120.Створення Ради співробітництва арабських країн Перської затоки.

Умовно можна виділити три етапи у розвитку регіонального співробітництва у зоні Перської затоки, яке призвело до створення РСАДПЗ, а саме:

Перший етап, хронологічні межі якого охоплювали першу половину 70-х рр. - характеризувався пошуком шляхів створення регіонального об'єднання, на яке були б покладеш функції підтримки безпеки у зоні Перської затоки і яке б формувалося на базі всіх (як арабських, так і неарабських) країн регіону. Активізація діяльності у цій сфері значною мірою була реакцією на вивід англійських військ з регіону та виникнення своєрідного "вакууму сили". У січні 1971 р. шахський Іран запропонував створити військовий блок країн Перської затоки, до якого ввійшли б Саудівська Аравія, Іран, Кувейт та арабські емірати Договірного Оману. Однак Саудівська Аравія виступила проти цієї пропозиції. У 1975 р. офіційний Тегеран висунув пропозицію знову повернутися до питання забезпечення безпеки у регіоні, заявивши про необхідність скликання з цією метою наради на вищому рівні. У межах вказаної ініціативи відбулися як ірано-саудівські контакти, так і зустріч міністрів закордонних справ держав Затоки, яка мала місце в липні 1975 р. під час зустрічі ісламських держав у Джидді.

У листопаді 1976 р. у Маскаті (Оман) було проведено конфере­нцію міністрів закордонних справ регіону, на якій було розглянуто три проекти забезпечення безпеки у Перській затоці: іранський, іракський та оманський. Іранська модель передбачала створення системи колективної безпеки (шляхом укладення відповідного пак­ту), за якої кожна із країн-учасниць мала робити свій внесок відпо­відно до своїх можливостей (матеріальних та людських). Омансь-кий проект концентрувався в основному на гарантуванні безпеки судноплавства в Ормузькій протоці та передбачав залучення захід­них держав до розв'язання цієї проблеми. Ірак, у свою чергу, про­понував, щоб держави Затоки заявили про готовність власними силами протидіяти загрозі судноплавства у протоці та уклали при необхідності відповідні двосторонні угоди між зацікавленими сто­ронами. Жодний із проектів не був прийнятий, що свідчило про:

• загострення боротьби за лідерство у регіоні між Саудівською Аравією, Іраном та Іраком;

• неприйнятність залучення будь-яких зовнішніх сил до вирі­шення проблеми безпеки регіону;

• усвідомлення країнами Перської затоки необхідності розв'я­зання своїх проблем шляхом розвитку регіонального співробітниц­тва та інтеграції.

Другий етап, який охоплював другу половину 70-х рр., позначений висуненням на перший план ідеї створення регіональної орга­нізації виключно у складі арабських монархій Перської затоки, одним із пріоритетів діяльності якої мало стати забезпечення інтен­сифікації економічного співробітництва країн-членів. У 1976 р. Кувейт звернувся із закликом до монархічних держав Аравійського півострова створити такий тил об'єднання або союзу, який би грун­тувався на засадах захисту інтересів арабських народів регіону та його стабільності, забезпечив розвиток співробітництва у політичній, економічній, освітянській та інформаційній сферах. Кувейтська ініціатива фактично визначала об'єкти інтеграційного процесу та окреслювала межі співробітництва. Візити у грудні 1978 р. прем'єр-міністр Кувейту до Саудівської Аравії, Бахрейну, Катару, Об'єдна­них Арабських Еміратів (ОАЕ) та Оману засвідчили повну підтри­мку ідеї досягнення єдності арабських країн Перської Затоки та необхідність активізації зусиль у даному напрямку.

Слід зауважити, що у цей період були запропоновані й інші мо­делі розвитку регіональної інтеграції (наприклад, Іраком - пакт між арабськими країнами Затоки; Оманом - план системи безпеки з обов'язковою участю країн Заходу). Однак останні не знайшли під­тримки серед аравійських монархій.

Третій, завершальний етап припадає на 1980-1981 рр. Інтенсифі­кація процесів формування міждержавної організації у цей період відбувалася під дією чинників як регіонального (посилення нестабіль­ності у зоні Перської затоки внаслідок падіння шахського режиму; пропаганда Іраном ідеї експорту шиїтської революції; початок ірано-іракського конфлікту), так і глобального (введення радянських військ в Афганістан та активізація політики СРСР в Ефіопії та в Південному Ємені; проголошення Сполученими Штатами "доктрини Картера" щодо Перської затоки, що свідчило про потенційну можливість пере­творення регіону на арену протистояння наддержав) порядку.

У листопаді 1980 р. на 11-й конференції керівників урядів та держав арабських країн в Аммані (Йорданія) Кувейт розповсюдив меморандум, в якому закликав арабські держави Перської затоки до об'єднання. Положення цього плану були конкретизовані у ході поїздки у грудні 1980 р. міністра закордонних справ Кувейту по регіону та у розповсюдженому на початку 1981 р. кувейтському проекті створення міждержавної організації. Як наслідок, у січні 1981 р. на зустрічі у верхах арабських країн Перської затоки, що відбулася під час роботи ісламської конференції в Ет-Таїфі (Сау­дівська Аравія), було досягнуто принципової домовленості про створення регіональної організації. 4 лютого 1981 р. на конференції на рівні міністрів закордонних справ шести країн Затоки було сан­кціоновано створення Ради співробітництва арабських країн Пер­ської затоки та Генерального секретаріату Ради, визначено межі її діяльності. Зустріч 25 травня 1981 р. в Абу-Дабі керівників держав Саудівської Аравії, ОАЕ, Бахрейну, Оману, Катару, Кувейту стала завершальним етапом у процесі формування Ради співробітництва, який характеризувався у період лютого-травня 1981 р. особливою інтенсивністю консультацій та нарад на різному рівні. Саме на цій зустрічі був затверджений внутрішній Статут Ради, що знаменува­ло собою юридичне оформлення діяльності організації.