14. Японсько-китайські відносини у період до встановленя димломатичних відносин.

З двох Китаїв із жодним не було підписано договору в рамках сан-франц. домовленостей. Приймаючи ідею пертнерства з США, основна частина яп правлячої еліти була проти повноцінного союзу із ними, який би дозволив Яп створити міцну військову машину, проте підкорив би її американському контролю. Такою позицією визначався підхід Яп до регіональних відносин, і вона в ряді випадків його реалізовувала, не були виключенням і стосункі з Китаєм, відносини з яким характеризувалися певною автономністю.

В 54 р розпочинаються контакти із континентальним Китаєм. Причому переважно вони відбувалися через міністерство зовн.торгівлі та промисловості, яке мало закордонний апарат, що активно використовувався для співробітництва з тими державами, з якими не було встановлено дипломатичних відносин; тому його фунція була надзвичайно важливою в Азії (КНР, КНДР, Пн.В’єтнам). Сталий канал політ.зв. з КНР виник вже в кін. 1950-х рр. За уряду Ікєди були зроблені кроки по лінії культурних та економічних зв’язків з КНР. Восени 1962 р яп та кит представники (міністр зовн торгівлі та промисловості у відставці Такасака та голова кит комітету країн Азії та Африки Ляо Ченьчжі) підписали „меморандум Ляо-Танаки”, який хоч і не мав характеру офіційного міжурядового договору, але передбачав розвиток торгівлі по лінії фірм та організацій, закріпив юридичні умови перебування представників яп компаній на територ КНР. Так, недивлячись на негативну реакцію США на яп-кит торгівлю, вона продовжувала активно розвиватися, що вписувалося в рамки політики інтенсифікації економічних відносин з країнами Азії. Проте в питаннях, що стосувалися блокування прийняття КНР до ООН та протесту проти яд.випробувань в КНР у 1964 Японія йшла у форваторі політики США. Прихід до влади через хворобу Ікєди нового уряду на чолі з Сато (1964-1972), який не був прихильником покращення відносин з КНР, не дозволив продовжити політику нормалізації відносин з Пекіном, а „культурна революція” ще більше ускладнила ситуацію.

Стосовно Тайваню, то з ним мирний договір було підписано ще у 1955, але недивлячись на це Яп не визнавала за Тайванем представництва всього Китаю, а лише його певної частини.

15. Встановлення дипломатичних відносин між Японією та Китаєм та остаточна нормалізація японсько-китайських відносин.

Тверда й справедлива позиція китайського уряду по питанню одного Китаю одержувала усе більше широке розуміння й підтримку з боку інших країн і міжнародних організацій, і принцип одного Китаю став широко визнаватися міжнародним співтовариством. У жовтні 1971 р. на 26-й сесії Генеральної Асамблеї ООН була прийнята резолюцію №2758, що поклала кінець перебуванню в ООН представників тайванської влади й, що відновила в ній законної місце й права КНР. У вересні 1972 р. КНР й Японія підписали Спільну заяву про встановлення дипломатичних відносин, відповідно до якого Японія визнавала, що уряд КНР є єдиним законним урядом Китаю, виражала повне розуміння й повагу позиції уряду Китаю по питанню про те, що Тайвань є невід'ємною частиною території КНР. Більше того, Японія виразила готовність продовжувати дотримувати положень восьмого пункту "Потсдамської декларації". У грудні 1978 р. було опубліковане Спільне комюніке про встановлення дипломатичних відносин між КНР і США, у якому говорилося, що Сполучені Штати Америки "визнають уряд Китайської Народної Республіки єдиним законним урядом Китаю", "приймають позицію Китаю по питанню про те, що у світі існує лише один Китай, а Тайвань є частиною Китаю". До теперішнього часу КНР має дипломатичні відносини з 161 державами, всі вони заявили про визнання принципу одного Китаю й дали обіцянку регулювати відносини з Тайванем у рамках цього принципу".

У серпні 1978р КНР підписала Договір про мир та дружбу з Японією.