Глава 7 Судові витрати Стаття 87. Види судових витрат

Сб, 02/07/2009 - 22:14 — Консультант

 

1.       Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

2.       Розмір судового збору, порядок його сплати і звільнення

від сплати встановлюються законом.

3.       До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать: 

1)     витрати на правову допомогу;

2)     витрати сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду;

3)    витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів,

пе­рекладачів та проведенням судових експертиз;

4)         витрати, пов'язані з проведенням огляду доказів на місці

та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи.

1. Відповідно до ч. 1 ст. 87 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Це означає, що ч. 1 цієї статті передбачені два види судових витрат: 1) судовий збір; 2) витрати, пов'язані з розглядом справи. В теорії адміністративного судочинства судові витрати - це витрати, які пов'язані з провадженням адміністра­тивної справи в суді й покладаються на сторони, третіх осіб із самостійними вимогами. Судовий збір (державне мито) - це грошовий збір, що справляється в судах з позовних заяв, та заяв про оскарження постанов та ухвал судів, які ще не набули законної сили, а також тих, які вже набули. Крім того, судовий збір сплачується також за видачу копій судових документів, зокрема постанов, ухвал адміністративного суду.

Загальним є правило про те, що Кодекс адміністративного судочинства України застосовується до відповідних відносин, які виникли після набрання ним чинності з 1 вересня 2005 р. Винятки з цього правила встановлені щодо витрат на правову допомогу, щодо порядку і обсягу сплати судового збору. В зазначених випадках тією чи іншою мірою нормам Кодексу адміністративного судочинства України надається зворотна сила.

Відповідно до п. З Прикінцевих та перехідних положень до набуття чинності законом, який регулює порядок сплати і обсяги судового збору судовий збір під час звернення до адміністративного суду сплачується у порядку, встановленому законодавством для державного мита.

Пункт 3 пп. 1 Перехідних положень відносить питання визначення порядку сплати і обсягів судового збору до чинного законодавства у цій сфері. Регулює ці відносини Закон України «Про державне мито». Згідно із ст. 1 Закону державним митом є грошовий збір, що справляється в судових та арбітражних органах, органах державного нотаріату, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства закордонних справ України, Державного патентного відомства України, міських, сільських та селищних рад народних депутатів та інших органах, передбачених законодавством України, за вчинення ними окремих дій та видачу документів. Державне мито, як вже зазначалося, справляється, зокрема: 1) з позовних заяв, із заяв (скарг) у справах окремого провадження, що подаються до судів; 2) з касаційних скарг на рішення судів і скарг на рішення, що набули законної сили; 3) за видачу судами копій документів.

Державне мито зараховується до бюджету органів місцевого самоврядування. Витрати, пов'язані з розглядом справи, - це витрати, які містять вичерпний перелік витрат, передбачених ч. 1 ст. 87 Кодексу адміністративного судочинства України.

Витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. За результатами вирішення справи ці витрати можуть бути присуджені з іншої сторони, але в межах, встановлених законом (а до прийняття відповідного закону і набуття ним чинності - Кабінетом Міністрів України).

Отже, до витрат, пов'язаних з розглядом адміністративної справи, належать: 1) витрати на правову допомогу; 2) витрати сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз; 4) витрати, пов'язані з проведенням оглядку доказів на місці та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи.

2. Відповідно до ч. 2 ст. 87 Кодексу адміністративного судочинства України обсяг судового збору, порядок його сплати і звільнення від сплати встановлюються законом. Це означає, що обсяг судового збору, порядок його сплати і звільнення від сплати встановлюється цим Кодексом та Декретом, хоча із введенням в дію Кодексу адміністративного судочинства має бути прийнято акт, який регламентував би обсяг судового збору, порядок його сплати та підстави звільнення від сплати судового збору. Оскільки такий акт не було прийнято, то у п. З Прикінцевих та перехідних положень зазначено, що до набуття чинності законом, який регулює порядок сплати і обсяги судового збору, судовий збір під час звернення до суду сплачується у порядку і обсягах, встановлених законодавством для державного мита.

Пункт 3 пп. 1 Прикінцевих та перехідних положень відносить питання визначення порядку сплати і обсягів судового збору до чинного законодавства у цій сфері. Регулює ці відносини, як вже зазначалося, Закон України «Про державне мито». Відповідно до пп. 2 п. З Прикінцевих та перехідних положень обсяг судового збору визна­чається відповідно до пп. «б» п. 1 ст. З Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито», крім випадків, встановлених пп. З цього пункту.

Пунктом 3 пп. 2 Прикінцевих та перехідних положень встанов­люється, що відповідно до пп. «б» ст. З Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 р. (в редакції від 23 червня 2005 р.), обсяг судового збору із скарг (позовів) на неправомірні дії органів державного управління і службових осіб, що обмежують права громадян, дорівнює 0,2 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Винятком із правила, встановленого цією нормою, є пп. З п. З Прикінцевих та перехідних положень.

