ради народного господарства (УРНГ).

• Націоналізація:

• Фінансів;

• Транспорту;

• Систем зв’язку;

• Промисловості;

• Землі. Тільки невелику частину землі передано селянам.

• Зволікання у вирішенні питання про передачу землі селянам.

• Нав'язування колективних форм господарювання на землі – колгоспів, радгоспів, комун.

• Конфіскація поміщицьких, удільних, монастирських, церковних земель.

• Господарства, які мали цінність, залишились у підпорядкуванні державних органів управління.

• Земля цукрових, винокурних, кінних господарств передавалася радгоспам.

• Введення продрозкладки на селі.

• Заперечення товарно-грошових відносин як основи функціонування економіки:

• Введення замість грошей карток на продовольство та інші товари для працюючих;

• Введення прямого продуктообміну, здійснення якого покладалося на державних чиновників;

• Безкоштовність деяких послуг.

• Оголошення державної монополії на найважливіші продовольчі товари.

• Перерозподіл продовольчих товарів відбувався за класовим принципом.

• Зрівняльна система оплати праці (через карточки).

• Жорсткий контроль держави над виробництвом.

• Мілітаризація праці (запровадження загальної трудової повинності населення від 16 до 60 років, трудова мобілізація, робота по трудоднях).

• Провідниками цієї політики були урядовці неукраїнського походження, внаслідок чого радянізація носила антинаціональний характер.

Навесні 1921 р., виправдовуючи жорстокість властей при проведенні соціалістичної економічної політики, В.Ленін назвав її «воєнним комунізмом» - явищем тимчасовим, породженим війною.

Суть політики «воєнного комунізму»

Воєнний комунізм – це модель державного регулювання економіки, яка мала подвійне дно.

З одного боку, він був реакцією на критичне становище та був набором вимушених, тимчасових заходів.

З іншого – його реалізація на практиці стала спробою переходу до нового суспільного устрою, хоча економічних умов для цього не було.

• Особливо наполегливий опір викликала аграрна політика більшовиків, яка зводилася до продовольчої диктатури, що, з одного боку - забезпечувало державу хлібом внаслідок пограбування селян, а з іншого - зміцнювала владу держави.

• Відбувалася насильницька ламка існуючої економічної системи:

• У грудні 1917 р. при РНК створено Вищу Раду народного господарства (ВРНГ);

• Заміна приватної власності на соціалістичну;

• Зростання ролі держави в управлінні економікою:

• централізований контроль і управління;

• заміна дрібних підприємств великими;

• запровадження єдиного планування;

• націоналізація банків.

• Заміна комерційних та грошових форм розподілу безготівковим перерозподілом основних товарів і послуг.

• Впровадження продовольчої розкладки:

• Держава зосереджувала в своїх руках все зерно, вироблене в селянських господарствах понад споживчої норми.

• Норми особистого споживання визначалися державою – її визначав Раднарком відповідно до декрету «Про продовольче розверстування»;

• Селян зобов’язали здавати всі надлишки продуктів сільського господарства державі;

• З використанням сили (аж до розстрілу) - продзагонів, що посилалися на село, комбідів – комітетів бідноти, які були створені на селі і були опорою більшовиків - продовольчі ресурси вилучалися у селян;

• Продрозкладка передбачала вилучення не лише хліба, але й м'яса, яєць, овочів;

• Насильницьке зарахування селян в колгоспи та радгоспи;

• Більшовики використовували продрозкладку для боротьби із куркульством;

• Визначити, хто відноситься до куркулів було складно, - тому часто страждали міцні селянські господарства.

• Скасування вільної торгівлі:

• Всі приватні магазини і торгівельні склади були націоналізовані;

• Торгівлю було замінено організованим державним розподілом;

• Запровадження замість товарно-грошових відносин прямого товарообміну між містом і селом, здійснення якого покладалося на державних чиновників;

• Встановлення твердих цін на товари;

• Перерозподіл продовольчих товарів відбувався за класовим принципом;

• Селянам суворо заборонялося продавати зерно на ринку;

• Безкоштовність деяких послуг;

• Вилучене зерно йшло на забезпечення хлібом армії, міст, селянської бідноти.

• Натуралізація в оплаті праці, зрівняльний її розподіл:

• Заробітну платню робітникам видавали продовольчими картками;

• Існувала зрівнялівка в оплаті праці.

• Націоналізація всієї промисловості, транспорту, фінансів, системи зв’язку:

• У червні 1918 р. РНК ухвалив Декрет про націоналізацію всіх галузей промисловості;

• В 1920 р. радянська держава мала 4500 фабрик і заводів, де працювало майже 1 млн. осіб.

• Націоналізація землі. Тільки невелику частину землі передано селянам;

• Жорсткий контроль держави над виробництвом, націоналізація промисловості;

• Господарства, які мали цінність, залишились у підпорядкуванні державних органів управління.

• Земля цукрових, винокурних, кінних господарств передавалася радгоспам.

• У жовтні 1917 р. було взято під контроль Державний банк Росії;

• В грудні ухвалено Декрет РНК про націоналізацію приватних банків.

• Мілітаризація праці:

• Вводилася обов’язкова трудова повинність населення від 16 до 60 років;

• Створення таборів примусової праці;

• Мобілізація на суспільні роботи «буржуазних елементів»;

• Поширення комуністичних суботників безоплатної праці;

• На промислових підприємствах і в цілих галузях вводився воєнний стан;

• Робітникам підприємств заборонялося самостійно залишати підприємства, міняти місце роботи, відмовлятися від тієї роботи, яка їм пропонувалася;

• Перетворення військових частин на «трудові армії» для відновлення господарства.

• Ухилення від трудової повинності розглядалося як дезертирство і переслідувалося за законами воєнного часу;

• Державна монополія на продукти харчування:

• Оголошувалася державна монополія на найважливіші продовольчі товари – хліб, цукор, чай, сіль;

• Усіма продуктами розпоряджалися лише державні органи.

• Створення комун, артілей, радгоспів:

• Зволікання вирішенням питання про передачу землі селянам;

• Конфіскація поміщицьких, удільних, монастирських, церковних земель.

• «Революційне насильство» проти буржуазії, яке на практиці набрало форм терору стосовно всіх, кого не влаштовував новий режим.

• Максимальна централізація управління:

• Утворення для управління господарським життям Ради народного господарства (РНГ).

Методи впровадження «воєнного комунізму»