121. Політика Саудівської Аравії в арабському світі.

Саудівська Аравія в силу відносної малочисленості населення, обмеженості військового потенціалу, географічної віддаленості від Середземномор’я – політичного епіцентру на Близькому Сході – не може розглядуватися в якості очевидного лідера, хоча її позиції продовжують закріплюватися за рахунок стабільного фінансового стану, модерніцації суспільства та держави, а також послаблення ліворадикальних режимів та посилення політичного консерватизму. Якщо в 70-х роках, які умовно взяті за рубіж початку модернізації в країнах „аравійської шістки”, в арабському світі був однозначним лідером – Єгипет, до якого також підтягувалися й Сирія, Ірак і та ж Саудівська Аравія, то в другій половині 90-х років та на початку ХХІ сторіччя Дамаск і тим більше подалений (після ірако-кувейтської кризи) Багдад вже поступово відходять назад, пропустивши Ер-Ріяд вперед. Однак про очевидного лідера в різноманітному арабському світі казати не приходиться. Ні АРЄ, ні Саудівська Аравія, жодна інша арабська країна не здатна консолідувати такий „феномен”, як арабський світ або тим більше нав’язати свою волю. З урахуванням такого розкладу Саудівська Аравія робить ставку не стільки на Лігу арабських держав (ЛАД), скільки на Раду співробітництва арабських держав Перської затоки (РСАДПЗ) у відстоювання своїх безпосередніх інтересів.

Почнемо з арабо-ізраїльського конфлікту, а саме з тієї його частини, що бере свій початок у 90-х роках ХХ століття. Саме в цей період починалася нова фаза арабо-ізраїльського врегулювання – це дійсно був виключний момент для Ер-Ріяду, який претендує на лідерські позиції в арабському та ісламському світі. В цей час очикувався діалог Ізраїлю з ОВП, Сирією, Йорданією та Ліваном, а також багатосторонні переговори зацікавлених країн з метою поглиблення близькосхідного мирного процесу¹. В координаційний комітет, створений ЛАД для розробки єдиної арабської позиції, війшло й саудівське королівство, яке представляло інтереси РСАДПЗ. В тій же якості Саудівська Аравія прийняла участь і в Мадридській конференції в жовтні 1991 року, а поім разом з партнерами по Раді співробітництва брала участь в роботі всіх багатосторонніх груп в рамках мирного процесу. З самого початку Саудівська Аравія не наполягала на першочерговому розгляду проблеми Ієрусалиму, що є за своїм занченням загальноісламською проблемою, підтримавши пропозицію про необхідність повернутися до цієї проблеми, але на заключному етапі мирного процесу. Але сьогодні Саудівська Аравія дещо змінила свій підхід до врегулювання близькосхідної проблеми. Новий підхід був пропонований в 2001 році наслідним принцом Абдаллой, який заключався в тому, щоб признати Ізраїль всіма арабськими державами та нормалізацію відносин з ним в обмін на визволення окупованих в 1967 році арабських територій. Цей крок КСА в сприянні мирного врегулювання арабо-ізраїлського конфлікту значно підвищів міжнародний престиж королівства, в тому числі в Вашингтоні та інших західних країнах.

Для того, щоб показати те, що Саудівська Аравія приймаєучасть не тільки в політичних проектах в рамках РСАДПЗ, автор хоче навести приклад економічної складової участі КСА в Раді співробітництва. Саудівська Аравія разом з іншими країнами-учасницями РСАДПЗ в 2001 році приступила до виконання грандіозного регіонального проекту – створення єдиної енергосистеми арабських держав Перської Затоки. Саудівська Аравія, являючись найкрупнішим спошивачем електроенергії в регіональній системі держав, несе на собі левову частку витрат на будівництво єдиної енергосистеми – вона робить близько 40% капіталовкладень², необхідних для виконання першої черги проекту, котра оцінюється в 1281 млн.долларів. Виконання першої черги проекту дозволить пов’язати енергосистему Саудівської Аравії з енергосистемами Кувейту, Бахрейну та Катару. Загальна довжина лінії електропередач, які були побудовані в ході виконання першої черги, складе 990 км.