85.Вплив територіальних проблем на відносини Індії з прикордонними країнами у 1960-на поч. 1970рр

В 1960 серйозні хвилювання в штаті Бомбей змусили центральну владу піти на зустріч вимогам про його розподіл на два нових штати- Гідрат і Махараштру. Сікхам вдалось добитись успіху коли в 1965 р Пенджаб був розділений на штат Пенджаб, в якому сікхи складали більшість і штат з переважно індуським населенням. авторитет неру в жовтні 1962 був значно підірваний після вторгнення китайських військ на територію пн-сх митного агентства ( пізніше штат ару начал-прадеш) і в межах гір ладакх в кашмірі. намагаючись забезпечити між синьцзян-уйгурським і тибетським автономними районами Китай намагався заставити індію відмовитись від прав на стратегічно важливу рівнину аксайчин на сході ладакха в кашмірі.озброєнні сили кнр нанесли декілька ударів індійській армії і окупували територію. До того часу коли китай заявив про вивід військ із всіх зайнятих районів крім аксайчина неру змушений був звернутися за військовою допомогою до США. 10 січня 1960-ташкентська декларація.

В 1959—1969 рр. взаємні пошуки Індією і Пакистаном шляхів до нормалізації відносин привели до досягнення двосторонніх домовленостей, що розв'язували ряд неврегульованих проблем. Серед них були численні прикор­донні питання, врегульовані в межах січневої 1960 р. індійсько-пакистанської угоди, а також проблема розпо­ділу між двома країнами водних ресурсів річки Інд.

Проте на рубежі 60-х років спостерігається нове загос­трення дещо приглушених у попередні роки суперечнос­тей між Індією і Пакистаном. Погіршення індійсько-китайських відносин Пакистан намагався використати з вигодою для себе. В січні 1962р. президент Пакистану відхилив індійську пропозицію вести переговори щодо кашмірської проблеми на основі визнання лінії припинення вогню в Кашмірі постійним кордоном між двома країнами, а 3 травня того самого року -спільне китайсько-пакистанське комюніке про згоду сто­рін провести переговори з метою визначення й уточнен­ня кордонів. Індійський уряд рішуче виступив проти не­законної з його точки зору демаркації кашмірських кордонів і заявив в 00Н про невизнання такої угоди. Він розглядав пакистано-китайське зближення як розвиток лінії на ізоляцію Індії в Азії й на провокування Па­кистану зайняти жорсткіші позиції з кашмірського пи­тання.Воєнна акція Китаю проти Індії восени 1962 р. ус­кладнила її міжнародне становище й певним чином пос­лабила індійські позиції в індійсько-пакистанському протистоянні. Врегулювання спірних питань з Пакиста­ном з урахуванням домагань останнього висувалось Захо­дом як одна з умов надання Індії військової допомоги Під їхнім тиском наприкінці грудня 1962р. Індія розпо­чала прямі переговори з пакистанською стороною. Індія пішла на переговори, сподіваючись зменшити напру­женість відносин з Пакистаном і тим самим пом'якшити складне становище на своїх кордонах. Однак документ, оприлюднений за підсумками цих переговорів, засвідчив, що розбіжність точок зору Індії й Пакистану на кашмірське питання не дала сторонам змогу дійти згоди.. На кінець 1963 р. центр міжнародної напруженості переміщається на індійсько-пакистанські взаємовідносини, в яких, утім, у наступні два роки спостерігалися періоди певного по­тепління.

У квітні 1965 р. сталися серйозні збройні сутички між військами Індії й Пакистану через невелику прикордонну ділянку в районі Качського Ранну, які вдалося припинити за посе­редництва англійського уряду. 30 червня 1965 р. була до­сягнута індійсько -пакистанська угода про припинення вог­ню, відновлення статус-кво й відведення збройних сил на позиції, які вони займали на 1 січня 1965р.Припинення воєнних дій на Качському Ранні не привело до пом'якшення напруженості в індійсько-пакистанських відносинах. На початку серпня 1965 р. її центром стає Кашмір, внутріполітична ситуація в якому була вкрай нестійкою. Політичну нестабільність у Джамму і Кашмірі Пакистан використав для перекидання через лінію припинення вогню переодягнених у цивільне пакистанських військових з метою організації диверсій і заворушень. Індійський уряд заявив протест Пакистанові й групі спостерігачів 00Н у Кашмірі з приводу порушен­ня лінії припинення вогню і звернувся до Генерального секретаря 00Н із проханням втрутитись у справу. Власті Ісламабада, відхилили звинува­чення Індії.. Після переходу 25 серпня 1965 р. індійськими військами лінії припинення вогню в Кашмірі сутичка набрала форми повномасштабної війни,

