96. Афганська політика Пакистану після виведення радянських військ з Афганістану.

У грудні 1979 року радянський обмежений контингент ввійшов в Афганістан. У Пакистані ця акція викликала вкрай негативну реакцію. Пакистано-американські відносини до цього моменту знаходилися не в кращому стані. Напередодні президент США Дж. Картер запропонував цій державі фінансову "допомогу" у розмірі 400 млн доларів. Тодішній президент Пакистану Зія Уль-хак на скликаній з цього приводу прес-конференції відверто висміяв "подарунок" Картера, заявивши, що "насіннячка нам не потрібні".

Після введення радянських військ в Афганістан (а пакистанські представники на різних рівнях стали підтверджувати про появу військ Радянського Союзу на кордонах Пакистану) пакистано-американські відносини якісно змінюються.

Реакція в Пакистані на радянську акцію проводилася по звичайному сценарію: після проповідей у мечетях тисячні юрби розлютованих фанатиків рушили до радянського посольства. І тільки після попередження СРСР пакистанській владі, що він буде змушений звернутися за захистом до свого уряду (від афгано-пакистанської границі до Ісламабада нашим танкам треба було б півтори години ходу), юрба була зупинена, не дійшовши до посольства.

Після введення радянських військ в Афганістан у цій країні почала стрімко розвиватися громадянська війна. Опозиційні збройні формування ісламських партій і організацій базувалися на території Пакистану, де мали широку мережу таборів по підготовці моджахедів. Уся ця діяльність проходила під безпосереднім контролем пакистанських спецслужб і пакистанських інструкторів. Пакистанці надавали моджахедам військову техніку і спорядження. (Так що вчасно створення організації "Талібан" пакистанські військові і спецслужби мали значний практичний досвід.)

Активізуючи гасла ісламської солідарності і священної війни - "джехада", - тодішній президент Пакистану Зія Уль-хак переслідував конкретні зовнішньополітичні цілі - "заробити" сприятливий імідж в очах західного міжнародного співтовариства й одержати військову і фінансово-економічну допомогу, у якій Пакистан гостро відчував потребу. Значною мірою Зія Уль-хаку це удалося. Генерал, що був широко відомий як глава військового режиму, що грубо порушує права людини, що розправляється зі своїми політичними супротивниками, став одним з найближчих союзників Сполучених Штатів. Відносини між двома країнами характеризуються тепер не інакше як "стратегічна згода". Незабаром Вашингтон виділив Ісламабаду 3,2 млрд доларів, причому велика частина цієї суми призначалася на військові цілі. (Згадаємо Картера і його "насіннячка" - 400 млн доларів.)

Існує більш ніж досить підтверджень і свідчень про дії пакистанських військових і спецслужб в Афганістані, прямо спрямованих проти СРСР. Установивши своє панування над Афганістаном руками талібів, Ісламабад міг би перейти до практичного перетворення своїх задумів у відношенні колишніх середньоазіатських республік колишнього Радянського Союзу.

Подальші події в Афганістані стали розвиватися по сценарію, трохи відмінному від того, що хотіла пакистанська військово-політична і релігійна верхівка. Незважаючи на значні військові успіхи талібів (вони захопили велику частину Афганістану), переважна більшість населення цієї країни не прийняло талібів і встановлений ними "новий порядок". Аскетичний, ортодоксально-консервативний іслам у їхньому трактуванні, жорстокі репресії проти інакомислячих не могли не викликати в більшості афганців негативного відношення до "завойовників". І це дуже яскраво проявилося після вигнання талібів військами "північного альянсу" і американцями з окупованих ними територій - для гнітючого більшості афганців наступило свято звільнення. Це був відчутний удар по престижу Пакистану.