360 Основи пунктуації

засіб для постановки та обговорення проблем (Е. Щерб.).

3. Он у двір іде з дружкою молода — гарно вбрана, у вінку, з цілою хвилею барвистих стьожок, що в’ються за плечима (О. Пч). 5. М а з а й л о. — По радіо читають, в анатоміях пишуть: серце — орган, що гонить кров, орган кровогону. Нічого подібного! Серце — це перш за все орган, що передчуває і вгадує. Однині вірю йому, а більш нічому в світі. Серйозно кажу! (М. Кул.). 6. На селах гуляла п’яна осінь. Кривавий лист калини на грудях, чоботи — рілля, а сама плювала у стен і мрякою-дощами давила села (Г. Кос.). 7. У л я. — Коли я дурна, а ти розумна, то скажи мені, що б ти сказала, коли б ти була я, а я —та, себто коли б він тебе отак проводжав? — «Що б я сказала?..» — «Так». — «Коли б я була ти, а ти — я?» — «Так». Р и н а. — Мені здається, що він закохав­ся. У л я (в люстро). — Що ти кажеш, Рино? (М. Кул.).

5. Тихо-тихо шуміло колосками жито, хилило повний колос до босих ніг Рублеві —співало якусь сонячну пісню золотого степу, ніжну, радісну... 9. Легко, безжурно ляскав хвилями Дніпро, прорізував старий нові напрямки, роз­мовляв з соромливою шилягою і — кожною хвилею

вперед, вперед. А сонце математично лило електрику на зубаті кам’яні городи, чорно-сиві степи... ой, хороше цілувало кучері Дніпра —хвилі... (Г. Кос.). 10. —Улю! Ви ж українка! — Воронь боже! Не українка! — Українка! — А нізащо! Ні! Ні! — У вас прізвище українське — Розсоха!

• Ні! —Та що там прізвище —у вас очі українські, губи, стан! (М. Кул.).

•» Вправа 83

Поясніть, якими правилами пунктуації регулюється графічне

відтворення однорідності на письмі.

1. А цій землі^ нічого не забракло — ні рік, ні моря, ні озер, ні трав. 2. Йдемо крізь ніч, крізь бурю у степу. Крізь дощ і сніг, дебати і дебюти. Ми є тому, що нас не може бути (Л. Кост.). 3. Це все було просто до дрібниць: і я, і заспаний ранок, і сивий степ. Я пам’ятаю хороше тільки ранок: заплаканий у росах, молодий і трохи засоромлений сонцем, що смушо купалося у стрижні. 4. І степ, і сонце, і далекий бір — все співало разом з журавлиною піснею у грудях Василя (Г. Кос.). 5. Крізь грати часом маячить нужденне, замліле обличчя, дивиться на вільне, широке видноколо... (О. Пч.). 6. Я пив її, свіжу, холодну, ще повну

361

Пунктуація в складному реченні

снів, і хлюпав нею собі в лице. 7. (Земля) Вона моя. Всю її, велику, розкішну, створену вже, —всю я вміщаю в собі (М. Коц.). 8. Що їй ввижалось — чи шаблі, чи струпи? (О. Пахл.). 9. Ми поріднили думи і чуття і зближуємо небо з отчим краєм (М. Синг). 10. Не студить вітер уст — зігрівся коло них (О. Тел.). 11. Чого тільки немає у Даниловому лантусі: туї’ і ніж, і ложка, і шматок дрогу, і казанок; пшоно і сало, цибуля й борошно, картопля й сіль, хліб і сухарі; а ще великі садівницькі ножиці, пилка, сокира, терпуг; а ще гачки, важки та поплавці до вудок; ще коробочок десять сірників, загорнутих у шмат паруси­ни, щоб не одвологли в дощ (Гр. Тют.).

•» Вправа 84

Поясніть, якими правилами пунктуації регулюється графічне

відтворення відокремлених членів речення на письмі.

1. Окрім легенд, є дані наукові, теорії, складніші тео­рем (Л. Кост.). 2. Ще далі, за Грунею, простяглося друге велике узгір’я, обгортаючи понад Пслом широку долину; внизу підгір’я видніють села, понад ними красують різними барвами картаті ниви, веселі гаї, а ще вище, на самім обрію, стоять високі, думливі могили, насипані у прадавні часи невідомим племенем (О. Пч.). 3. Не німе було козакові те небо, і місяць, і зорі: чи погляне на місяць, на його плями, чи погляне на зорі, то й серце, і думка його розжевріє, як од божого слова. 4. Ще, може, звіку не сходились на сих полях такії два рубаки, одної сили, одної хисті, одного завзяття (П. Кул.). 5. На галяву вискакує з іущини сарна і, зачарована чудовим концер­том, зупиняється... (М. Коц.). 6. Ось, волочучи кайдани, покволом, віками цілими, проходять люди, забиті, заля­кані люди, і не насмілюються звести очі на Хо, глянути страхові в вічі... Хо знає, що тільки одиниці зважуються на се, а зважившись, знаходять силу розбити кайдани... (М. Коц.). 7. Вони приходять бозна-звідки, ці самородки, думав він, і роблять з подиву гідною легкістю те, на чому інший заживає горба. Син кріпака, чи шевця, чи загумін- кового попа, з грубим обличчям та неартистичним тілом, викрешує зі свого мозку такі іскри, що не начудуєшся (Вал. Шевч.). 8. Степ зустрічає низькими поклонами паш­ні вітер, а він проходить полями — теплий, ніжний, смикає за вуса горду пшеницю, моргає до вівса й довго, довго цілує кучеряві голови гречок — п’є меди степові