Стаття 52, Заміна неналежної сторони

Пт, 02/06/2009 - 19:59 — Консультант

 

1.       Суд першої інстанції, встановивши, що із адміністративним позовом звернулася не та особа, якій належить право вимоги, або не до тієї особи, яка повинна відповідати за адміністративним позовом,може за згодою позивача допустити заміну первинного позивача або відповідача належним позивачем або відповідачем, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи.

2.       Якщо позивач не згоден на його заміну іншою особою, то ця особа може вступити у справу як третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, про що суд повідомляє третю особу.

3.   Якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може залучити цю особу як другого відповідача. У разі відмови у задоволенні адміністративного позову до такого відповідача понесені позивачем витрати відносяться на рахунок держави.

4.   Після заміни сторони, вступу третьої особи, що заявляє са­ мостійні вимоги на предмет спору, залучення другого відповідача розгляд адміністративної справи починається спочатку.

1. Відповідно до ч. 1 ст. 52 Кодексу адміністративного судочинства України суд першої інстанції, встановивши, що із адміністративним позовом звернулася не та особа, якій належить право вимоги, або не до тієї особи, яка повинна відповідати за адміністративним позовом, може за згодою позивача допустити заміну первинного позивача або відповідача належним позивачем або відповідачем, якщо це не призведе до змін підсудності адміністративної справи. Це означає, що визначена частина статті покладає на суд право заміни неналежної сторони.

Під неналежним позивачем необхідно розуміти особу, якій не належить право вимоги. Натомість, належним позивачем є особа, якій належить право вимоги.

Під належним відповідачем необхідно вважати особу, яка повинна відповідати на позов. Під неналежним відповідачем є особа, яка не повинна нести відповідальність. Водночас за загальним правилом саме позивач встановлює відповідача у справі. Так, пред'являючи позов, позивач може зазначити відповідачем особу, яка не є носієм спірного обов'язку, тобто неналежного відповідача. В коментованій частині зазначеної статті законодавець не розкриває поняття «неналежний відповідач», або «неналежна сторона». Проте, пред'являючи позов, суд не завжди в змозі одразу встановити, чи є позивач або відповідач належними сторонами, оскільки позивач та відповідач, пред'являючи позов, є передбачуваними суб'єктами спірних правовідносин і питання про їхню належність до адміністративної справи вирішується тільки на підставі застосування норм матеріального права та з урахуванням поданих доказів у справі. Тому не потрібно відмовляти у прийнятті позовної заяви, якщо вона пред'являється неналежним позивачем до неналежного відповідача, оскільки цих підстав в Кодексі адміністра­тивного судочинства України не передбачено. Хоча на суд, якому належить право згідно з ч. 1 ст. 52 цього Кодексу встановити недоліки позовної заяви, коли позивач не доведе за допомогою доказів порушення або оспорювання його прав і інтересів здійснити за згодою позивача заміну первинного позивача або відповідача належним позивачем або відповідачем, якщо це не призведе до змін підсудності адміністративної справи.

Отже, з огляду на аналіз положень ч. 1 ст. 52 Кодексу адміністра­тивного судочинства України, неналежним позивачем може бути визнана особа, якій не належить право вимоги за поданим такою особою адміністративним позовом, а щодо неналежного відповідача, то ним є така особа, яка не повинна нести відповідальність за пред'явленим до Нього адміністративним позовом. Таким чином, коли буде встановлено факт, що позивач або відповідач за конкретною адміністративною справою є неналежними, то відповідний адміністративний суд першої інстанції може здійснити (це його право) заміну однієї з сторін. Проте в законі не конкретизовано, на якій стадії процесу адміністративний суд першої інстанції може провести заміну неналежного відповідача, а також не зазначається, чи у такому випадку має відбуватися припинення розгляду справи, чи це має відбуватися без припинення розгляду справи. На наш погляд, якщо відбувається заміна в адміністративній справі лише позивача або відповідача, то розгляд справи не повинен припинятися, оскільки в законі іншого не передбачено. В тому випадку, якщо відбувається комплексно: заміна сторони, вступ третьої особи, що заявляє самостійні вимоги на предмет спору, залучення другого відповідача, розгляд адміністративної справи починається з початку. Тобто це означає, що лише на підставі положень, передбачених ч. 4 ст. 52 цього Кодексу, відбувається припинення розгляду справи.

Умовами такої заміни можуть бути: 1) згода позивача на заміну первинного позивача або відповідача належним позивачем або відповідачем; 2) заміна можлива, якщо вона не призведе до змін підсудності адміністративної справи.

