268 Частини і частки мови

хрести відбиваються на вицвілих стінах моєї кімнати (я живу тут недавно, ремонту зробити не встиг та вже й не встигну) і ледь помітно тремтять серед сріблястого хатньо­го пороху. Я дивлюся на хрести і уявляю собі, куди сягала їхня тінь, коли сонце тільки-но зійшло. А сягала вона, це я недавно бачив, аж на дальні, вкриті молоденькою зелен­ню ирииодільські кручі, на яких з ранку до вечора гасає дітвора з м’ячем: кручі ті найраніше зустрічають весну. Потім тінь усе коротшала й коротшала, доки не зникла поміж старовинними будинками на Узвозі, тихій вуличці, вимощеній бруківкою, мабуть, ще за руських князів. Я подумав тоді: «Тіні коротшають так само непомітно, як і людське життя», — і пішов на Житній ринок базарувати, одразу ж забувши свою думку. А сьогодні вона знову явилася мені, і, як це часто бувало зі мною й раніше, я раптом побачив себе збоку, чужими очима — напевно, так бачить себе актор у фільмі, де він грає: кожен свій крок, слово, вчинок — і гостро, як біль, відчув, що став не самим собою, а кимось іншим і що ця роль мені важка (Г. Тют.).

Вправа 99

Виконайте вправу як диктант.

І

Зранку наступного дня з Бородаєм ніби щось сталося, ніхто із співробітників Мосдіпротрансу не впізнавав його, перші півгодини він нервував, йому не сиділося на місці, щось йому заважало, і тільки коли начальник експедиції наказав якнайшвидше розшукати всі матеріали вивчення і розпланування траси на центральній ділянці, більшість працівників, в усякому разі ті, хто не мав стосунку до названого району, полегшено зітхнули, інші ж задалися питанням: «Що могло трапитися?» Бородай не належав до тих людей, які люблять панікувати з приводу якоїсь дрібниці, одначе він мав одну ваду — не міг, хоч як би намагався, приховати свої почуття. У нього все завжди було на виду. У такі хвилини ставав мовчазним, замк­нутим, прагнучи сам обміркувати ситуацію. А тим часом працівники експедиції, не знаючи, що могло так стурбу­вати начальника, починали думати догадками. Вони знову уявно проходили весь шлях на своїх ділянках, згадували всі важкі дороги на болотах і морях, на узгір’ях, перевалах, через бурхливі тайгові ріки і круті, недоступні хребти...

Невдовзі Бородай переконався, що вся документація складена правильно і не підлягає сумніву жоден пункт, хлопці постаралися все зробити якнайкраще, не виникало сумнівів і в нього самого, врешті, на такій майже рівнинній місцевості не могло бути ніяких неясностей, та й розвідувальна партія, якою керував Куликов, підбира­лась сумлінно.

Десь через годину начальник викликав до себе в кабінет двох вільних на той час геологів і попросив негай­но виїхати на трасу і взяти в кількох місцях груїтги для проби. Потім слухав пояснення, що, мовляв, зараз на місці немає бурової машини, точніше, є одна, але з мото­ром щось там негаразд. Геологи потупцювалися біля две­рей і нарешті, не почувши жодного слова з вуст на­чальника, переглянулись і вийшли з кабінету — все і так було зрозуміле. Бородай не любив повторювати двічі, і цього разу він не сумнівався, що хлопці зрозуміли його правильно... (О. Луп.).

II

Боротьба за Шевченка тому й тривала так довго, тому й була такою гострою, що це — боротьба за душу українського народу.

Бувши плоттю від плоті і кров’ю від крові свого бага­тостраждального народу, безмежно люблячи його і нале­жачи йому всією своєю істотою, він ненавидів у ньому те, іцо було виховане століттями соціального поневолення і національного розтління. Взявши від народу все краще і життєдайне, він відкинув гірше, ветхе. Та він не лише взяв від народу — він йому сторицею віддячився. Він при­святився гуманістичній освіті, демократичному і револю­ційному вихованню мас. Велика його заслуга перед українським народом насамперед, а потім і перед іншими народами — в тому, що він уперто вще плював у його свідомість ідеї демократизму, народного самоврядування, соціальної та національної справедливості, правди і сво­боди. Велика заслуга його і в тому, що, доклавши стільки зусиль для пробудження національного самоусвідомлення українського народу та виховання національної гідності, він спрямовував їх не в бік національної замкненості, винятковості чи ворожнечі, а в бік взаємопізнання та взаємоповаги, рівноправного спілкування, дружби та бра­терства народів.