Тема 4.2. Сільське господарство та основні напрями аграрної політики

У результаті має бути відпрацьована стимулююча податкова політика щодо сільських товаровиробників. Основний шлях удосконалення податкової політики - диференціація податків на прибутки підприємств і обслуговуючих структур залежно від норми прибутку на капітал з урахуванням його обігу, подібно до того, як це запроваджено для фізичних осіб: чим більша величина доходів, тим більша частка від доходів перерозподіляється через податки. Крім того, потрібно зменшити кількість податків. Щодо єдиного земельного податку, то до його уведення потрібно підходити зважено. По-перше, земельний податок мають сплачувати власники земельних паїв (а не сільськогосподарські підприємства) і покри­ватися цей податок повинен за рахунок орендної плати або дивідендів. По-друге, єдиний податок на землю без урахування рівня прибутковості сільськогосподарських підприємств ще більше погіршить їх фінансовий стан [23 9д].

У цілому, необхідним є зменшення податків з відповідною диференціацією їх розмірів від обсягу доходів. Нині держава переглядає свою політику щодо агропродовольчого сектора еконо­міки, робить поступальні кроки для досягнення паритету цін у відносинах сільського господарства з державою, у відносинах з іншими галузями щодо цін на продукцію, яку вони поставляють сільському господарству. Потрібні невідкладні заходи щодо державного регулювання ринку: уведення протекціонізму цін з метою захисту внутрішнього ринку, законодавче утвердження цін підтримки і цін відтворення (еквівалентних); забезпечення пари­тетності обміну між сільським господарством, постачальниками ресурсів і переробниками сировини.

Важливе значення мають науково-консультаційне та інформа­ційне забезпечення агропромислового виробництва.

Без впровадження нових технологій виробництва і переробки сільськогосподарської продукції неможливо значно підвищити врожайність сільськогосподарської продукції, продуктивність тварин, зменшити витрати на виробництво, тобто забезпечити конкурентноздатність сільськогосподарської продукції на світових і європейському ринках.

161

Розділ 4. Структурні зміни в національній економіці та регіональна політика

4.2.2. Основні напрями аграрної політики в Україні

Аграрна політика (АП) - це взаємоузгоджена єдність соціально-економічних та організаційно-правових механізмів регулювання аграрного сектора національної економіки.

Стратегічна спрямованість АП підпорядкована ефективному досягненню мети - економічному зростанню в аграрному секторі національної економіки.

У цьому зв'язку особливо актуальними є пошуки альтерна­тивних варіантів вирішення продовольчої проблеми, які виходять з можливостей забезпечення інтенсивного росту при стабілізації і скорочення потреби в основних лімітуючих ресурсах - посівних площах, зрошувальній воді, поголів'ї тварин, кормах, добривах та пестицидах, техніці, капіталовкладеннях тощо, на основі науково-технічного прогресу і розвитку господарського механізму, стиму­лювання економії і скорочення втрат.

Разом з розробкою системи сталого розвитку АПК існує необ­хідність перспективного визначення його господарського меха­нізму, який може бути обумовлений рядом аспектів.

Соціально-економічний аспект пов'язаний із здійсненням аграрної реформи, програми соціального відродження села. Це ключовий аспект аграрної політики держави, забезпечує відтво­рення трудових ресурсів і формування нових економічних відно­син. В його основі - поєднання цілеспрямованого державного регу­лювання і ринкової саморегуляції. Аграрна політика здійснюється у відповідності до Земельного кодексу України та її законодавства.

Система державного регулювання діяльності приватних агро-формувань зображено на рис. 4.2.1, у табл. 4.2.1 наведено засоби державного регулювання, у табл. 4.2.2 наведено інструменти державного регулювання [11].

162

163

Тома 4.2. Сільське господарство та основні напрями афарної політики

Розділ 4. Структурні зміни в національній економіці та регіональна політика

Таблиця 4.2.1

Засоби державного регулювання розвитку приватних агроформувань [11]

Групи засобів	Засоби державного регулювання
Адміністративні засоби	Господарські, екологічні стандарти, дозволи, ліміти, заборони, обмеження, нормативи, штрафи. Господарські, екологічні стандарти, дозволи, ліміти, заборони, обмеження, нормативи, штрафи.
Економічні засоби	Земельний податок, орендна плата за користування земельними ділянками, плата за спец використання водних ресурсів; державні інвестиції, закупівлі, субсидії, дотації, кредити; ціни на с/г продукцію: закупівельні (гарантовані), орієнтовні (розрахункові), захисні (імпортні).
Інформаційні засоби	Публікації, радіо-, телепередачі, паперові, електронні документи.

Таблиця 4.2.2

Інструменти державного регулювання розвитку приватних агроформувань [11]

Групи інструментів	Інструменти державного регулювання
Законодавчо-правові інструменти	Закони, постанови, декрети, укази.
Нормативно-адміністративні інструменти	Розпорядження, рішення, накази, вказівки, інструкції, правила, положення, договори.
Організаційно-економічні інструменти	Індикативні плани, проекти, кошториси, державний і місцевий бюджети, державне замовлення, державний контракт, договори, цільові програми, прогнози.

