Територія та населення України на початку хх ст.

На географічних картах початку ХХ століття України як держави не існувало. Її землі входили до складу двох імперій – Російської імперії та Австро-Угорщини.

Імперія	Територія
Росія - близько 80% земель (17 млн. українців)	Правобережна Україна у складі трьох губерній – Київської, Волинської, Подільської. Лівобережна Україна у складі Полтавської, Харківської, Чернігівської губерній. Південні губернії (Степова Україна) – Єкатеринославська, Таврійська, Херсонська.
Австро-Угорщина – близько 20% земель (понад 5 млн. українців)	Східна Галичина (входила в склад коронного краю Галіція і Лодомерію. Край мав широкі права самоврядування. Його управлінський апарат підкорявся Відню, але контролювався польською адміністрацією. Українці жили поряд із поляками та євреями). Південна Буковина (тут в основному жили українці та румуни, існувала як самостійна провінція і також підкорялася Відню). Закарпаття (входило в Угорське королівство й управлялося із Будапешта. Серед населення переважали угорці).

Особливості соціально-економічного та політичного розвитку України на початку хх ст. У складі Російської імперії

• Українські землі стали одним з головних промислових районів Російської імперії.

• Підпорядкованість імперському центру.

• Українська промисловість розвивається як частка загальноімперського економічного комплексу.

• Розвиток української економіки базується не на місцевому капіталі, а капіталі з-за кордону – Росії.

• Імперський центр вбачав в Україні, передусім, могутню сировинну базу:

• На українську промисловість припадало 70% видобутку сировини і виробництва напівфабрикатів Російської імперії;

• Українські землі давали:

• 70% вугілля;

• 57,2% залізняку;

• 52% чавуну;

• 80% цукру імперії;

• 90% експортованої Росією пшениці.

• Економічна експлуатація України - вартість російської готової продукції була високою, а ціни на українську сировину – низькими (на Україну припадає 15% її потужностей у виробництві готових товарів).

• Відбувається індустріалізація економіки – високі темпи промислового розвитку.

• Більш швидкі, ніж загальноімперські, темпи розвитку найважливіших галузей промисловості.

• Слабке використання НТП (машин, нових технологій).

• Своєрідним каталізатором реалізації потенційних можливостей регіону стала економічна криза, яка, загостривши конкуренцію і посиливши поляризацію підприємств, примусила буржуазію максимально сконцентрувати та об'єднати сили.

• Україна за рівнем концентрації промислового виробництва в основних галузях (металургійна, кам'яновугільна, залізорудна) домінувала не лише в Російській імперії, але й посідала одне з перших місць в світі.

• Концентрація промислового виробництва сприяла процесу монополізації:

• Синдикат цукрозаводів (1887);

• «Продамет»;

• «Трубопродаж»;

• «Продвагон» (1902);

• «Цвях» (1903);

• «Продвугілля» (1904)).

• Монополістичні об'єднання були тісно пов'язані не лише з російською буржуазією, але й з іноземним капіталом - 25% іноземних інвестицій в промисловість Російської імперії припадають на Україну.

• Західну буржуазію приваблювали:

• Природні багатства;

• Дешева робоча сила;

• Висока норма прибутку;

• Широкий ринок збуту.

• Засилля іноземних кампаній гальмувало і деформувало економічний розвиток, оскільки вітчизняний виробник витіснявся з ринку, а велика частка прибутків, отриманих за рахунок монопольних цін і отриманих воєнних замовлень, вивозилася за кордон.

• Склалася певна спеціалізація промислових районів:

• Донбас став центром вугільної промисловості;

• Нікопольський басейн – марганцевої;

• Кривий Ріг – залізорудної;

• Правобережжя і в деякій мірі Лівобережжя - цукрової.

• Нерівномірний розвиток регіонів, деформація економіки України:

• Південь України швидко перейшов на капіталістичні рейки, бурхливо розвивається промислове виробництво;

• Південно-західний регіон орієнтувався головним чином на аграрний сектор, тут домінував дрібнобуржуазний устрій;

• Лівобережжя, де зберігалися залишки кріпацтва, помітно відставало від інших регіонів України.

• Збільшення кількості міст (130).

• Українці складали менше 1/3 міського населення.

• Залишалася сільськогосподарським районом імперії, де в селах проживало 80% населення.

• Розвивається кооперативний рух.

  • Великі земельні латифундії стали на капіталістичний шлях розвитку.

  • Проведення столипінської аграрної реформи (1906-1911 рр.):

• Надання права кожному селянину закріпити за собою свій земельний наділ в приватну власність;

• Земля стала об'єктом купівлі-продажу – товаром;

• Знищення общинного землекористування;

• Передбачалася ліквідація аграрного перенаселення європейської частини шляхом переселення селян у східні райони Росії;

• Створення великих фермерських господарств, які змогли залучити до сільськогосподарського виробництва передові технології та найновіші технічні заходи;

• Зростання валового збору зерна;

• Зростання товарності сільського господарства.

• Малоземелля штовхало селян до міграції в східні райони імперії.

• Посилився процес майнового розшарування.

• Зріст соціальної напруги через катастрофічне становище трудящих мас. Хоча Україна мала статус «європейської житниці», українець в середньому споживав хліба менше ніж мешканці розвинутих країн Європи.