44.Китайсько-радянс відн 40-50-ті .

Кит-рад дог 45 про дружбу і союз- двостороння угода підписана 14.08. 45 в Москві терміном на 30років набув чинності 24.08.45 і діяв до підписання кит –рад дог 50р про дружбу союз і взаємодопомогу сторони зобов’язалися: вести війну проти Японії до повної перемоги і взємно надавати одна одній всю необхідну війс підтримку та іншу допомогу вцій війні. Не втупати в сепаратні переговори з Японією і без взаємної згоди не укладати з нею перемиря чи мирного договору, здійснювати по закінченню війни спільні заходи , щоб зробити неможливим повторення агресії іпрорушення миру Японією та надати одна одній допомогу у випадку нападу Японії на одну із сторін, працювати в тісному співробітництві після встановлення миру і надавати одна одній екон. Допомогу діючи при цьому у відповідності з принципами взаємної поваги суверенітету терит цілісності і невтручання у внутр справи одна одної. Одночасно з К.-р д. Були підписані угоди, що передб що основні магістралі китайської чанчунської залізниці післі вигнання япон збр сил із 3-х пв-сх провінцій Китаю перейдуть у спі=ільну власність СРСР і кит респ. У спільне викоритснання мав відійти також порт-артур війс-морс база, оборона якої доручалась рад урядові за наявності кит цивільної адміністрації. Угода про порт дальній оголошувала його вільним, відкритим для торгівлі й судноплавства для всії країн,з виділенням для передачі СРСР в оренду частини причалів і складських примівщен окремою угодою між рад головнокомандуючим і кит адміністрацією після вступу рад військ на тер 3-х пв-сх провінцій Китаю у зв’язку зі спільною війною проти Японії. При підписані К.-р.д. між сторонами відбувся обмін нотами про визнання Китаєм незалежності монгольської нар респ та про суверенітет його над 3-ма пн-сх провінціями(Маньчжурія)

45.Розкол у китайсько-раданських выдносинах та його поглблення в 1960-ті – 1970ті роки

З початку 1960-х рр. аж до 1991 головною турботою Китаю в сфері зовнішньої політики було зростаюче суперництво з Радянським Союзом. Ніколи тісні союзники, дві країни поступово відійшли друг від друга наприкінці 1950-х років, коли Мао Цзэдун оголосив Хрущева "великодержавним шовіністом", заклопотаним лише проблемами зміцнення моці і впливи власної країни. Мао Цзэдун прийшов до висновку, що Хрущев був більше зацікавлений у мирному співіснуванні з Заходом, чим у підтримці "національно-визвольних" рухів .

Розкол між двома комуністичними гігантами загострився після 1960, коли СРСР припинив надання Китаю економічної допомоги і відкликав технічних фахівців. ДО 1966 китайські лідери засуджували СРСР за "псевдокоммунизм", "сучасний ревізіонізм" і "реставрацію капіталізму". У відповідь радянські лідери обвинуватили Китай у "догматизмі" і "авантюризмі ". У 1968 протистояння ще більш ускладнилося в зв'язку з різким осудом Китаєм вторгнення країн Варшавського договору в Чехословакию. Навесні 1969 ворожі відносини вилилися в прямий військовий конфлікт на ділянці границі, що проходить по р.Уссурі в північно-східній Маньчжурії.

Наприкінці 1970-х років нове китайське керівництво , що згуртувалося навколо Дэн Сяопіна, виразило побажання поліпшення відносин між двома країнами. Однак у 1970-1980-і роки взаємний антагонізм знову загострився спочатку через підтримку Радянським Союзом в'єтнамської окупації Кампучии (Камбоджі), а потім через військове вторгнення в Афганістан. Китайське керівництво , розглядаючи подібні дії в геополітичному плані, оцінювало їх як "оточення" Китаю. У відповідь Китай почала надавати військову допомогу камбоджійської армії й афганських моджахедів. Протягом 1980-х років китайські лідери підкреслювали, що китайсько-радянська прикордонна суперечка і конфлікти в Афганістану і Камбоджі є основними факторами, препятствовующими нормалізації китайсько-радянських відносин. До початку 1990-х років усі три вищезгадані проблеми були в значній мірі дозволені.