164

165

Розділ 4. Структурні зміни в національній економіці та регіональна політика

Таблиця 4,2.4

Кількість ФСГі їх середні розміри в Україні

Показники / Рік	1991	1995	1996	7997	1998	1999	2000	2001	2001	2003
Кількість господарств, тис.	2,1	34,8	35,4	35,9	35,5	35,9	35,9	38,4	41,6	42,9
Середня площа с/г угідь на одне господарство	18,9	21,9	22,6	23,6	25,9	29,0	32,4	56,0	62,2	65,2

Таблиця 4.2.5

Площа сільськогосподарських угідь, яка використовується для ведення фермерських господарств (га, на початок року)

Показ­ники	1993	1996	1998	1999	2000	2001	2002	2003
Україна	292252	786351	932227	1029174	1162292	2157568	2587520	2753700
Львів­щина	7299	12707	22415	23330	25501	52136	54000	54301

Таблиця 4.2.6

Стан інфраструктури аграрного ринку України [11]

Об'єкти інфраструктури Роки	1998	2000	2003
Акредитовані біржі	34	43	3434
Агроторгові доми	95	353	435
Продовольчі ринки	77	425	863
Обслуговуючі кооперативи	-	725	1030
Заготівельні пункти	-	16357	24254

166

Тома 4.2. Сільське господарство та основні напрями аграрної політики

господарських угідь ще досить низька. Займаючи біля 3,6 % цих угідь, вони виготовляють ~ 0,8-0,9 % валової продукції сільського господарства. Як показали дослідження УААН, такий стан можна пояснити тим, що фермерським господарствам надані гірші землі. Крім того, фермери змушені приховувати результати своєї праці у зв'язку з невдалою податковою системою.

Розміри земельних ділянок фермерів збільшилися з 22,6 га у 1995 р. до 26 га у 1996 р. за рахунок додатково одержуваних ділянок із земель запасу та оренди землі. Законом України "Про селянське (фермерське) господарство" передбачено, що "для ведення се­лянського (фермерського) господарства можуть передаватися у приватну власність або надаватися у користування земельні ділянки, розмір яких не повинен перевищувати 50 га ріллі і 100 га усіх земель, у місцевостях із трудонедоступними населеними пунктами, визначеними Кабінетом міністрів України, -100 га ріллі" (ст. 6 закону).

В інституті аграрної економіки опрацьована методика й визна­чені оптимальні розміри фермерських господарств різних вироб­ничих напрямів спеціалізації. Вони перебувають у межах 300 - 400 га. Досягти таких розмірів можна на основі кооперації та оренди землі, земельних часток (паїв), що передбачено Законом України "Про сільськогосподарську кооперацію", Земельним кодексом і Указом Президента України "Про оренду землі". Наші розрахунки дають можливість зробити такі передбачення, що за рахунок оренди фермерські господарства можуть збільшити питому вагу землекористування з 2,6 до 10 %.

Найбільшим був, є і залишиться громадський сектор вироб­ництва. У його користуванні перебуває 87,4 % сільськогоспо­дарських угідь. Отже, від результатів реформування господарств цього сектора переважно залежить успіх від розвитку сільсько­господарського виробництва в Україні.

Що зроблено у цьому напрямі? Земля передана в колективну власність, розпайована між членами колективних сільськогоспо­дарських підприємствах без виділення в натурі, які одержали документ - "Сертифікат на право на земельну частку (пай)". Законом України "Про підприємство в Україні" передбачено

169

Розділ 4. Структурні зміни в національній економіці та регіональна політика

створення індивідуальних, сімейних, приватних, колективних, державних, спільних та орендних підприємств.

Можуть також формуватися господарські товариства, зокрема такі, як акціонерні, з обмеженою відповідальністю, додатковою відповідальністю, повні, командитні, створення яких передбачено Законом України "Про господарські товариства'''.

Отже, законодавча база передбачає вести реформування у трьох напрямах.

Перший, коли всі власники є членами колективу і беруть участь у виробництві своєю землею, майном і працею відповідно до потреби. До них можна віднести існуючі колективні сільсько­господарські підприємства, які треба реформувати (на основі поєднання прав власності й колективних форм організації вироб­ництва), акціонерні товариства закритого типу.

Слід звернути увагу на те, що при формуванні акціонерних товариств може виникнути така ситуація, за якою акціонується земля й майно, і в результаті селянин може залишитися без своєї частки паю, оскільки вона зіллється з вартістю майна і землі. Тому в існуючих акціонерних товариствах потрібно окремо вести облік і майна, і землі.

Є ще й така форма організації виробництва, як сільськогоспо­дарський виробничий кооператив, створення якого передбачено законом України "Про сільськогосподарську кооперацію". У ньому зазначається, що "члени кооперативу передають право користування належною їм земельною ділянкою кооперативу як пайовий внесок у порядку, визначеному Земельним кодексом України. За земельну ділянку, передану в користування, здійснюється відповідна плата згідно з договором у розмірах, визначених загальними зборами".

Економічні відносини між учасниками колективного, коопера­тивного чи акціонерного формування повинні будуватися на основі паю, оплати праці за виконану роботу та розподілу прибутку.

Другим напрямом реформування колективних сільсько­господарських підприємств є створення їх на базі приватного підприємства. Керівник КСП може стати власником своєї частки (паю), заснувати приватне підприємство та орендувати в інших членів підприємства земельні частки (паї) і майно. При формуванні

170