Рада Безпеки 00Н 4 і 6 вересня 1965 р. прийняла резолюції , які закликали обидві сторони до негайного при­пинення вогню і відведення військ на вихідні позиції. Пакистанська сторона намагалася пов'язати питання припинення воєнних дій з питанням «гідного врегулю­вання кашмірського спору», що, звичайно, не могло не відбитися на позиції індійської сторони. 20 вересня 1965р. Рада Безпеки одноголосно ухвалила резолюцію, що вимагала припинення вогню 22 вересня і по­дальшого відведення всіх збройних формувань на позиції. В ніч на 23 серпня вогонь на індійсько-пакистанських фронтах був припи­нений.

В такій обстановці нетривкого перемир'я роль посе­редника в урегулюванні індійсько-пакистанського конф­лікту взяв на себе СРСР. Уряди США й Великобританії висловилися на підтримку радянської пропозиції про добрі послуги при прямих переговорах між Індією і Па­кистаном і порадили їм прийняти запрошення радянсь­кого уряду. Виявивши добру волю, обидві сторони прий­няли радянську пропозицію без будь-яких попередніх умов, і 4 січня 1966 р. в Ташкенті розпочалися важкі переговори прем'єр-міністра Індії Л. Б. Шастрі і прези­дента Пакистану Мохамеда Айюб-Хана з питань урегулю­вання міждержавного конфлікту. Вони закінчилися під­писанням 10 січня 1966 р. Ташкентської декларації, в дев'яти статтях якої були визначені невідкладні заходи з відновлення в регіоні нормального й мирного становища. Зокрема, сторони проголосили рішучість відновити нормальні й мирні відносини, сприяти взаєморозумінню й дружбі, добросусідству й співробітництву.

86.Кашмірська проблема – територіальний спір щодо приналежності території колишнього князівства Джамму і Кашмір між Республікою Індія та Ісламською Республікою Пакистан. Витоки конфлікту традиційно пов‘язуються з особливостями Закону про незалежність Індії (14.VIII.1947), в якому в основу розподілу Британської Індії на два домініони (Пакистан та Індійський Союз) було покладено релігійно-общинний принцип: території, де переважало мусульманське населення, мали увійти до Пакистану, території, населені індусами – до Індії (“план Маунтбеттена”). На 1947 рік понад 70 % населення Кашміру становили мусульмани, магараджа. Початок конфлікту - спровокованим Пакистаном вторгненням пуштунських племен з Пн-Зх Прикорд провінції Пакистану і Смуги Племен на територію князівства. На захопленій пуштунами території з представників Мусульманської конференції Джамму і Кашміру, було створено тимчасовий уряд “Азад Кашміру” (“Вільний Кашмір”1947). В умовах військового краху магараджа звернувся по допомогу до Індії. Як передумову надання такої допомоги індійський уряд висунув вимогу приєднання Кашміру до Індійського Союзу. 26.Х.1947 Акт про приєднання був підписаний правителем Кашміру, наступного дня – прийнятий індійським парламентом, одночасно було здійснено перекидання індійських військ, що зупинили вторгнення. Факт приєднання не було визнано Пакистаном, що заявив про незаконність Акту і надав військову допомогу Азад Кашміру Таким чином, розпочалася перша індійсько-пакистанська війна (1947-1949). у січні 1948 року питання Кашміру було передано Пакистаном на розгляд Ради Безпеки ООН.1948 РБ прийняла резолюцію, згідно з якою було створено Комісію з Індії та Пакистану що мала розглянути обставини спору і виступити в якості посередника між сторонами, Індія зобов‘язувалася скоротити до мінімуму свою військову присутність в Кашмірі, після чого передбачалося проведення плебісциту, за результатами якого мала вирішуватися приналежність Джамму і Кашміру. Зрештою під тиском міжнародного співтовариства в особі ООН Індія та Пакистан погодилися на перемир‘я 1949.

