ще людство дуже молоде. Бо скільки б ми не загинали пальці, XXвік\ а й досі де-не-де трапляються іше неандер­тальці (Л. Кост.). 8. Вибачте мій чорний фантасмаго- рійний іумор, але уявім собі, що вийшло б і чи вийшло якби Котляревський писав «Еиеїду» мовою Сковороди чи Шевченко творив би «Кобзар» мовою Котляревського? (В. Небор.). 9. Вони неокласики творили нову мову, однак це була не мова міської вулиці, а мова міського інтелек­туала, що, як наприклад Рильський, любить ідилії па лоні природи з келихом вина й гарною книжкою під рукою (С. Павл.). 10. Познайомилися вони па дні народження в слідчого з кавказьким прізвищем. Безглузде словосполучен­ня: «на дні народження». День і дно. Дно дня чи день дна? І чи буває дно народження? (П. Загр.). 11. Олена Пчілка хоча й значно меншою мірою за свою дочку, але так само була амбівалеіггиою постаттю. З одного боку вона вигадала собі й дочці народницькі псевдоніми, з іншого являла собою освічену людиігу європейської орієнтації, феміні­стку (С. Павл.). 12. А чимало перекладачів-самоуків, пізнавши верхній пласт мови опанувавши словник, а не мову, не заігуряться ніколи підкреслюю ніколи бо ж треба присвятити усе своє життя цьому в нурти чужої мови (П. Мовч.). 13. Де ж ліс думаю я і, ніби в просіяну на густому ситі кукурудзяїгу муку, вдивлявся в місячну дали­ну (М. Вінгр.).

Вправа 44

Перепишіть текст, розставляючи пропущені розділові знаки при

вставних і вставлених конструкціях. Поясніть пунктограми.

Іван Іванович

Теккерей наприклад каже, що Свіфт ви пам’ятаєте «Гулліверову подорож»? справляє на нього враження великого гіганта і що загибель його Свіфгова нагадує йому Теккерею загибель грандіозного царства.

Так думав про названого автора і Іван Іванович і думав саме в ті дні, коли його було вигнано з третьою курсу юридичного факультету за «вольтер’янство». Він тоді навіть обіцяв комусь на випадок перемоги «революцій­ного народу» зробити «Гулліверову подорож» настільною книгою і положити її з правого боку від Рабле «Ґаргатггюа і Пантагрюеля» він уже давно дістав за невеличку ціну у букініста. Але по-перше це було страшенно давно, а по-

друге Іван Іванович просто забув про Свіфтове існування. Правда сьогодні підростає його симпатичний синок, що колись все можливо! зупинить свій «вольтер’янський» погляд на чіткому силуеті злого англійського сатирика, та на жаль оповідання це не про сина, а про батька.

Але хто ж цей Іван Іванович? Мій герой уже прийшов додому і поставив свою парасольку в сонячну пляму того сонця, що благословляло його важку путь саме важку, бо щось із серцем не ладно своїми мажорними рожево- білими проміннями. Хто ж цей Іван Іванович?

Ах, Боже мій! Хіба ж не ясно? Це на погляд Семена Яковича про Семена Яковича теж читайте далі, це — зразковий член такої-то колегії, такого-то тресту. Правда утримання його складається всього з 250 карбованців. Словом матеріальний стан мого героя нижче нормально­го, коли взяти на увагу бюджет нашого сучасного буржуа чи то курс червінця і особливо той факт, що Іван Іванович людина мало не з вищою освітою.

Товариш Жан Іван Іванович свій високий лоб і свої рогові окуляри протирає завжди білосніжною хусткою і говорить так би мовити баритональним басом (М. Хв.).

Розділові знаки при звертанні

Звертання на письмі виділяється комою або знаком оклику (залежно від інтонації) на почат­ку речення і комами з двох боків у середині речення. Якщо ж звертання стоїть у кінці речення, то кома ставиться перед ним: Південний краю! Як тепер да­леко Лежиш від мене ти! (Л. Укр.); Так ми, панове, подо­рожуємо в абсолют між Галицьким ринком і коридорами бібліотеки Стефаника (В. Небор.); Посивів, Дніпре мій (П. Тич ).

Якщо при звертанні є вигуки, вони відділяються комою:

О, всемогуча пісне! Твоєму чарові лише глухий, як пень, Не підкоряється (М. Рил.); Ах, розбійнице! Тепер білка знищить не одне гніздо (О. Коп.).

Підсилювальні частки о, ой разом із звертанням станов­лять собою одне ціле в емоційному плані і тому комою від звертання не відділяються: О мстива необорна мріє, Це ти

• призначення моє (Є. Мал.).

Пунктуація в простому реченні

•» Вправа 45