102. Конституційні та ідеологічні засади зовнішньої політики Ісламської Республіки Іран

Відповідно до статей 152 й 154 Конституції Ісламської Республіки Іран, зовнішня політика країни заснована на запереченні будь-якого прагнення встановити свою гегемонію над іншими й непокорі чужому пануванню, збереженні незалежності у всіх сферах життя, територіальної цілісності, захисту прав всіх мусульман, неприєднанні до держав, а також на підтримці мирних взаємин з неворожими державами. Своїм ідеалом Ісламська Республіка Іран бачить “щастя людини у всьому людському суспільстві, розглядаючи незалежність, свободу й верховенство права й правосуддя в якості права всіх людей. Тому ІРІ утримується від якого-небудь втручання у внутрішні справи інших народів і підтримує справедливу боротьбу пригноблених проти гнобителів у всіх частинах миру”.

У рамках вчення імама Хомейні, на базі його основних концепцій формулюються державні інтереси Ірану, які і є керівним початком у визначенні пріоритетів його політики та її основних цілей.

Відповідно до інтересів ІРІ головна мета політики клерикального керівництва полягає в створенні під егідою Ірану “світової ісламської громади - умми”. Дане положення, суть якого офіційно закріплена в статті 11 Конституції ІРІ, має довгостроковий характер.

Можливість реалізації цієї мети ставиться в пряму залежність від успішного вирішення найважливіших завдань глобального характеру, У найбільш узагальненому вигляді вони зводяться до політичного, економічного й військового об'єднання ісламського світу по іранському зразку. Виходячи з даних стратегічних установок можна виділити три рівні довгострокових цілей зовнішньої політики Ірану, на реалізацію яких направляються основні зусилля керівництва країни.

Перший рівень цілей пов'язаний з перетворенням Ірану в загально-мусульманський центр сили. Його досягнення варто розглядати як досить віддалену перспективу, оскільки постановка даних цілей на порядок денний без утвердження Ірану загально-регіональним центром сили в зоні Ближнього й Середнього Сходжу не має реального змісту.

Другий рівень саме й припускає перетворення ісламського Ірану в регіональний центр сили. Для цього іранське керівництво прагне до досягнення в регіоні політичного, економічного й військового лідерства.

Третій рівень цілей розташований на “національній території”, тобто пріоритети зовнішньої політики зосереджені на вирішенні внутрішньоіранських завдань, зокрема на забезпеченні політичної стабільності держави, створенні незалежної економіки з розвинутою промисловістю, будівництві потужних збройних сил.

103. Концепція та політика експорту ісламської революції в зовнішній політиці Ісламської Республіки Іран

Концепція експорту ісламської революції базується на ідеології хомейнізму. Ідеологічну основу військової доктрини Ірану становить вчення імама Хомейні або “неошиїзм”. Ця політика здійснюється, умовно говорячи, трьома методами: “мирним” (пропагандистським), “напіввійськовим” й “військовим”. Однією зі сторін позитивної еволюції клерикального режиму в ІРІ за чверть століття стала переоцінка значимості кожного із трьох методів експорту ісламської революції. З об'єктивних і суб'єктивних причин пріоритет до 2005 р. явно віддавався “мирному” методу. Однак, особливо з огляду на події минулого року, не можна стверджувати що остаточно відкинуто й два інших. Це випливає хоча б з того, що одним з компонентів військової доктрини Ірану є будівництво національних збройних сил, якими, як заповів імам Хомейні, повинна стати “Ісламська армія 20 мільйонів”.

Ісламський фундаменталізм, проповідуваний Тегераном, сьогодні є головною небезпекою для ряду близькосхідних країн. Іранську присутність видно неозброєним оком у Судані й Лівані, Тегеран не робить секрету зі своєї підтримки організації ХАМАС на окупованих Ізраїлем арабських територіях. Він категорично проти мирного процесу на Близькому Сході.

Тегеран активно виступає проти арабо-ізраїльських переговорів по близькосхідному врегулюванню. Виступаючи на словах з антиізраїльських позицій, Іран насправді переслідує свої власні цілі, прагнучи взяти під контроль радикальні палестинські угруповання, що виступають проти переговірного процесу, і тим самим розширити базу ісламської революції. Він також працює з метою об'єднання радикалів у Палестинському русі опору, для того щоб утворити єдиний фронт на противагу Організації визволення Палестини.

Особливо ж ситуація загострилась після президентських виборів літа 2005 р., коли до влади прийшов ультра-консервативний мер Тегерана Мохамед Ахмадінежад.

На своїй першій прес-конференції новообраний президент досить чітко виклав свої цілі — перетворити Іран на сучасну ісламську державу і почати експорт ідей ісламської революції за її межі. «Окроплена кров’ю шахідів, нова ісламська революція станеться і вирве з корінням несправедливість сучасного світу», — заявив Ахмадінежад. І додав: «Епосі репресій, гегемонізму, тиранії і кривди настає кінець. Хвиля ісламської революції прокотиться по всьому світу».

Втім, претендуючи на таке духовне лідерство в ісламському світі або навіть на планеті загалом, Іран фактично кидає виклик своєму головному супернику — Сполученим Штатам. Та водночас, напевне, саме так Тегеран може змусити Вашингтон рахуватися з власною думкою.