Угодою про лінію припинення вогню між Індією та Пакистаном у Джамму та Кашмірі, підписаною в Карачі 27.VII.1949. Ця угода розподілила територію Кашміру на дві частини – індійську та пакистанську. Під контроль Пакистану перейшла пд-зх ч. Кашмірської долини на території якої існував формально незалежний Азад Кашмір, а також колишні Гілгітське агентство, Балтистан, Хунза, Нагар, що під час війни оголосили про приєднання до Пакистану. Індія зберігала контроль над більшою частиною Кашмірської долини, Джамму, Ладакхом., 1957 року прийнято Конституцію (26.І.), що забезпечувала широку автономію Кашміру у складі Індії .Пакистан неодноразово висловлював протести щодо дій Індії в Кашмірі, Індія розглядала такі дії як втручання до її внутрішніх справ, відмовлялася від проведення плебісциту, Врегулюванню конфлікту перешкоджала також динаміка холодної війни, в якій Індія зайняла нейтральну позицію, водночас підтримуючи тісні зв‘язки з СРСР, у той час, як Пакистан проводив прозахідну політику. Стратегічне розташування Кашміру на стику радянської Центральної Азії, Афганістану, китайських Тибету та Сінцзяну стало причиною пильної уваги наддержав до Кашмірської проблеми, що додатково ускладнювало її вирішення 1965 році Кашмір опинився у центрі другої індійсько-пакистанської війни.У зв‘язку з провалом переговорів по Кашміру, а також спровокованими Пакистаном заворушеннями в Кашмірі (“Операція Гібралтар”) поч. бойові дії. Після їх припинення за посередництва СРСР відбулася -конференція в Ташкенті (3-10.І.1966), прийнято Ташкентську декларацію, сторони зобов‘язалися не вдаватися до застосування сили і вирішувати спірні проблеми мирним шляхом, здійснювати відносини на основі принципу невтручання до внутрішніх справ, Третя індійсько-пакистанська війна (1971 також безпосередньо зачепила питання Кашміру у відносинах двох країн: після втручання Індії до бойових дій у Сх Бенгалії і обстрілу позиції індійських військ у Кашмірі індійська армія перетнула лінію припинення вогню і захопила част тер Азад Кашміру, яку утримувала до укладення перемир‘я сторін (17.ХІ.1971).1972 було підписано Сімлську угоду, яка передбачала перетворення лінії припинення вогню в Кашмірі станом на 17.ХІ. на “лінію контролю”, за якою де-факто закріплювався статус кордону .Сторони відмовлялися від спроб змінити лінію контролю “в односторонньому порядку, незалежно від відмінностей у поглядах на проблему”.

Протягом 1970-1980-их років кашмірська проблема залишалася у центрі уваги політичних кіл та громадської думки Індії та Пакистану., пакистанська сторона продовжувала наполягати на необхідності проведення плебісциту. 1989 року масові антиіндійські виступи у Кашмірі. Делі оголосив Пакистан їх винуватцем, у відповідь Ісламабад звинуватив індійську владу у порушенні прав людини в Кашмірі щодо мусульманського населення. З 1990 року у штаті введено пряме президентське правління (до 1996). У травні-червні 1999 року у високогірних районах Кашміру відбулися зіткнення індійських військ з підрозділами пакистанської армії, що проникли за лінію контролю (Каргільський інцидент). У 2000-2001 роках індійський уряд вдався до спроб мирного вирішення конфлікту, оголосивши 19.ХІ.2000 припинення вогню в Кашмірі на час Рамазану і запропонувавши опозиційним угрупованням розпочати переговори. У зв‘язку з діями сил, що не прийняли умов перемир‘я, мирні ініціативи було зірвано

Весь грудень 2001 і січень 2002 року обидві держави знову балансували на грані війни. У травні 2002 року положення в Кашмірі загострилося знову. напруженість на кордоні досягла піка в травні-червні, коли Індія й Пакистан стояли ближче до війни, ніж коли-небудь, після Каргила.. Ситуацію вдалося розрядити за доп Росії й США. Джамму й Кашмірі -вибори, що відбулися у вер-жов 2002 року в Законодавчі збори штату. На виборах до влади прийшов коаліційний уряд ІНК і Народно-демократичної партії.