
- •1. Паназійзькі концепції та їх роль у розвитку системи мв в Азії.
- •2.Дип.Діяльність яп.Уряду в період до підпис. Сан-Франциського мирного договору
- •3. Конституційні основи зовнішньої політики Японії.
- •4. Основні правові та політичні засади демілітарізації японської політики.
- •5. Японсько-американські відносини у 1950-і-у першій половині 1970-х рр.
- •8.Американсько-японський військовий союз у 1951 -1960-і рр.
- •10. Нормалізація японсько-радянських відносин. Спільна радянсько-японська декларація 1956 р.
- •11. Японсько-радянські відносини у другій половині 1950-60 рр
- •12.Японо-рад відн у 70-80рр.
- •14. Японсько-китайські відносини у період до встановленя димломатичних відносин.
- •15. Встановлення дипломатичних відносин між Японією та Китаєм та остаточна нормалізація японсько-китайських відносин.
- •16. Японо-китайські відносини в 1990-2000-і рр.
- •17 Японо-азіатські відносини
- •21. Основні пріоритети зп Японії в 80рр.
- •22. Зп стратегії Японії у 90-х рр. - на початку XXI ст.
- •23. Політика Японії щодо Південно-Східній та південної Азії XX-XXI ст.
- •24. Близькосхідна політика Японії кінця хх-поч.Ххі
- •25. Атр у зп Японії в 1980-2000 рр.
- •26. Миротворча дільність Японії.
- •27. Нерозповсюдження ядерної зброї в зп Японії
- •29. Зп Китаю у 50 – 60-ті рр.
- •30. Зп кнр періоду „культурної революції”
- •32. Зп кнр к.70-х. Теорія „трьох Світів”.
- •34. Зп доктрини кнр 1980-1990-і рр.
- •37. Підходи кнр до вирішення тайванського питання 1980-2000 роки.
- •38. Вплив Тайванської проблеми на китайсько-американьскі відносини
- •41.Китайсько-американські відносини у 1980-в п.П.90х рр.
- •43. Політика кнр у Корейській війні 1950-1953рр
- •44.Китайсько-радянс відн 40-50-ті .
- •45.Розкол у китайсько-раданських выдносинах та його поглблення в 1960-ті – 1970ті роки
- •46.Проблема кордонів у китайсько-радянських відносинах
- •48.Місце та роль кнр в сучасних мв.
- •50. Російсько-китайські відносини у 1990-х рр.
- •51. Китайсько-російські відносини у 2000-х
- •52. Близькосхідна політика кнр
- •53. Політика кнр щодо країн третього світу
- •4 Грудня 1982 р. – 4 конституція. Основні елементи зп Китаю:
- •54. Проблема „воз”єднання бутьківщини”
- •55. Політика кнр в Індокитаї
- •56. Еволюція ставлення до проблеми кордонів
- •57. Китайсько-індійські відносини у 50-70
- •58. Китайсько-індійські відносини 80-2000
- •59. Зовнішня поілтика кндр у 50-80
- •60. Зп Кореї у 50-80
- •61. Проблема об'єднання у відносинах держав Корейського півострова.
- •62. Між корейський діалог у 1980-2000 рр.
- •63. Проблема ядерної безпеки на Корейському півострові
- •64. Становлення зовнішньої політики Індонезії у другій половині 1940-1950-і рр.
- •65. Зовн.Політика Сукарно в кінці 1950-на початку 1960рр.
- •66. Зовнішня політика Сухарто у 1960-1980 рр.
- •68.Індонезійсько-малайзійські відносини
- •71. Зп Індонезії у 1990-2000 рр
- •76, 77, 78.Конституційні основи зп Індії, роль Неру в її формуванні.
- •80.Індійсько-радянські відносини 1950-60рр.
- •82. Індійсько-російські відносини
- •84. Індійсько-американські відносини 1990-2000рр
- •85.Вплив територіальних проблем на відносини Індії з прикордонними країнами у 1960-на поч. 1970рр
- •87.Індійсько-пакистанські конфлікти 1960-70рр
- •88. Індійсько-пакистанські відносини у 1990-2000-і рр.
- •89.Створення саарк та її місце в зп Індії
- •90.Регіональна політика Індії в Пд..Азії у 1990-2000-і рр.
- •91.Ядерна програма Індії та етапи її реалізації.
- •94.Основи пакистансько-американського зближення і пакистансько-китайського зближення у 80ті роки.
- •95.Афганська політика Пакистану 1940-80ті роки.
- •96. Афганська політика Пакистану після виведення радянських військ з Афганістану.
- •97. Ядерна програма Пакистану та її реалізація.
- •98.Основні проблеми зовнішньої політики Ірану після Другої світової війни
- •99. Ірансько-американські відносини 40-70 рр.
- •100.Ірансько-британські відносини у 1940-1970і роки.
- •101. Політика Ірану на Близькому та Середньому Сході у 1950-і – 1970-і рр.
- •102. Конституційні та ідеологічні засади зовнішньої політики Ісламської Республіки Іран
- •103. Концепція та політика експорту ісламської революції в зовнішній політиці Ісламської Республіки Іран
- •104. Ірансько-радянські відносини.
