Стаття. 21. Підсудність кількох пов'язаних між собою вимог

Чт, 02/05/2009 - 18:02 — Консультант

 

1.      Позивач може заявити кілька вимог в одній позовній заяві, якщо вони пов'язані між собою і підсудні одному адміністративному суду.

2.      Вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно- правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно- правовий спір. Інакше вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

3.      Не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.

1. У відповідності з ч. 1 ст. 21 Кодексу адміністративного судо­чинства України позивач може заявити кілька вимог в одній позовній заяві, якщо вони пов'язані між собою і підсудні одному адміністра­тивному суду. Цей припис закону означає, що сумісні кілька вимог в одній позовній заяві тільки тоді, коли вони пов'язані між собою та обов'язково підсудні одному адміністративному суду. Отже, таке становище має місце в тому випадку, коли підсудність справ, які пов'язані між собою лише, як ми вже зазначали, у випадках їхнього тісного взаємозв'язку, наявність якого дає можливість розглянути всі вимоги в одному судовому процесі. Така підсудність застосовується також тоді, коли встановлено, що позовна заява підлягає розгляду адміністративним судом, який на даний час розглядає іншу, пов'язану а ним адміністративну справу. Цей порядок створює найсприятливіші умови для дослідження усіх фактичних матеріалів справи та дає можливість виявити дійсні фактичні обставини, права та обов'язки сторін. Він сприяє впровадженню в практику принципу економії часу і процесуальних засобів.

Таким чином, підсудність по зв'язку справ застосовується тоді, коли встановлюється, що заява підлягає розгляду адміністративним судом, який розглядає іншу, пов'язану з ним адміністративну справу. Цим створюються кращі умови для дослідження всіх матеріалів по адміністративній справі з метою виявлення дійсних обставин, прав і обов'язків сторін, а також для економії процесуальних засобів і часу, ва виключенням випадків, постановлення рішень, які суперечать одне одному з тих самих питань. Заяви до кількох відповідачів, які проживають або знаходяться в різних місцях, пред'являються за місцем проживання чи знаходження одного з них за вибором позивача. Тому склалася така судова практика: коли подається позовна заява, то першим у ній зазначається відповідач, за місцем проживанням чи знаходження якого подається позов.

На практиці існують труднощі у вирішенні такої проблеми, якщо адміністративний суд при прийнятті позовної заяви встановить, що позивач з суб'єктивних міркувань змінює підсудність шляхом об'єднання в одній заяві позовів до різних відповідачів, а розгляд такої справи є недоцільним, як має вирішити суд питання щодо роз'єднання таких вимог? В цьому випадку суддя під час відкриття провадження у оправі, підготовки справи до судового розгляду або під час розгляду оправи залежно від обставин справи може постановити ухвалу про роз'єднання кількох поєднаних в одному провадженні вимог у самостійне провадження, якщо їх спільний розгляд ускладнює рішення. Проте при такому роз'єднанні вимог слід враховувати таку обставину: якщо справа розглядається в порядку попереднього судового засідання чи в судовому засіданні, то таке роз'єднання не призведе до зміни підсудності, тобто до передачі справи за місцем Проживанням знаходження одного з відповідачів, крім випадку, коли один із відповідачів, місце проживання якого раніше не було відоме,заявив клопотання про передачу справи за місцем його проживання або місцем знаходження, яке задоволене судом. Якщо роз'єднання вимог мало місце після відкриття провадження в справі до початку попереднього судового засідання чи до судового розгляду, то частина позовних вимог, яка виділена, може бути передана судом до іншого суду за місцем проживання чи знаходження одного із відповідачів на підставі ухвали суду.

Зустрічну позовну заяву необхідно подати до адміністративного суду, незалежно від її підсудності, за місцем розгляду первісного позову. Це зумовлено тим, що інститут зустрічного позову має місце у випадку наявності первісного позову та розцінюється в теорії адміністративного процесу як один із способів захисту інтересів відповідача. Треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору між сторонами, пред'являють позовні заяви до суду, в про­вадженні якого перебуває спірна справа.

Отже, у випадках, передбачених ч. 1 ст. 21 цього Кодексу, зустрічна позовна заява подається особою до адміністративного суду за місцем розгляду первісного позову. Крім того, як уже зазначалося, що адміністративний позов третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, повинен подаватися за місцем розгляду спору між особами, які подали позови (первісні сторони). Позов третіх осіб із самостійними вимогами є відносно самостійним, оскільки пред'яв­ляється до сторін (позивача, відповідача або до них обох) за первісним позовом. У цій статті термін «треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору », необхідно мати на увазі спір, який уже виник між сторонами, тобто за первісним позовом. Крім того, ці особи можуть вступити в справу до закінчення судового розгляду, пред'явив­ши позов до однієї чи двох сторін. Тому правило щодо підсудності стосовно третіх осіб із самостійними вимогами щодо предмета спору між сторонами має стосуватися також і третіх осіб. Проте на практиці судді часто усупереч закону та не враховуючи соціальної природи позову третіх осіб із самостійними вимогами щодо предмета спору та зустрічного позову, роз'єднують ці позови в окремі провадження або відмовляють особам у прийнятті їх до розгляду з первісним позовом.

2. У відповідності з ч. 2 ст. 21 Кодексу адміністративного судо­чинства України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єкті» публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства. Наприклад, Цивільний кодекс України передбачає Обов'язок відшкодування заподіяння моральної шкоди (ст. 1167 ЦК України) таким чином, коли така шкода завдана фізичній або Юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, Відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім Випадків, встановлених ч. 2 цієї статті. Натомість ч. 2 ст. 21 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає правило, згідно з яким у справах про відшкодування шкоди підсудність є альтерна­тивною, тобто закон надає позивачу право вибирати один із зазначених Судів, що уповноважені розглядати справи про відшкодування шкоди. Так, якщо вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної проти­правними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, не заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий: спір, відповідні справи вирішуються у порядку цивільного або господарського судочинства.

3. У відповідності з ч. З ст. 21 Кодексу адміністративного судочинства України не допускається об'єднання в одне провадження Кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судо­чинства, якщо інше не встановлено законом. Це означає, якщо особа Подала адміністративний позов, в якому об'єднано кілька вимог, які Наложать до розгляду адміністративним судом та судом в порядку цивільного судочинства, то суд, розглянувши питання щодо відкриття провадження, повинен повернути позивачеві позовну заяву в зв'язку і тим, що допущено об'єднання в одне провадження кількох вимог, ДКІ належить розглядати в порядку різного судочинства.