10.4. Бізнес-планування

Бізнес-план (БП) підприємства — це багатоаспектний уніфікований документ, в якому викладено суть, напрямки і способи реалізації підприємницької ідеї (інвестиційного проекту). Він є дозвільною підставою для здійснення підприємницької діяльності, необхідною передумовою залучення інвестицій, реалізації інноваційно-інвестиційних проектів. Основною метою розробки БП є залучення інвестицій для реалізації стратегії підприємства.

БП виконує дві важливі функції: зовнішню (ознайомлення заінтересованих осіб із сутністю та ефективністю реалізації нової підприємницької ідеї) і внутрішню (відпрацювання системи управління реалізацією проекту).

Конкретними цілями розробки БП як багатофункціонального документа є:

- налагодження ділових стосунків між підприємцем і майбутніми постачальниками, продавцями та найманими працівниками;

- проектування системи управління започаткованим бізнесом у конкретній сфері діяльності;

- своєчасне передбачення можливих перешкод і проблем на шляху до успіху організації власної справи;

- перевірка життєздатності власної підприємницької ідеї ще до її практичної реалізації.

Загальна методологія розробки БП охоплює три стадії: передінвестиційну, початкову, підготовчу та основну. Початкова передбачає опрацювання концепції майбутнього бізнесу. На підготовчій стадії формується інформаційне поле, оцінюються сильні і слабкі сторони діяльності фірми, формулюються її місія та конкретні цілі, розробляється стратегія й можливі стратегічні альтернативи. На основній стадії здійснюється безпосередня розробка конкретного БП.

На зміст і структуру БП істотно впливають: цілі розробки БП; аудиторія, на яку розраховано БП; сфера та розміри бізнесу; характеристика продукту; досяжність до фінансових ресурсів тощо.

Загальновживана логіка розробки БП підприємства (організації) передбачає послідовне здійснення таких дій:

1) вибір продукції (послуг) для ринку;

2) дослідження ринкового середовища для майбутнього бізнесу;

3) вибір та обґрунтування місця для розміщення фірми, яка вперше розпочинає свою діяльність;

4) прогнозування можливих обсягів продажу продукції (надання послуг);

5) визначення виробничих параметрів майбутнього бізнесу;

6) розробка цінової та збутової політики;

7) обґрунтування вибору організаційних параметрів фірми;

8) опис потенційних ризиків і дій для їхньої мінімізації;

9) оцінка фінансових параметрів бізнесу;

10) узагальнення висновків з основних положень бізнес-плану.

Зазвичай, важливою умовою реалізації бізнес-плану є залучення інвестора. Останнього в першу чергу цікавить наступна інформація: чистий дисконтований дохід, індекс доходності, внутрішня норма доходності, термін окупності (див. розд. 6).

10.5. Сітьове і календарне планування

Однією з головних проблем реалізації стратегії є проблема реалізації її у часі. Саме вирішенню цього завдання присвячені сітьове і календарне планування, інструментами якого є сітьовий і календарний графіки, що поєднують у собі параметри часу, вартості й ресурсів.

Використання цих інструментів у плануванні має наступні переваги:

1. визначення й наочне надання повного обсягу робіт у вигляді графіка;

2. встановлення цілей проекту щодо часу виконання робіт, вартості й обсягів ресурсів, яких реально можна досягнути;

3. оцінка бюджет-проекту;

4. контроль виконання робіт і передбачення подальшого перебігу подій;

5. ефективний розподіл відповідальності за проектні роботи між членами команди;

6. переміщування ресурсів, зменшення ризиків і невизначеності після визначення критичних робіт.

Сітьова модель утворюється в результаті встановлення залежностей між роботами, що були визначені на нижньому рівні структури їх розподілу і які забезпечують досягнення всіх часткових цілей проекту, та додавання до них сполучних робіт і подій.

Загалом, цей підхід побудовано на припущенні, що кожна робота спрямована на досягнення певного результату. При цьому від сполучних робіт можна й не чекати будь-якого матеріального кінцевого результату. Ключовим завданням є оцінка параметрів. Цінність календарних графіків, вартісних і ресурсних планів, що були одержані в результаті аналізу сітьової моделі, повною мірою залежить від точності оцінок тривалості робіт й оцінок потреб для робіт у ресурсах та фінансових засобах.

Процес розробки сітьової моделі включає: визначення списку проектних робіт; оцінку параметрів робіт; визначення послідовності виконання робіт і взаємозалежностей між ними.

Сітьове планування полягає у побудові сітьового графіка та обчисленні його параметрів.

Якщо модель дається у вигляді багатьох вершин, відповідних певним роботам, які об'єднані лініями –зв'язками між ними, то такий граф є сіттю типу "вершина – робота".

Поряд з тим існує й інший тип сітьової моделі – сіть типу "вершина – подія". Тут робота подається у вигляді лінії між двома подіями (елементами графа). Саме події відображають початок і кінець даної роботи. Побудова сітьових графіків виконується графічним зображенням проектних робіт та позначенням логічних зв'язків між ними зліва направо.

Метою визначення комплексу робіт є опис діяльності в проекті в цілому, з урахуванням усіх можливих робіт.

Робота – основний елемент сітьової моделі. Призначенням пакетів робіт є визначення діяльності, здійснення якої необхідне для досягнення проектних результатів, що можуть виділятися віхами.

Логічні зв'язки між роботами можуть бути двох типів:

- послідовні (одна робота виконується після другої – рис 10.5);

- паралельні (декілька робіт можуть виконуватися водночас – рис. 10.6).

Рис. 10.5 Логічні зв’язки між роботами за умов послідовного їх виконання

Рис. 10.6 Логічні зв’язки між роботами за умов паралельного виконання частки з них (друга і третя)

Для полегшення сприйняття інформації про логічні зв'язки між роботами її подають зазвичай у вигляді таблиці, яка містить наступні відомості: коди робіт; зміст робіт; їх тривалість; календар робіт.

У сітьових графіках робота зображується у вигляді стрілки, а логічні зв'язки встановлюються у вигляді кіл, що свідчать про початок і закінчення тієї чи іншої роботи. Вони мають свій номер або код.

Розрахунок та аналіз сітьового графіка передбачає використання набору сітьових процедур – "процедур методу критичного шляху".

Побудований сітьовий графік має відповідати таким основним вимогам:

1) у сітьовому графіку не повинно бути „тупикових” дій, тобто подій, за якими не виконується яка-небудь робота (крім завершальної події);

2) у сітьовому графіку не повинно бути хвостових подій – подій, яким не передує яка-небудь робота (крім вихідної події);

3) зустрічні стрілки не припустимі;

4) у сітьовому графіку не повинно бути взаємозалежних подій або замкнутих контурів, що не мають виходу на інші події.

Послідовність взаємозв’язаних подій та робіт на сітьовому графіку називається шляхом. Довжина шляху визначається як сума тривалостей усіх робіт, які розміщуються на ньому. Найбільший за тривалістю шлях називається критичним, а роботи, що лежать на ньому – критичними.

Методи сітьового планування зазвичай ґрунтуються на методі критичного шляху (CPM – Critical Path Method). Останній передбачає: розрахунок можливих календарних графіків виконання комплексу робіт на основі опису логічної структури сіті, а також оцінок тривалості виконання кожної роботи; визначення критичного шляху для проекту в цілому.

Сучасна практика виділяє два основні типи робіт:

1. робота з фіксованою тривалістю – має визначену тривалість, яка не залежить від кількості призначених їй ресурсів;

2. робота з фіксованим обсягом – має тривалість, що залежить від кількості призначених ресурсів.

Визначення залежностей між роботами є необхідним для розрахунку календарного графіка за СРМ. Зв'язок передування відображає логічну залежність між роботами, що зумовлені низкою причин (наприклад, технологічними обмеженнями). Саме ці зв'язки утворюють структуру сіті. Сукупність взаємозв'язків між роботами визначає послідовність виконання робіт.

Відповідно до встановлених зв'язків роботи поділяються на: попередні, які забезпечують наступні; наступні, які ґрунтуються на виконанні усіх попередніх.

Перевірка взаємозв'язків на петлі й інші логічні помилки є завершальним етапом визначення залежностей. Таким чином, розрахунок календарного графіка командою проекту за СРМ відбувається тільки після побудови структури сіті й виконання оцінок тривалості робіт.

Календарне планування за СРМ вимагає визначених вхідних даних, таких як:

- набір робіт;

- залежності між роботами;

- оцінки тривалості кожної роботи;

- календар робочого часу проекту;

- календарі ресурсів;

- обмеження на терміни початку і закінчення окремих робіт чи етапів;

- календарна дата початку проекту.

Після цього виробляється процедура прямого і зворотного проходу по сіті й обчислюється вихідна інформація.

Кожна окрема зміна дати початку проекту призводить до перерахунків термінів виконання кожної роботи. Процеси детального планування передбачають визначення дати початку підпроектів чи пакетів робіт на підставі укрупнених планів. За допомогою відомих вхідних даних виробляється процедура розрахунку розкладу вперед та назад й обчислюється вихідна інформація.

На підставі розрахованих ранніх і пізніх дат початку робіт визначаються величини часових резервів для кожної роботи. Повний резерв є найбільш значущим.

Обчислення за СРМ дають змогу одержати певні результати (рис. 10.7).

Резерв часу полягає в тому, що за необхідності врегулювання технологічних (ресурсних, фінансових) обмежень проекту він дозволяє менеджеру проекту затримати роботу на цей термін без впливу на термін завершення проекту в цілому. В такому разі роботи, що лежать на критичному шляху, мають нульовий часовий резерв.