- •105. Ірансько-російські відносини
- •106. Ірано-американські відносини.
- •107. Політика Ірану щодо країн снд.
- •108. Політика Ісламської Республіки Іран щодо країн Перської Затоки
- •109. Близькосхідна політика Ісламської Республіки Іран
- •110. Ядерна програма Ісламської Республіки Іран і позиції великих держав
- •111. Зп Іраку 40-50рр роль.
- •112. Внешняя политика Ирака в 60-70-х гг.
- •113. Ірак у міжарабських мв.Боротьба Багдада за лідерство в араб світі.
- •115.Вплив Ірано-іракської війни на структурування близькосхідної системи мв.
- •117.Ірак в мв після кувейтської кризи
- •118.Іракське питання в оон в кінці хх-го - на початку ххі-го століття.
- •120.Створення Ради співробітництва арабських країн Перської затоки.
- •121. Політика Саудівської Аравії в арабському світі.
- •122. Політика Саудівської Аравії на пострадянському просторі.
- •123. Зовнішня політика Туреччини на поч. Хол. Війни. До 1953 року( тезово)
- •124. Місце та роль Туреччини в військово політичних союзах під егідою сша.(тезово)
- •125. Зп Туреччини в 1950-1960 ті роки
- •126. Турецько-американські відносини в 2-гій пол. 1960-тих – на поч. 1980-тих років
- •127 Турецько американські мв 1980-1990
- •128. Турецько-американські відносини на поч. 1990-тих – у 2000-тих роках.
- •128. Турецько-американські відносини на поч. 1990-тих – у 2000-тих роках.
- •130. Турецько-грецькі відносини
- •131 Місце нато в зп Туреччини
- •132 Туреччина- єс
- •134. Турецко-израильских отношениях
29. Зп Китаю у 50 – 60-ті рр.
Боротьба між КПК та Гомінданом за владу в країні закінчилася 1 жовтня 1949 р. проголошенням Китайської Народної РеспублікиУряд КНР оголосив про намір установити нормальні відносини з усіма країнами, включаючи й капіталістичні, на засадах рівності, взаємної вигоди та поваги суверенітету. Підкреслювався миролюбний характер зовнішньополітичного курсу країни. Разом із тим китайські керівники висунули гасло «триматися однієї сторони», тобто СРСР. Визначений курс зумовлювався ворожою політикою США до комуністичного уряду КНР. Зробивши свій вибір, КНР стала щирим союзником СРСР. Керівництво КПК відчувало гостру потребу в його допомозі.
Війна в Кореї та участь у ній КНР ще більше загострила американо-китайські суперечності, підкресливши особливе значення для КНР підтримки з боку Радянського СоюзуОцінюючи сталінський період у радянсько-китайських відносинах у цілому, слід підкреслити, що чинники суперечностей з низки господарських та інших питань склалися вже тоді. Рівноправності у відносинах не було, і якщо Китай терпимо ставився до такої ситуації, то тільки через власну слабкість та ізоляцію з боку Заходу.
У 50-ті роки бурхливо розвивалося співробітництво КНР з іншими країнами соціалізму. За 1950—1956 рр. обсяг торгівлі з ними збільшився у 20 разів, на їхню частку припадало більш ніж 22 % зовнішньоторговельного обороту КНР. Будь-яких серйозних чвар у відносинах КНР з соціалістичними країнами не виникало. Виняток становили відносини з Югославією. Пекін звинувачував Югославію в ревізіонізмі, змові з імперіалізмом. Специфічним був і підхід Китаю до МНР: зовні відносини виглядали нормальними, але Пекін постійно порушував питання про повернення Монголії до складу КНР.
В умовах загострення радянсько-китайської полеміки характер відносин КНР із країнами соціалістичного блоку почав змінюватися. Китай став на бік Албанії в її конфлікті з радянським керівництвом. У зв'язку з прихильністю лідерів соціалістичних країн до настанов КПРС, побоюваннями зіпсувати відносини з СРСР вони підтримували Москву в її суперечках з Пекіном. Після 1960 р. більшість європейських країн соціалістичної системи разом з Радянським Союзом зменшили масштаби співробітництва з КНР.
Уже на початковому етапі свого існування КНР вдалося прорвати американську блокаду в Південно-Східній та Південній Азії. В 1949—1955 рр. були встановлені дипломатичні відносини КНР з Бірмою, Індією, Пакистаном, Цейлоном, Афганістаном, Індонезією. Але не з усіма цими країнами відносини розвивалися добре. Суттєві суперечки виникали з Індією щодо територіальних питань, політики Китаю в Тибеті. З'явилася потреба в уточненні китайсько-бірманського кордону. З певною недовірою ставилися до КНР в Індонезії. Таїланд та Філілпіни взагалі не визнали новий китайський уряд.
