71. Зп Індонезії у 1990-2000 рр

Народний консультативний конгрес - вищий орган законодавчої влади, у якому переважав Голкар, - переобирав Сухарто на пост президента в 1973, 1978, 1983, 1988 й 1993.

Сухарто переорієнтував Індонезію на тісну взаємодію з некомуністичними країнами (відносини з Китайською Народною Республікою залишалися "замороженими" аж до 1990), уникаючи офіційного вступу у військово-політичні союзи. Сухарто припинив (11 серпня 1966) конфронтацію з Малайзией, повернув Індонезію в ООН, активно домагався припливу іноземних капіталовкладень. Призначені Сухарто й минулу підготовку в США індонезійські економісти змогли стабілізувати національну економіку завдяки сприянню Міжнародного валютного фонду (МВФ) і Всесвітнього банку.

Після розпаду португальської колоніальної імперії війська Сухарто в 1975 захопили східну частину о.Тімор, західна половина якого раніше належала Індонезії. Незважаючи на заперечення Португалії й осуд ООН, Східний Тімор був офіційно анексований в 1976. ДО 1993, незважаючи на голод і значне число жертв серед населення Східного Тимора, індонезійська армія так і не зуміла придушити збройного опору населення острова. Тим часом ООН продовжувала вважати цю територію протекторатом Португалії, а деякі держави Заходу призупинили або скоротили надавану Індонезії економічну допомогу в знак протесту проти захоплення Східного Тимора.

21 травня 1998 президентом Індонезії став Бахаруддин Юсуф Хабиби, що займав пост віце-президента.

Новий уряд спробував вирішити застарілу проблему Східного Тимора. У серпні 1998 Індонезія й Португалія прийшли до угоди почати переговори про майбутній автономний статус цієї провінції. На початку 1999 підсилився конфлікт в Ачехе; усе голосніше лунали вимоги проведення референдуму по незалежності, подібного до голосування в Східному Тиморі. У вересні 1999 для відновлення порядку в Східному Тиморі були розгорнуті Сили ООН по підтримці миру, очолювані австралійцями. 20 жовтня 1999 законодавчий орган Індонезії ратифікував результати серпневого референдуму, поклавши початок формальної передачі Східного Тимора в керування ООН. 26 жовтня 1999 ООН офіційно прийняла керування Східним Тимором (з мандатом до 31 січня 2001). У лютому 2000 у Дили прибув військовий контингент Перехідний адміністрація ООН для Східного Тимора (УНТАЕТ), що нараховував 8,5 тис. чіл., що перемінив австралійський сили.

Тим часом основними проблемами, якими довелося займатися кабінету Мегавати, стали питання безпеки й боротьби з тероризмом. У грудні 2000 на Яві й Суматрі прогриміли вибухи в католицьких церков; у результаті загинуло 15 чоловік. Исламиские екстремісти готовили замах на президента. Після терористичних нападів на Нью-Йорк і Вашингтона в 2001, Мегавати була першої серед лідерів мусульманських країн, що відвідали США, щоб виразити свою моральну підтримку.

Протягом усього наступного року в Індонезії не припинялися антиамериканські й антизахідні виступи, спровоковані операцією США в Афганістані й погрозою вторгнення в Ірак.

Продовжуючи боротьбу з тероризмом, уряд у той же час намагалося мирними засобами врегулювати етнічні конфлікти. У грудні 2002 була підписана угода із сепаратистами з Руху за вільний Ачех (ДСА). В обмін на роззброювання населенню провінції була обіцяна автономія й проведення прямих виборів. Однак уже в травні 2003 президент Мегавати Сукарнопутри оголосила в Ачехе воєнний стан; армією було розпочато наступ проти повстанців, що привело до величезних жертв серед мирного населення.