Зазначений виняток полягає в тому, що обсяг судового збору щодо майнових вимог про стягнення коштів, відповідно до пп. З п. З Прикінцевих та перехідних положень, становить один відсоток від обсягу таких вимог, але не більше 1700 грн.

Слід звернути увагу, що згідно з Прикінцевими та перехідними положеннями Кодексу адміністративного судочинства України, його норми щодо звільнення особи від сплати правової допомоги та забезпечення надання правової допомоги набудуть чинності з моменту набуття чинності відповідним законом. Однак відсутність такого закону не позбавляє суд можливості уже зараз повністю або частково звільняти від судових витрат (ст. 88 Кодексу адміністративного судочинства України), зокрема й від витрати на правову допомогу. Варто пам'ятати, що чинне законодавство встановлює випадки, коли правову допомогу необхідно надавати безоплатно. Так, на безоплатну правову допомогу можуть розраховувати: 1) ветерани війни та інші особи, на яких поширює дію Закон України «Про статус ветеранів війни і гарантії їх соціального захисту», - з питань, пов'язаних з їх соціальним забезпеченням (ч. 2 ст. 22 Закону України «Про статус ветеранів війни і гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 р. у редакції Закону України від 22 грудня 1995 р. № 488/95 р.) (Відомості Верховної Ради України. - 1993. - № 45 - ст. 425; 1996. -№ 1. - ст. 1); 2) особи, яким надають психіатричну допомогу, - з питань, пов'язаних з наданням їм психіатричної допомоги (ч. З ст. 25 Закону України «Про психіатричну допомогу» від 22 лютого 2000 р.) (Офіційний вісник України. -2000.- «№ 12.-ст. 444); 3) неповнолітні батьки, які досягли чотирнадцяти років, - щодо захисту їхніх прав, свобод та інтересів, а також їхньої дитини в суді (частини 2, 3 ст. 156 СК України); 3) особи, які не здатні до самообслуговування через похилий вік, хворобу, інвалідність і не мають рідних, які повинні забезпечити їм догляд і допомогу (ч. 4 ст. 7 Закону України «Про соціальні послуги» від 19 червня 2003 р.) (Офіційний вісник України. - 2003. - № 29. - ст. 1435) тощо.

3. Відповідно до ч. З ст. 87 Кодексу адміністративного судочинства України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать: 1) витрати на правову допомогу; 2) витрати сторін та їхніх представ­ників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз; 4) витрати, пов'язані з проведенням огляду доказів на місці та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи. Це означає, що в цій частині статті перерахований вичерпний перелік витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Витрати на правову допомогу. Так, витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. За результатами вирішення справи ці витрати можуть бути присуджені з іншої сторони, але у межах, встановлених законом (а до прийняття відповідного закону і набуття ним чинності - Кабінетом Міністрів України).

На відміну від кримінальних справ, держава не має зобов'язань забезпечувати правову допомогу в адміністративних справах, адже у них особу не притягують до суду, а вона сама ініціює процес. Крім того, залучення адвоката чи іншого фахівця у галузі права, який згідно з законом, може надавати правову допомогу, є правом сторони або третіх осіб. Однак у деяких випадках право на справедливий судовий розгляд вимагає від держави забезпечити правову допомогу й у таких справах.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини держава повинна гарантувати допомогу правника, якщо це необхідно для забезпечення реального доступу до правосуддя або у разі, якщо в окремих категоріях справ за внутрішнім законодавством деяких держав-учасниць є обов'язковим юридичне представництво, або у разі складності процесу (§ 26 Рішення Європейського Суду з прав людини «Ейрі проти Ірландії» від 9 жовтня 1979 р.).

На виконання стандартів, викладених Європейським судом з прав людини з Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, у більшості держав - членів Ради Європи передбачено випадки та запроваджено процедури надання правової допомоги безоплатно або за доступну плату і в адміністративних справах.

Відповідно до Рекомендацій № К (93) і щодо ефективного доступу до закону і правосуддя для найбідніших прошарків населення, схвалену Комітетом Міністрів Ради Європи 8 січня 1993 року, держави мають сприяти ефективному доступу найбідніших прошарків населен­ня до судів, зокрема через надання правової допомоги в судах й усіх змагальних чи не змагальних процесах, покриття вартості правової допомоги, не враховуючи сплату невеликого внеску особами, яким надана така допомога).

Частиною 3 ст. 16 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд повністю або частково звільняє особу від оплати правової допомоги і забезпечує надання правової допомоги, якщо відповідний орган всупереч закону відмовив особі у забезпеченні правової допомоги.

