Тема 4.3. Виробнича інфраструктура України

Таблиця 4.3.2

Відправлення (перевезення) пасажирів за видами транспорту загального користування, млн.

	1985	1990	1995	1999	2000	2001	2002	2003	2004	2005
Транспорт	13588	14977	6816	7911	7780	7657	7711	7711	7997	8200
наземний	13522	14917	6802	7905	7773	7649	7702	7700	7982	8183
залізничний	695	669	577	487	499	468	465	477	452	445
автомобільний (автобуси)*	8077	8331	3483	2502	2557	2722	3069	3297	3720	3837
трамвайний	1670	2007	822	1457	1381	1334	1196	1132	1112	1111
тролейбусний	2477	3232	1359	2735	2582	2332	2141	1921	1849	1903
метрополітенний	603	678	561	724	754	793	831	873	848	887
водний	53	45	12	5	6	7	7	9	12	13
морський	29	26	8	3	4	5	5	7	10	11
річковий	24	19	4	2	2	2	2	2	2	2
авіаційний	13	15	2	1	1	1	2	2	3	4

*2000-2004 pp. - з урахуванням обсягів автомобільних перевезень, виконаних фізичними

та юридичними суб'єктами малого бізнесу;

у 2005 р. обсяги автоперевезень пасажирів у сфері малого бізнесу становили 1,8 млрд

пасажирів.

Джерело: [17, С 254; 18, С. 239].

зменшився у 1,7 рази. Однією з вагомих причин цього є значне скорочення платоспроможного попиту населення, що зумовлене економічною кризою 1990-х pp., унаслідок якої відбулося майнове розшарування населення України, практичне зникнення середнього класу та різке зниження рівня доходів переважної більшості домогосподарств.

У роботі транспортної системи України існують певні проблеми, що зумовлені процесами старіння основних виробничих фондів, низьким рівнем застосування сучасних енергозаощаджуючих транспортних засобів і енергозберігаючих технологій перевезення тощо. До інших проблем розвитку транспортної системи України У 1990-х pp. і на початку XX ст. можна зарахувати скорочення попиту на вантажні та пасажирські перевезення, значне зростання цін на матеріальні економічні ресурси, низька якість наданих послуг, відсутність конкуренції та значний рівень монополізації

177

Розділ 4. Структурні зміни в національній економіці та регіональна політика

окремих видів транспорту, незначні обсяги іноземних та вітчиз­няних інвестицій, що необхідні для проведення техніко-техноло-гічної модернізації, повільне вирішення питань уніфікації транс­портного законодавства відповідно до міжнародного права тощо.

Загальні засади транспортної політики України визначено в таких документах, як Концепція реформування транспортного сектора економіки України, Комплексна програма утвердження України як транзитної держави у 2002-2010рр., Про грама розвитку національної мережі міжнародних транспортних коридорів в Україні на 2006-2010 pp. та інших. Одним з найважливіших напрямів транспортної політики України є розвиток національної мережі міжнародних транспортних коридорів. Це обумовлене тим, що через територію нашої країни проходять найзручніші та найкоротші шляхи між Європою та Азією у широтних і меридіан­них напрямках. Особливої актуальності цей напрям транспортної політики набув у зв'язку з розширенням Євросоюзу до кордонів України, що відкриває нові стратегічні перспективи. Зокрема, за оцінками міжнародних експертів ООН та ЄС та прогнозами Ради по вивченню продуктивних сил Національної академії наук України, до 2010 р. очікується збільшення товарообміну за напрямками європейської осі "Північ - Південь" на 25-30 %, євразійської - на 30-35 %, що обумовлює відповідне збільшення транзитних перевезень територією України [4].

Під міжнародним транспортним коридором (МТК) розу­міють комплекс наземних і водних транспортних магістралей з відповідною інфраструктурою на визначеному напрямку, вклю­чаючи допоміжні споруди, під'їзні шляхи, прикордонні переходи, сервісні пункти, вантажні та пасажирські термінали, обладнання та устаткування рухом, організаційно-технічних заходів, законо­давчих і нормативних актів, які забезпечують перевезення вантажів і пасажирів на рівні, що відповідає вимогам Європейського Співтовариства [24]. Розвиток міжнародних транспортних кори­дорів в Україні відбувається у таких напрямах, як реконструкція і модернізація існуючої мережі та створення нової транспортної мережі з повним комплексом інфраструктури згідно з міжнарод-

178