110. Ядерна програма Ісламської Республіки Іран і позиції великих держав

Ядерна програма Ірану завжди викликала занепокоєння як ц західному світі, так і у багатьох сусідів по регіону. Особливо гостро питання міжнародного контролю над ядерним проектом Ісламської Республіки постало після обрання влітку 2005 року президентом Ірану радикального лідера Махмуда Ахмадінежада. Новий президент, будучи представником молодшого покоління активістів антишахської революції, починав як революціонер, тепер висміюється своїми політичними конкурентами як релігійний фанатик. Щойно він прийшов до влади, як відразу ж почав нагнітати ситуацію в країні. Пошук ворогів не забрав у нього багато часу. Вони традиційні: Ізраїль, США і західний світ. При цьому слід віддати належне президенту Ірану. Він вправно грає на ностальгії за війною серед певної частини іранського керівництва, і навіть серед молоді.

Події останніх кількох місяців не виключають навіть силового варіанту розв’язання проблеми. Особливо жорсткі позиції щодо Ірану зайняли Ізраїль і Сполучені Штати.

Що стосується європейських партнерів США, насамперед Великобританії, Франції та Німеччини, то у 2004-му США добровільно віддали їм вирішення. Об’єднавшись у «євротрійці», ці країни спочатку домагалися лише вироблення умов, за яких Іран зберігав би свої зобов’язання, проте вже влітку 2005 року стало зрозуміло: останні не готові запропонувати нічого такого, що зацікавило б Тегеран.

Мабуть, поки що тільки Росія зберігає слабку надію на мирне вирішення. Саме ця країна внесла пропозицію про збагачення іранського урану на території Росії з наступною поставкою Ірану готових паливних зборок. Тегеран, утім, не великий прибічник цього рішення, бо, знову-таки, воно не дає йому в руки бажаного – повного циклу ядерного виробництва.

Позиція Ісламської Республіки в такій обстановці ніяк не сприяла залагодженню конфлікту. Президент країни Махмуд Ахмадінежад неодноразово заявляв, що ніхто не зможе відібрати в іранського народу право мати власні ядерні технології.

П’ять постійних членів Ради Безпеки ООН — США, Велика Британія, Франція, Китай і Росія — підготували спільно з Німеччиною текст, у якому виконавчому органу МАГАТЕ пропонується повідомити найвищій інстанції Організації Об’єднаних Націй про заходи, які вимагаються від Ірану, та про всі рішення, що вже прийняті МАГАТЕ з цього приводу.

Іран виявився міцним горішком: своїми діями він поставив перед світовим співтовариством цілу низку запитань, на які воно, як випливає з дискусії в Радбезі ООН, не може поки що дати відповідь. Країни, постійні члени Радбезу ООН, фактично стали заручниками своєї політики подвійних стандартів і підходів до розв’язання глобальних проблем. У тому числі і стосовно нерозповсюдження зброї масового ураження (ЗМУ). МАГАТЕ, яке, з одного боку, має сприяти розвиткові атомної енергетики, а з іншого — перешкоджати потраплянню в інші країни ядерних технологій, у випадку з Іраном опинилося в глухому куті. (Втім, таких суперечностей не виникло, коли ядерними де-факто, а потім і де-юре стали Індія та Пакистан.)

І от, на тлі безперервних дискусій, 11 квітня Ахмадінежад голосно заявив, що Іран став державою, яка володіє технологією ядерного синтезу.

Таким чином Іран усіляко дає зрозуміти, що тепер питання повернення до вихідного становища — коли він добровільно утримувався від виробництва збагаченого урану — зняте з порядку денного.