286 Основи пунктуації

Про найбільш, здавалося б, просте і зрозуміле — покликання, призначення шахів — ніколи не існувало й не існує досі єдиної думки.

Ось що, наприклад, було сказано з цього приводу великим російським письменником Л. Толстим: «Шахи прекрасна розвага: за грою ми відпочиваємо від робота й забуваємо про знегоди»

Зовсім інша думка лежить у крилатому афоризмі Гете: «Шахи не пробний камінь людського розуму».

Що ж все-таки є шахи? Тут, напевно, корисно надати слово шаховим королям, що осягли їх тонкощі й премуд­ро іці.

М. Е й в е: «Шахи це боротьба».

Е. Л а с к е р: «їхня характерна риса є боротьба».

А л ь о х і н: «Для мене шахи не гра, а мистецтво».

Т. Петросян: «Шахи це за формою гра, за змістом мистецтво, а за труднощами оволодіння грою це наука».

А ось яку думку висловлює гросмейстер С. Таргаковер: «На перший погляд, шахи просто гра, гра на дошці, як і багато інших, насправді ж вони грандіозний відбиток людських поривань, дивовижна симфонія пристрастей, пісня пісень переможця» (з журн.).

Тире як знак індивідуального стилю автора

Досить часто в текстах можна натрапити на тире як засіб змістового виділення членів речення, об’єднаних паузою, що не ґрунтується на відомих правилах і, таким чином, не є обов’язковим. Такі вживання тире слід віднести до індивідуальної манери автора передавати за допомогою синтаксичних засобів найтонші відтінки думок. Частіше гаку пунктуацію подибуємо в поезії або в передачі усного мовлення. Індивідуально-авторське тирс виконує такі функції:

в Виділяє межі синтагм всередині речення. Такі сиіггагми, маючи в усному мовленні інтонацію переліку зі значними паузами, привертають увагу слухача/читача до

Пунктуація в простому реченні

регулярної зміни предметів, явищ, дій. Напр.: Плюски — шелестіння — викінчені гами, — я їх, наче лялю, тішив пелюстками ясочок-волошок (В. Чум.); Пригнувсь — націлив — влучив — і на Заході прапор червоний розвив! (IX Тич.).

в Указує на межу між другорядними членами речення та попередньою частиною речення з еліптичним присуд­ком: Мати має не одну сотню на ощадній книжці. Але сотні _ті —лише через шість місяців по... —такий закон (В. Др.);

• Стіну свою запалимо, — сказав Василь. — А ми її — водою, щоб не горіла (В. Шевч.).

в Указує місце в реченні, де підмет — предмет роз­мови, що відповідає номінативному реченню уяви, — змінюється міркуванням про нього: А ще мені добре буває на музичних вечорах у консерваторії. Оперний — у пім щось є від параду (В. Др ).

в Відділяє частину речення після сурядного спо­лучника від сполучника, коли необхідно привернути увагу до цього відрізка мовлення або протиставиш його іншій думці: На те я лірик, щоб запитувать, не тільки холодно озватися, не тільки лозунги почитувать, а — дивуватись, дивуватися/ (П. Тич.).

в Розподіляє речення на дві групи, щоб підсилити протиставлення їхнього змісту або сконцентрувати увагу на певному члені речення. Звичайно цей поділ підтри­мується паузою та емоційним характером висловлювання. Нанр.: Не —відбувалось. Не —тремтіло. Не —золотіло. Не —текло. Не —полотніло. Не —біліло. Не... Господи!..

• не —не було!.. (М. Вінгр.); —Біля оперного —згодні?

• Саме біля оперного і шукаю (В. Др.).

□ Розділяє подвійний присудок на дві групи: група першого присудка означає рух, а друга — мету, що особливо підкреслюється як важливе в повідомленні: