4.2. Оцінка, класифікація і структура основних фондів

Згідно з Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку (П(С)БО) 7 «Основні засоби», основні засоби – це матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік) .

Класифікація обʼєктів основних засобів зображена на рис. 4.1, а класифікація самих основних засобів наведена в табл. 4.1.

Рис. 4.1 Класифікація обʼєктів основних засобів

Незавершені капітальні інвестиції в необоротні матеріальні активи — капітальні інвестиції у будівництво, виготовлення, реконструкцію, модернізацію, придбання об’єктів необоротних матеріальних активів, уведення яких в експлуатацію на дату балансу не відбулося, а також авансові платежі для фінансування будівництва.

Таблиця 4.1

Класифікація основних засобів відповідно до П(С)БО 7

Основні засоби	Земельні ділянки.
	Капітальні витрати на поліпшення земель.
	Будинки, споруди та передавальні пристрої.
	Машини та обладнання.
	Транспортні засоби.
	Інструменти, прилади, інвентар (меблі).
	Тварини.
	Багаторічні насадження.
	Інші основні засоби.
Інші необоротні матеріальні активи	Бібліотечні фонди.
	Малоцінні необоротні матеріальні активи.
	Тимчасові (нетитульні) споруди.
	Природні ресурси.
	Інвентарна тара.
	Предмети прокату.
	Інші необоротні матеріальні активи.
Незавершені капітальні інвестиції.	Незавершені капітальні інвестиції.

Для правильного визначення загального обсягу основних фондів, їхньої динаміки і структури, розрахунку економічних показників господарської діяльності підприємства за певний період необхідна оцінка основних фондів підприємства – грошове вираження їхньої вартості.

Проте, у зв’язку з тривалим функціонуванням та поступовим зношенням засобів праці, постійною зміною умов їхнього відтворення існує кілька видів оцінки основних фондів. Так, первісна вартість – це історична (фактична) собівартість необоротних активів у сумі грошових коштів або справедливої вартості інших активів, сплачених (переданих), витрачених для придбання (створення) необоротних активів.

Первісна вартість об’єкта основних засобів складається з таких витрат:

1. суми, що сплачують постачальникам активів та підрядникам за виконання будівельно-монтажних робіт (без непрямих податків);

2. реєстраційні збори, державне мито та аналогічні платежі, що здійснюються в зв’язку з придбанням (отриманням) прав на об’єкт основних засобів;

3. суми ввізного мита;

4. суми непрямих податків у зв’язку з придбанням (створенням) основних засобів (якщо вони не відшкодовуються підприємству);

5. витрати зі страхування ризиків доставки основних засобів;

6. витрати на транспортування, установку, монтаж, налагодження основних засобів;

7. інші витрати, безпосередньо пов’язані з доведенням основних засобів до стану, у якому вони придатні для використання із запланованою метою.

Відновлена вартість основних фондів — це вартість їхнього відтворення за сучасних умов виробництва. Вона складається з таких самих витрат, як і первісна вартість, але за сучасними цінами.

Повна (первісна і відновлена) вартість основних фондів — це вартість у новому, не зношеному стані. Саме за цією вартістю основні фонди обліковуються на балансі підприємства протягом усього періоду їхнього функціонування.

Зі зміною умов виробництва й цін на ті самі елементи засобів праці між первісною (початковою) та відновленою вартістю основних фондів виникає розбіжність. Тому для забезпечення порівнянності щодо вартісної оцінки основних фондів періодично проводиться їхня переоцінка за відновленою вартістю.

Підприємство може переоцінювати об’єкт основних засобів, якщо залишкова вартість цього об’єкта суттєво відрізняється від його справедливої вартості на дату балансу. Переоцінена первісна вартість та сума зносу об’єкта основних засобів визначається множенням відповідно первісної вартості і суми зносу об’єкта основних засобів на індекс переоцінки.

Індекс переоцінки = справедлива вартість об’єкта/ залишкова вартість.

Якщо залишкова вартість об’єкта основних засобів дорівнює нулю, то його переоцінена залишкова вартість визначається додаванням справедливої вартості цього об’єкта до його первісної (переоціненої) вартості без зміни суми зносу об’єкта. При цьому для таких об’єктів, що продовжують використовуватися, обов’язково визначається ліквідаційна вартість.

Відповідно до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» основні фонди підлягають розподілу за такими групами:

• група 1 — будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі жилі будинки та їх частини (квартири і місця загального користування), вартість капітального поліпшення землі;

• група 2 — автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та приладдя до них;

• група 3 — будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1, 2 і 4;

• група 4 — електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, пов’язані з ними засоби зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи, комп’ютерні програми, телефони (у тому числі стільникові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів (предметів).

Слід звернути увагу на те, що до третьої групи входить найважливіша складова активної частини основного капіталу (див. нижче) промислових підприємств – виробниче обладнання.

Так як об’єкти основних засобів відіграють неоднакову роль у процесі виробництва, неабияке значення має поділ таких на дві частини: активну, яка безпосередньо бере участь у виробничому процесі і завдяки цьому забезпечує належний обсяг та якість продукції, і пасивну, що створює умови для здійснення процесу виробництва. До активної частини основних фондів відносять переважно робочі машини й устаткування, інструмент, вимірювальні прилади, обчислювальну техніку, яка використовується в автоматизованих системах управління технологічними процесами, газові й нафтові свердловини тощо.

Структура основних засобів визначається як співвідношення вартості окремих видів або груп основних засобів до їх загальної вартості на підприємстві. Чим більша питома вага активної частини основних засобів за інших однакових умов, тим структура основних засобів є прогресивнішою та ефективнішою. Співвідношення видів або груп основних засобів може змінюватися під впливом низки факторів, серед яких доцільно виділити наступні:

• форма організації виробництва;

• виробничо-технологічні особливості підприємства;

• технічний рівень виробництва;

• територіальне розміщення підприємства.