Враховуючи те, що в указаній частині статті не зазначено, на якій стадії судового процесу має відбуватися заміна неналежного позивача або відповідача, а також таких положень не має і в інших розділах Кодексу адміністративного судочинства України, то необхідно констатувати, як це свідчить практика розгляду адміністративних справ, що така заміна може відбуватися: 1) на стадії попереднього судового засідання, підготовки справи до судового розгляду (оскільки початок розгляду справи буде із самого початку у такій ситуації недоцільним); 2) на стадії судового розгляду справи, коли суд встановить неналежність сторін як відповідача, так і позивача.

Таким чином, підтверджуючи зазначене положення, що неналеж­ний відповідач - це такий процесуальний статус особи, яка не повинна відповідати за позовом та щодо якої виключаються будь-які перед­бачення, які мали місце під час пред'явлення адміністративного позову, про його дійсну відповідальність перед позивачем у справі.

Про заміну неналежного позивача або відповідача суд має винести відповідну ухвалу.

2. Відповідно до ч. 2 ст. 52 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо позивач не згоден на його заміну іншою особою, то ця особа може вступити у справу як третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, про що суд повідомляє третю особу. Це означає, що питання з приводу заміни неналежного позивача може бути вирішено неоднаково залежно від обставин конкретної адміністра­тивної справи. Коли суд виявляє неналежного позивача, і позивач дає вгоду на його заміну, то це питання вирішується за правилами ч. 1 ст. 62 цього Кодексу. У випадку, коли первісний позивач є неналежним і суд визначив його як неналежного, але цей позивач не погоджується вибути із процесу, а належний позивач хоче вступити до справи як позивача, то суд допускає неналежного позивача за його згодою як третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору. Проте це право суду на винесення ухвали щодо можливості вступити у справу неналежного позивача, а не обов'язок. Суд має право відхилити клопотання такої особи щодо можливості вступу до справи як третьої особи з самостійними вимогами, якщо такі вимоги не мають підстав. Натомість, неналежний позивач має право на вступ у справу як третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору і повинна аргументувати своє клопотання.

У тому разі, коли суд дає згоду на вступ у справу (неналежного позивача) як третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет опору, про що виносить ухвалу і обов'язково повідомляє про своє рішення третю особу, яка бере участь у справі.

3. Відповідно до ч. З ст. 52 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може залучити цю особу як другого відповідача. У разі відмови у задоволенні адміністративного позову до такого відповідача понесені позивачем витрати відносять на рахунок держави. Це означає, що залучення співвідповідача (другого відповідача) за ініціативою суду Може мати місце тоді, якщо позивач не дає згоди на заміну відповідача, Тобто тут йдеться про те, що суд за власною ініціативою може тільки вилучити до участі в адміністративній справі неналежного відповідача як другого відповідача, але не здійснює заміну так званого «нена­лежного відповідача». Отже, якщо позивач не згоден на заміну неналежного позивача іншою особою, то суд має розглядати справу за первісно заявленим позовом та відмовити позивачеві у задоволенні позовних вимог, оскільки інше суперечитиме положенню п. 4 ст. 7 та  ст.. 11 Кодексу адміністративного судочинства України, які перед­бачають змагальність сторін та диспозитивність в адміністративному судочинстві.

 

Таким чином, як про це свідчить судова практика, що заміна неналежного відповідача може здійснюватись у таких випадках: 1) якщо судом встановлено, що первісний відповідач є неналежним та за наявності належного відповідача і згоди позивача, суд здійснює заміну відповідача за правилами, передбаченими ч. 1 ст. 52 цього Кодексу; 2) якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, то суд може залучити неналежного відповідача як другого відповідача, про що виноситься відповідна ухвала цього суду. Під час відмови позивачеві в задоволенні адміністративного позову до такого відповідача, понесені позивачем витрати задовольняються за рахунок держави; 3) якщо належного позивача немає, а позивач заперечує вибуття зі справи неналежного відповідача, то справа розглядається у звичайному порядку і в адміністративній справі приймається відповідне рішення відповідно до чинного законодавства.

4. Відповідно до ч. 4 ст. 52 Кодексу адміністративного судочинства України, після заміни сторони, вступу третьої особи, що заявляє самостійні вимоги на предмет спору, залучення другого відповідача до розгляду адміністративної справи починається спочатку. Це означає, що тоді, коли сторони були замінені, вступила до справи третя особа, що заявляє самостійні вимоги на предмет спору, судом відбулося залучення другого відповідача, то розгляд такої адміністративної справи повинен починатися спочатку, оскільки розгляд справи для такої процедури був припинений. Інакше кажучи, це означає, що всі процесуальні дії, які були вчинені неналежними сторонами, не повинні мати юридичної сили для належних у справі сторін.