Тема 4.4. Регіональна політика в системі національної економіки України

У цьому відношенні необхідним є формування засад і впро­вадження в життя основ регіональної науково-технічної політики.

Великий потенціал має наша держава (її вузи) в плані підготовки спеціалістів. Ми маємо спеціалістів, рівень підготовки яких не є нижчий ніж у світі, маємо еліту, що відповідає міжнародним стандартам. Тому інноваційно-технологічний напрям розвитку України є особливо актуальним.

Ринкова економіка вимагає створення дешевої і якісної про­дукції, використання конкурентних переваг на регіональному рівні, які можуть детермінуватися не тільки матеріально-товарним виробництвом, але й послугами або благами в широкому розумінні. Наприклад, створення рекреаційних послуг в Криму, Карпатському регіоні, Поліссі надає йому можливості прискореного розвитку. Однак ці послуги повинні базуватися на високих інформаційних, сервісних та інших технологіях. Регіональна політика повинна бути зорієнтована на регіональні пріоритети, виходячи з глобальних вимог, якості та цінності створюваних благ.

Вихід на міжнародні ринки товарів, послуг, капіталів, науково-технічних розробок пов'язаний зі структурною трансформацією економіки регіонів, політикою селективної підтримки державою виробників, які можуть представляти свою продукцію на міжна­родні ринки (випускають продукцію із закінченим технологічним циклом; застосовують сучасні ресурсозберігаючі, енергозберігаючі технології; проводять оновлення виробництва на основі новітніх технологій).

Необхідно в регіонах формувати високоприбуткові ринкові структури, шукати джерела нагромадження і збільшення кредитних ресурсів на активізацію інвестиційної та інноваційної діяльності.

Відкритість економіки країни в різних її регіонах може бути неоднаковою. На рівні держави необхідно створювати умови для диференційованості ступеня відкритості регіональних ринків, оажлива роль у вирішенні цих проблем належить інвестиційній привабливості регіонів та інвестиційному клімату в країні в цілому.

Формування інвестиційної політики регіонів відбувається в різних стартових умовах (рівень соціально-економічного розвитку,

211

Розділ 4. Структурні зміни в національній економіці та регіональна політика

забезпечення факторами виробництва, різниця у виробничій спеціалізації). Тому можливі різні шляхи вирішення інвестиційних труднощів. У першу чергу це стосується необхідності створення привабливого інвестиційного клімату.

В Україні існує нерівномірність розподілу іноземних інвестицій. Найбільше підприємств з капіталом іноземних інвесторів зареє­стровано в Києві, Криму, Одеській, Донецькій, Дніпропетровській, Львівській областях.

Низька інвестиційна активність зарубіжних компаній на укра­їнському ринку визначається кризовим фінансово-економічним становищем в Україні; постійною зміною законодавчих норма­тивів; недорозвиненістю ринкової інфраструктури; високим рівнем корпоратизації ринку і його нестабільністю.

Сьогодні необхідна всебічна екологізація РП, оскільки планета перебуває в екологічній кризі. Проголошення концепції сталого розвитку дало можливість визначити конкретні форми, які якнайрельєфніше і найтісніше виступають на регіональному рівні. Подолання кризового екологічного стану в регіонах України потребує формування як загальнодержавної, так і регіональної екологічної політики, що відбуватиметься у таких напрямках:

- реконструкція промислових комплексів на регіональному рівні з урахуванням господарської місткості локальних систем, в тому числі господарських комплексів старовидобувнихрегіонів Донбасу і Придніпров

- здійснення інституційних перетворень з метою формування нового правового і економічного механізму регулювання взаємо­дії державних органів влади різних рівнів, місцевого само­врядування і природокористувачів, включення екологічних вимог в процедуру оцінки соціально-економічної ефективності управлінських рішень;

- інвентаризація джерел забруднення довкіллярегіонів; сприяння підвищенню культури виробництва і технологічної дисципліни, нагромадженню фінансових ресурсів та природоохоронних інвестицій на регіональному рівні через створення системи регіонального та Національного екологічних фондів; 212