3.1. Аудиторські докази, їх суть і класифікація

Для надання обґрунтованих звітів аудитор повинен мати пов­ну, достовірну і надійну інформацію — аудиторські докази. Ауди­торські докази — це, насамперед, інформація, визначення якої найбільш ґрунтовно наведено в ст. 1 Закону України "Про інфор­мацію" від 2 жовтня 1992 р. М 2657-ХИ [13]. Під інформацією цей Закон розуміє доку ментовні або публічно оголоиіені відомо­сті про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколииіньому природному середовищі. Крім того, в Законі наведено визначення таких термінів, як "джерела інформації", "документ", "первинний документ", "вторинний документ".

Джерелами інформації є передбачені або встановлені Зако­ном носії інформації, які є матеріальними об'єктами, що зберіга­ють інформацію, а також повідомлення засобів масової інформації, публічні виступи.

Документ — це передбачена законом матеріальна форма одер­жання, зберігання, використання і поширення інформації шля­хом фіксації її на папері, магнітній, кіно-, відео-, фотоплівці або на іншому носієві.

Первинний документ — це документ, що містить у собі вихід­ну інформацію.

42

Вторинний документ — документ, що є результатом аналі-тико-синтетичної та іншої переробки одного або кількох доку­ментів.

Порядок складання документів, які використовуються ауди­торами як аудиторські докази наведено в Законі України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", від 16 липня 1999 р. № 996-ХІУ [28]. Положенні про документаль­не забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердже­ному наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 р. №88.

Стандарти щодо кількості, якості та процедур отримання ауди­торських доказів встановлені у ННА № 14 "Аудиторські докази" [129], Стандарті аудиту та етики № 500 "Аудиторські докази" [167].

Кількість та якість інформації, якою може володіти аудитор, багато в чому визначає якість аудиторського висновку, його адек­ватність фінансовому та майновому стану підприємства.

Аудиторські докази — це інформація, отримана аудиторами при підготовці висновків, на яких ґрунтується аудиторський звіт. Аудиторські докази включають первинні і вторинні документи, які покладено в основу звітності, а також інформацію, щочіідтвер-джується з інших джерел.

Аудиторські докази треба класифікувати у світлі загально­прийнятих правил надання інформації. Особливе значення для аудиту мають прямі докази.

Прямі докази — це дані, що підтверджуються первинними документами й обліковими записами. Прямі докази поділяють на матеріальні та нематеріальні. Матеріальні — це документи і натуральні об'єкти. Нематеріальні — це моментні явища, а також контрагенти підприємства, на якому проводиться аудит.

Докази можуть розрізнятися за характером: візуальні, доку­ментальні, усні, а також за джерелом інформації — внутрішні або зовнішні.

За доказовим значенням документи, що перевіряються, поді­ляють на:

• первинні документи — письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпоряджен­ня та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення;

43

Розділ З

Аудиторські докази і аудиторські тести

• облікові записи (облікові регістри) — носії спеціального фор­ мату (паперові, машинні) у вигляді відомостей, ордерів, машино­ грам тощо, призначені для хронологічного, систематичного або комбінованого накопичення, обґрунтування та узагальнення інформації з первинних документів, прийнятих до обліку;

• Головна книга — регістр синтетичного обліку, де відображу­ ються залишки на початок і кінець звітного періоду і обороти за дебетом і кредитом рахунків;

• бухгалтерська звітність;

• плани, кошториси, калькуляції;

• матеріали перевірок і ревізій;

• матеріали внутрішньогосподарського контролю підпри­ ємства;

• дані, отримані аудитором при проведенні документального та фактичного контролю об'єктів аудиту.

Крім цих документів бувають також неофіційні та допоміжні:

• неофіційні — документи, які робітники підприємства ведуть з власної ініціативи;

• допоміжні — документи, в яких викладено думку осіб, що працюють на підприємстві.

Неофіційні та допоміжні документи доказового значення не мають, однак можуть бути використані при виборі напряму про­ведення дослідження і перевірки.