97. Ядерна програма Пакистану та її реалізація.

Військова ядерна програма була розпочата в середині 70-х років і була орієнтована на урановий шлях створення ядерної зброї. По наявним данним, країна має у своєму розпорядженні технологічні можливості для прискореного виробництва 6-12 ядерних пристроїв потужністю до 20 кт. Об'єктивною умовою для цього є незалежність Пакистану в забезпеченні матеріалами, що розщеплюються, оскільки в ряді районів країна має достатні запаси уранових руд. Останнім часом з'явилися також дані про інтерес пакистанських учених до використання у військових цілях плутонію.

Офіційні влади Пакистану не заперечують здатності робити ядерну зброю, однак підтверджують, що не будуть створювати його для використання проти якої-небудь визначеної країни, а "підтримка військової готовності" диктується "збереженням дисбалансу" у військовій області між ним і Індією.

Пакистан є членом МАГАТЕ, однак не приєднався до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї і до Конвенції про фізичний захист ядерного матеріалу, не бере участь у міжнародних домовленостях щодо контролю за ядерним експортом.

Наявність власної науково-дослідної бази, необхідного наукового персоналу і сучасної технології збагачення урану до 90% сприяє успішному розвитку ядерної програми. Завод у Кахуте забезпечує ядерним паливом АЕС у Карачі і створює запаси для майбутніх станцій.

При будівництві АЕС, проведенні наукових досліджень і створенні індустріальної основи для виробництва власних ядерних реакторів Пакистан планує спиратися на допомогу з боку КНР. Незважаючи на активну протидію США й інших західних країн, наприкінці 1992 року урядом прийнято рішення про придбання в Китаї ядерного реактора потужністю 300 Мвт.

В найближчі роки Пакистан має намір домагатися будівництва принаймні ще 2-3 атомних реакторів (один із яких з енергетичним блоком у 300 МВТ буде побудований КНР протягом 6 років). До завершення будівництва нових реакторів передбачається модернізувати і продовжити термін експлуатації карачинської станції ще на 20 років.

Керівництво країни усвідомлює, що придбання атомних технологій і устаткування на світовому ринку знаходиться в прямій залежності від підписання ДНЯЗ. Без цього Пакистану залишаються фактично недоступними західні проекти сучасних реакторів на швидких нейтронах, що можуть служити джерелом одержання збройового урану-235 чи плутонію.

У цілому можна стверджувати, що пакистанська ядерна технологія знаходиться на досить високому рівні з ядерним центром у Кахуте.Початок реалізації ядерної програми Пакистану відноситься до 1972 року, коли президент З.А. Бхутто підписав наказ про створення Міністерства науки і технології і розширенні діяльності Комісії з атомної енергії (КАЭ). На початковому етапі в КАЭ працювало менш 300 вчених і інженерів, до кінця 90-х років у ядерній програмі Пакистану брало участь уже від 7 до 10 тисяч чоловік.

Реалізація ядерної програми Пакистану спирається на розвиту інфраструктуру,до якої входять:підприємства по видобутку уранової руди і виробництву уранового концентрату;виробництво гексафторида урану;виробництво збагаченого урану;

виробництво ядерного палива;ядерні енергетичні реактори; ядерні дослідницькі реактори; виробництво важкої води;виробництво по переробці ОЯТ;науково-дослідні ядерні центри.

Більшість підприємств атомного циклу побудовані за допомогою західно-європейських, канадських, американських чи китайських фірм і не знаходяться під гарантіями МАГАТЕ. Завод у Кахуте (1982 р.) має продуктивність більш 45 кг у рік урану високого ступеня збагачення. За різними оцінками до 1998 року Пакистан мав до 700 кг збройового урану. Ядерні енергетичні реактори будувалися за допомогою США і Канади, що поставили в Пакистан ядерне паливо і важку воду (на АЕС "Канупп" поширюються гарантії МАГАТЕ).

На початковому етапі розробка ядерних боєприпасів здійснювалася на рівні проектування, виготовлення і налагодження неядерних компонентів вибухового пристрою і проведення відповідних НІОКР. У 1999 році керівник дослідницького комплексу А.К. Хан заявив, що вже в 1984 році Пакистан здійснив успішні "холодні" іспити ядерного вибухового пристрою. За заявою колишнього начальника штабу сухопутних військ генерала Аслама Бігу, фахівці KRL у 1986 році завершили проектування, конструювання і розробку систем забезпечення і створили прототип ядерного вибухового пристрою. У 1989 році почалося серійне виробництво ядерних боєприпасів.

На думку західних експертів, Пакистан, починаючи із середини 80-х років, здійснював розробку ядерних боєприпасів на основі збройового урану. По їхнім даним у цей час Пакистану було дуже важко напрацювати необхідна кількість плутонію, оскільки потужність дослідницьких реакторів була незначною і на них, як і на реактор "Канупп", поширювалися гарантії МАГАТЕ. У той же час, у 1999 році А.К. Хан заявив, що Пакистану удалося паралельно розробити технологію створення ядерних боєприпасів як на основі збройового урану, так і на основі збройового плутонію. Розглядаються дві основні можливості схованого одержання плутонію Пакистаном. У першому сценарії Пакистан міг одержати деяку кількість чи плутонію ОЯТ з Китаю. В другому сценарії розглядається можливість схованого приміщення спеціальних ТВС (тепловиділяючих зборок) для наробітку плутонію в реактор "Канупп", уникаючи контролю МАГАТЕ.

Відзначається, що успіхи Пакистану в створенні ракет середньої дальності в значній мірі базуються на співробітництві з іншими країнами, у першу чергу КНР і КНДР. Не виключається можливість розширення співробітництва Пакистану з Іраном, що допоможе дозволити складні фінансові проблеми, що стоять перед Пакистаном.