Тема 7.3. Модель екологічно збалансованої національної економіки

Екологічні пріоритети знайшли також відображення в розроб­лених протягом 1998 р. стратегічних державних програмах: Прог­рамі діяльності Кабінету Міністрів України на 1998-99 pp., Програмі структурної перебудови економіки України на період 1999-2003 pp., Державній програмі соціального і економічного розвитку на 1998 р. та 1999 р. (розділ "Природніресурси та навко­лишнє середовище") і, нарешті, в проекті Програми соціально-економічного розвитку до 2010р. "Україна - 2010 ". Першочергові заходи, що випливають з цих програм, включено до планів економічного і соціального розвитку областей та регіонів. З регіо­нальних програм варто відзначити Програму державної підтримки комплексного розвитку м. Львів на 1998-2002 pp., Державну програму соціально-економічного розвитку м. Києва на період до 2010 p., Державну програму соціально-економічного розвитку Донецької області на 1998-2010 pp., Концепцію реформування економіки Херсонської області та ін. [269-272].

З огляду на те, що саме місцевий (обласний, міський) рівень є рівнем реалізації конкретних заходів, основні зусилля з реалізації національної екологічної політики визнано необхідним сконцен­трувати на регіональному та місцевому рівнях. Саме тому розпо­рядженням Кабінету Міністрів України щодо реалізації "Основних напрямів державної політики України в галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки" (від 17 серпня 1998 р. № 671-р) визначено подальші кроки впровадження екологічної політики, здійснення якої передбачено такими напрямами:

- розробка та впровадження місцевих планів дій з охорони навко­лишнього природного середовища (контрольний термін Кабі­нету Міністрів України - 30 червня 1999 p.); - розвиток та впровадження механізмів реалізації регіональної

(місцевої) екологічної політики; - максимальна інтеграція екологічної політики в стратегію облас­них (місцевих) планів соціально-економічних реформ; - розвиток взаємодіїз місцевою владою та іншими зацікавленими сторонами.

389

Розділ 7. Перспективні моделі розвитку національної економіки

Вже з перших законотворчих кроків суверенної України визна­чено основи забезпечення екологічних прав людини. Важливим актом нової держави став Закон України "Про охорону навко­лишнього природного середовища" від 25 червня 1991 р. Даний закон не лише проголошує, але й передбачає систему гарантій екологічної безпеки людини, вносить певну упорядкованість в систему управління в галузі природокористування. Він закріплює право громадян України на безпечне для життя навколишнє середовище. Це невід'ємне право людини реалізується шляхом участі в обговоренні проектів законодавчих актів та інших рішень у галузі охорони навколишнього середовища; участі в розробці та здійсненні заходів щодо охорони природного середовища, раціонального використання природних ресурсів; об'єднання в громадські природоохоронні організації; отримання повної і достовірної інформації про стан навколишнього природного середовища.

Закон надає громадянам України право звертатися до суду з позовом до підприємств, установ і організацій щодо відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю та майну внаслідок негативного впливу на навколишнє середовище. Він зобов'язує державні органи надавати всебічну допомогу громадянам у здійсненні природо­охоронної діяльності та враховувати їхні пропозиції в цій гатузі.

Згідно з цим Законом громадяни України мають не лише права, але й обов'язки щодо збереження природи, раціонального викорис­тання її природних багатств, дотримання законодавства про охо­рону навколишнього природного середовища. В Законі встановлені принципи охорони навколишнього природного середовища, перш за все - пріоритетність вимог екологічної безпеки.

Закон закріплює екологічні права та обов'язки громадян України: - право на безпечне для життя і здоров'я навколишнє природне

середовище; - участьвобговоренніпроектівзаконодавчихактів,матеріалівщодо

розміщення та реконструкції об'єктів, які можуть негативно

вплинути на стан навколишнього природного середовища; - участь у проведенні громадської екологічної експертизи;

390