122. Політика Саудівської Аравії на пострадянському просторі.

Якщо розглядати відносини Саудівської Аравії з такою країною як Росія, то тут потрібно зазначити, що ці відносини спрямовані, у більшості своїй, на реалізацію економічних та військових проектів. Але й не можна не помітити те, що Росія на сучасному етапі все більше (під словом „все більше” автор має на увазі нарощування контактів з КСА починаючи з розпаду СРСР) почала проявляти свою зацікавленість відносинами з Саудівською Аравією в контексті близькосхідного врегулювання. Цьому передували ті близькосхідні кризові ситуації, які зараз досить помітно впливають на відносини провідних країн регіону з іншими впливовими державами світу. Ціми найвпливовішими конфліктами є: арабо-ізраїльський конфлікт та ірако-кувейтська криза. Якщо казати про економічні відносини між Росією з одної сторони та Саудівською Аравією з іншої, то тут варто зазначити, що зовнішня політика РФ, а точніше керівництво, яке регулює цю зовнішню політику, в більшій мірі враховує в цих двосторонніх відносинах участь королівства в таких впливових організаціях Близького Сходу як ОПЕК та РСАДПЗ.

Аналізуючи відносини Української держави з Саудівською Аравією потрібно сказати, що вони (відносини) поки що знаходяться на початковому етапі свого розвитку і придставляють інтерес для даного дослідження не стільки в політичній, як в економічній сфері. Економічне співробітництво України з КСА базується перш за все на експорті в королівство продукції військового та сільськогосподарського плану. Так в 2003 році Саудівська Аравія заявила про тендер на 80 проектів по орошенню пустелі. Ці проекти цікаві для України як з комерційної точки зору, так і в якості варіанту виходу в цю країну спочатку з громадянською, а потім і з військовою

123. Зовнішня політика Туреччини на поч. Хол. Війни. До 1953 року( тезово)

Згідно з доктриною Трумена Туреччина отримувала від США допомогу в боротьбі з внутрішніми рухами( виникла за запитом Туреччини до Конгресу). (Ця програма була покладена в основу закону від 15.05.1947, згідно з яким були підписані амер.-грец. (20.06.1947) й амер.-тур. (12.07.1947) угоди про умови надання амер. допомоги і створення в обох країнах місій США для контролю за їх використанням. З асигнованих Конгресом коштів 60% у Греції й 100% у Туреччині були спрямовані на виключно військ, цілі; бл. 1 тис. членів військ, місій США прибули до Афін і Стамбула для безпосередньої підготовки Збройних сил, їм було підпоряд­ковано грец. генштаб і збільшена до 200 тис. нац. армія. У кінцевому підсумку реалізація док­трини сприяла прийому Туреччини в НАТО 1952.)

За угодою по плану Маршалла вона отримувала допомогу, взамін вона надавала право США розміщувати бази на її території. (31.03.1948 Конгрес США ухвалив «Закон про економічну співпрацю», після чого почалась реалізація М. п. Закон передбачав виділення щорічно певної суми на відбудову Європи; на перший рік програми було асиг­новано 5,3 млрд. дол. Керувала реалізацією Плану Адміністрація екон. співпраці під керів­ництвом впливового амер. підприємця П. Хоф-фмана. Допомога надавалася з федер. бюджету США у вигляді безвідплатних субсидій і позик.)

Багдадський пакт з 1955 до серпня 1959р, потім СЕНТО (Ірак, Іран, Пакистан, Туреччина 1979 року припинив діяльність), Починаючи з 1940-х, активне співробітницт­во зі США, Великою Британією та Францією у військ.-політ, сфері розгорнула Туреччина. 29.03.1946 був підписаний тур.-іракський до­говір про дружбу й добросусідські відносини, який обидві сторони, а також США та Велика Британія, розглядали як основу для створення регіонального блоку. Упродовж 1946 тур. уряд намагався схилити арабські країни, перш за все Єгипет, Сирію та Ліван, до вступу в цей союз. У січні 1947 Туреччина уклала з Трансйорда-нією договір про дружбу, а у квітні 1947 угоду про союз. На противагу тиску зах. д-ав і Туреч­чини більшість арабських країн підписали 17.06.1950 Пакт про колективну безпеку. Після вступу в НАТО у вересні 1951 Туреччина активі­зувала зусилля, спрямовані на приєднання арабських д-ав до регіонального військ, блоку. У жовтні 1951 Туреччина, підтримувана США, Великою Британією та Францією, запропо­нувала Єгипту проект військ, союзу під назвою «Середньосхідне командування», за яким пла­нувалось включити арабські країни, Туреччину й Ізраїль. Туреччина також активно підтриму­вала план створення військ, союзу на Бл. Сході, висунутий США й Великою Британією восени 1952 («Середньосхідна оборонна організа­ція»). Позиція Туреччини призвела до загост­рення відносин з арабськими країнами.

початок 50 – х зближення з Ізраїлем

1951 рік – офіційні контакти з Ізраїлем

1952 рік – торгова угода з Ізраїлем