Рис. 10.7. Основні результати обчислення за СРМ

Аналіз за СРМ не потребує установки чітких дат початку робіт, які не лежать на критичному шляху. На відміну від критичних робіт, вони можуть бути заплановані на будь-який час між їх ранніми і пізніми датами.

Точність визначення тривалості виконання окремих робіт певною мірою залежить від унікальності проектів. А саме тому треба брати до уваги невизначеність термінів виконання окремих його робіт.

З метою урахування ймовірності термінів виконання робіт необхідно одержати оцінки можливої тривалості для кожної роботи, зокрема:

1. оптимістичний час (a), якщо всі умови проведення робіт будуть ідеально забезпечені;

2. найбільш імовірний час (m), який передбачає нормальні умови виконання робіт;

3. песимістичний час (b) – при виконанні робіт з урахуванням суттєвих перешкод.

Очікуваний час виконання робіт обчислюється за формулою:

. (10.1)

Можливі коливання або мінливість цих значень визначаються за допомогою статистичної дисперсії (варіації значень часу на виконання робіт):

. (10.2)

Таким чином, чим більша різниця між оптимістичним і песимістичним часом, тим більше значення дисперсії, тобто зростає ступінь невизначеності в оцінці тривалості робіт.

Наступним етапом є встановлення очікуваного часу виконання робіт на сітьовому графіку як фіксованої тривалості виконання робіт з наступним визначенням критичного шляху.

Як уже було зазначено вище, роботи критичного шляху визначають загальний термін виконання проекту, а тому мінливість цих робіт впливатиме на мінливість часу виконання проекту в цілому. Інші роботи проекту мають запас часу, а тому їх коливання значного впливу на загальну його тривалість не справляють.

Тривалість проекту (Т) в цілому визначається:

. (10.3)

Дисперсія загального часу визначається додаванням варіацій робіт критичного шляху однієї до одної:

. (10.4)

Стандартне відхилення за умов незалежності термінів виконання окремих робіт проекту з припущенням, що розподіл часу завершення проекту є нормальним, визначається за формулою:

. (10.5)

Виходячи з цього розподілу, обчислення ймовірності завершення проекту в установлені строки є можливим.

Таким чином сітьові графіки використовуються також і для планування проектів, які мають невизначені оцінки часу виконання, а також оцінки тривалості проекту з імовірністю завершення проекту в потрібний термін.

Побудова сітьового графіка, а саме критичного шляху і тривалості виконання робіт, інколи показує, що обчислені терміни перевищують планові завдання, а тому виникає потреба зменшення тривалості окремих робіт проекту. Це зменшення і є оптимізацією сітьового графіка.

Скорочення тривалості виконання всього проекту в цілому може відбуватися за рахунок скорочення тривалості робіт, які є на критичному шляху. Таким чином, будь-яка затримка виконання робіт критичного шляху може спричинити збільшення тривалості проекту.

Напрями скорочення тривалості проектних робіт, як з використанням спеціальних комп'ютерних програм, так і з застосуванням лінійного програмування надано на рис. 10.8.

При цьому можуть використовуватися декілька методів скорочення тривалості робіт (рис. 10.9.).

Головною метою календарного планування проекту є координація діяльності всіх виконавців для забезпечення успішного його завершення, створення умов для реагування на можливості ринку та вчасного надходження доходів, що забезпечує ефективність інвестицій.

Водночас слід розглядати календарний план невід’ємно від календарного графіку, який, в свою чергу, відбиває планові й фактичні дані про початок, кінець і тривалість кожного елементу робочої структури проекту.

Також тут відмічається запас часу на некритичні роботи. Для найскладнішого календарного графіка записується чотири версії дат початку, кінця, тривалості та запасу робіт: рання; пізня; запланована календарна; фактична.

Розробка календарного графіка передбачає досягнення певних цілей: забезпечення вчасного надходження фінансування; координація надходження ресурсів; вчасне забезпечення потрібних ресурсів; передбачення рівня потрібних фінансових витрат і ресурсів та раціональний їх розподіл між проектами; забезпечення вчасного виконання.

Рис. 10.8 Напрями скорочення тривалості робіт за проектом

Сучасна практика побудови календарних графіків розглядає два основні їх види:

1. табличний, що включає перелік робіт із зазначенням тривалості їх виконання та надає необхідну інформацію для планування і контролю. Він не є наочним;

2. діаграмний, що подається у вигляді балочних діаграм або графіків Ганта, які є горизонтальною лінійною діаграмою і на якій задачі подаються у вигляді тривалого за часом відрізка, що характеризується датами початку й закінчення, затримками й іншими часовими параметрами.

Рис. 10.9 Основні методи скорочення тривалості робіт

Таким чином, календарне планування потребує не тільки визначення термінів виконання робіт, але й їх узгодження із забезпеченням необхідними ресурсами та можливістю фінансування.