Слід звернути увагу, що згідно з перехідними положеннями Кодексу адміністративного судочинства України, його норми щодо звільнення особи від оплати правової допомоги та забезпечення надання правової допомоги набудуть чинності з моменту набуття чинності відповідним законом. Однак відсутність такого закону не позбавляє суд можливості уже зараз повністю або частково звільняти від судових витрат (ст. 88 Кодексу адміністративного судочинства України).

Витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекла­дачів та проведення судових експертиз (ст. 92 Кодексу адміністра­тивного судочинства України). За загальним правилом витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведення судових експертиз, несе сторона, яка заявила відповідне клопотання. До таких витрат належать витрати на проїзд і добові в разі переїзду до іншого населеного пункту, а також винагорода експертам, спеціалістам і перекладачам за виконану роботу. У разі несплати судової експертизи в строк, встановлений судом, суд може скасувати ухвалу про її призначення.

У випадку, якщо виклик зазначених осіб здійснюється за ініціати­вою суду, а також у разі звільнення від сплати судових витрат або зменшення їх обсягу, відповідні витрати компенсуються за рахунок Державного бюджету України в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Граничний обсяг компенсації витрат, пов'язаних із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз, встановлений Постановою Кабінету Міністрів України «Про затверд­ження інструкції про порядок і розміри відшкодування витрат та виплати винагороди особам, що викликаються до органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури, суду або до органів, у провадженні яких перебувають справи про адміністративні правопорушення, та виплати держаним науково-дослідним установам судової експертизи за виконання їх працівниками функцій експертів і спеціалістів» від 1 липня 1998 р. № 710 з подальшими змінами та доповненнями.

Відповідно до чинного законодавства за свідками, а також експертами, спеціалістами і перекладачами зберігається середня заробітна плата за весь час, витрачений ними у зв'язку з явкою та викликом до органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури, суду або до органів, у провадженні яких перебувають справи про адміністративні правопорушення. Особам, які не є працівниками підприємств, установ, організацій, виплачується винагорода за відрив від звичайних занять. На це має звернути увагу суд, сторони і треті особи із самостійними вимогами. Крім того, всім зазначеним особам, якщо виконання їх процесуальних функцій пов'язане з перебуванням за межами населеного пункту постійного проживання, відшкодо­вуються такі витрати: вартість проїзду до місця виклику і назад, витрати, пов'язані з найманням житлового приміщення, добові.

Перекладачам, а також особам, які виконують функції експертів чи спеціалістів не в порядку службового завдання, за проведену роботу виплачується також винагорода.

Сума винагороди за відрив від звичайних занять визначається з урахуванням їх характеру занять у межах від 20 до ЗО % неоподаткову­ваного мінімуму доходів громадян за день.

     Витрати, пов'язані з явкою, відшкодовуються в обсягах, перед­бачених законодавством для відрядження працівників. Слід зазна­чити, що обсяг винагороди експертам або спеціалістам, які виконують свої функції не в порядку службового завдання, визначається залежно від його кваліфікації та складності завдання в межах від 3 до 5 % неоподатковуваного мінімуму доходів громадян за годину роботи.

У разі проведення судової експертизи особливої складності обсяг винагороди збільшується на 25 %,

Перекладачам, залежно від їхньої кваліфікації та складності роботи встановлюються такі обсяги винагороди: 1) за письмові переклади -від 10 до 15 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за один авторський аркуш (40 тис. друкованих знаків (або рукописних знаків)); 2) за усні переклади - від 3 до 5 % неоподатковуваного мінімуму доходів громадян за годину роботи.

Переклади з рідкісних мов, з письмовою в'яззю, своєю графікою, ієрогліфами, клинописом, а також зі стародавніх мов, так само, як і переклади на іноземні мови, що віднесені до рідкісних мов, які мають писемність в'яззю, свою графіку, написані ієрогліфами, клинописом оплачуються із збільшенням ставок на 25 % .

Виплати свідкам і експертам провадяться судом з коштів, що їх вносить сторона, яка порушила клопотання про виклик свідків або проведення експертизи, а в разі, коли ці дії здійснюються за ініціативою суду чи за клопотанням обох сторін - з коштів, що вносяться обома сторонами порівну.

Обсяг відповідної суми, яку наперед має внести сторона (або сторони), визначається судом орієнтовно. Остаточний розрахунок провадиться після виконання викликаними особами своїх завдань.

Якщо сторона звільнена від сплати судових витрат, зазначені витрати провадяться з коштів суду. З цих самих коштів виплачується винагорода перекладачеві.

Відповідно до ст. 93 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з проведенням огляду доказів на місці та вчинення інших дій, необхідних для розгляду справи несе сторона, яка заявила клопотання. Граничний обсяг цих витрат встановлюється Кабінетом Міністрів України