Країни Азії і США створили військово-політичні блоки СЕАТО, АНЗЮС, що значною мірою були спрямовані проти Китаю. На грунті антикомунізму США спромоглися залучити до цих блоків деякі країни ПСА (Таїланд, Філілпіни З підписанням угоди про припинення війни в Кореї (1953) ситуація для КНР дещо поліпшилася. Зміцненню довіри до Китаю сприяла гнучка політика китайської делегації на Женевській нараді з питань Кореї та Індокитаю (1954).
На бандунзькій конференції 1955 р., китайський представник виступив із закликами боротися за цілковите знищення колоніалізму та запевнив молоді держави, що КНР не має до них територіальних або будь-яких інших претензій. Після цієї конференції Пекін пожвавив відносини з Індонезією, Бірмою, Єменом, Іраком. Наприкінці 50—60-х років він установив дипломатичні відносини з великою групою нових африканських держав.КНР, що потребувала мирного оточення для здійснення економічного будівництва, постійно виступала за нормалізацію відносин зі США, намагалася подолати ізоляцію. Проблема Тайваню використовувалася для отримання КНР, боротьби з комунізмом у ПСА, протистояння з СРСР.
Дружні відносини Китаю з найбільшим сусідом — Індією — не склалися, територіальні суперечки поглиблювалися. Більше того, Китай відмовився зайняти чітку позицію в індійсько-пакистанському конфлікті. Серйозні прикордонні сутички, іцо відбулися протягом 1959—1962 рр., підірвали й надовго загальмували розвиток китайсько-індійських відносин.
Багато західних країн займали щодо КНР про-американські позиції, але були й винятки. Великобританія визнала КНР, побоюючись за долю Гонконгу. Встановили офіційні відносини з Китаєм скандинавські держави, Нідерланди, пішла на певний розвиток торговельно-економічних та культурних зв'язків з КНР і Японія. Японський уряд у різні періоди ставився до таких зв'язків неоднаково, але вони розвивалися. А втім, у сфері політики все залишалося без змін. Японія підтримувала Тайвань, у тому числі його гасло «Очистити материк від комуністів!».
Зовнішня політика КНР у 60-ті роки здійснювалася під гаслом «Завдавати ударів обома руками», тобто виступати одночасно проти «ревізіонізму й імперіалізму», які втілювали СРСР і США відповідно. Радянсько-китайські відносини стали стрімко погіршуватися після відкликання з Китаю в 1960 р радянських спеціалістів.
Дедалі непримиреннішого характеру набирали ідеологічні протиріччя .З 1960 р. почалися прикордонні інциденти. В 1966 р. КПК відмовилася направити партійну делегацію на XXIII з'їзд КПРС, міжпартійні зв'язки припинилися. Увійшла у вжиток теза про «загрозу з Півночі». Активізувалося намагання зняти гостроту конфронтації зі США, китайське керівництво не влаштовувала позиція СПІА щодо Тайваню та прикордонного конфлікту з Індією.
Досить успішно розвивалася торгівля Китаю з західноєвропейськими державами. Китай підтримував «третій світ» у його боротьбі за політичні та економічні права, закликав молоді держави до проведення курсу неприєднання, досягнення єдності та згуртованості, вирішення суперечок мирним шляхом. Зразком такої дипломатії стала 72-денна поїздка Чжоу Еньлая по африканських країнах у грудні 1963 — лютому 1964 рр Китайське керівництво почало розвивати концепцію революційних воєн. Але практика довела її нежиттєздатність, найкращим свідченням чого стала індонезійська трагедія 1965 р. Зірвалися спроби КПК розпалити партизанську війну в Малайзії, Бірмі, на Філіппшах, у деяких районах Латинської Америки. Складну картину політики Китаю у світі, що розвивається, доповнювала суттєва конфронтація з Індією. Китай почав утрачати деякі з тих позицій, що він раніше завоював завдяки миролюбній дипломатії. Лівацькі заклики не тільки мало де знаходили прихильників, але більше того — породжували (або поновлювали, як в Індонезії та на Філіппінах) недовіру до КНР.
«Культурна революція» спалахнула в КНР в 1966 р
Навесні 1969 р. Конфлікт на о.Данайський.На рубежі 60—70-х років у зовнішній політиці КНР стався крутий поворот — Радянський Союз почав розглядатися як головний зовнішній ворог Китай стрімко пішов на зближення зі Сполученими Штатами Поставивши завдання створення «широкого фронту проти СРСР», Пекін підвів під нього відповідну теоретичну базу. У виступі представника КНР на спеціальній сесії 00Н у 1974 р всі минулі тези було зведено в загальну теорію «трьох світів». «перший світ» — СРСР та США — дві «супердержави»; йому протидіють «другий світ» — розвинуті держави та «третій» — країни, що розвиваються. Виходячи з такого поділу, Мао Цзедун зробив висновок про необхідність спільної боротьби «другого» та «третього» світів проти «першого» Однак означені настанови було швидко змінено: СРСР став вважатися «більш небезпечним, ніж США, вогнищем світової війни», а США, таким чином, — державою, що мало не потерпіла від радянської агресії. З цієї теорії випливало, що всім країнам потрібно створити «широкий міжнародний фронт боротьби» проти СРСР. Теза про те, що СРСР — головний ворог, була внесена до Конституції КНР 1978 р