Розділові знаки при вигуках, стверджувальних, заперечних та питальних словах

Вигуки можуть стояти на початку і в середині речення. Залежно від сили вимови при них ставляться коми або знак оклику: Здрастуй, здрастуй, Прометею! А! бунтуєш? —ну, бунтуй! (П. Тич.); Глянь де вода! — Ого-го! Далеченько (О. Гонч.).

11⁰⁰³

Якщо вигук стоїть на початку речення перед особовим займенником, а за ним іде звертання, комами він не відділяється: Ой ви, сльози, дрібні сльози! Ви змиєте горе (Т. Шевч.).

Якщо звертання немає, то вигук відділяється відповід­ним знаком: Куди ти летіти хочеш? — На Місяць. — О! Ти щось там забув? (О. Гонч.).

Треба розрізняти вигуки ой, ну, ах, ох і однозвучні підсилювальні частки: В мене екзамен був. — Ну і як? — поцікавився батько (О. Гонч.); Ану! Бо як бухну, так і очима блимнеш. —Ну-ну, без жартів (П. Загр.); Ой! — дико скрикнула Олександра і зняла руки, щоб закрити голову (М. Коц.); Ой чого ти, дубе, на яр похилився (н. тв.).

Стверджувальні, заперечні, питальні та окличні слова виділяються в реченні комами, знаками оклику та зна­ками питання залежно від ііггонації. Після стверджу­вальних і заперечних слів може ставитися крапка, якщо вони вимовляються без особливої сили: Авжеж! Тепер він вовкулака дикий! (Я. Укр.); Ну що ж, —після паузи сказала Мирослава. — Гаразд (А. Гол.); Фатьма придивлялась до маїїюка. Так, так. Вона таким собі і уявляла (Ю. Ян.).

Виїуки о, ой перед словами так, ні комами не виділя­ються: Не вип ’ють прокляті заброди живущу кров мою. О ні! (А. Мал ).

Вправа 46

Поставте розділові знаки, враховуючи фонетичні та змістові особливості

речення.

1. Так я буду крізь сльози сміятись, серед лиха співати пісні (Л. Укр.). 2. Не минає й хвилини, а вже на високому стовпі з’являється перша листівка. «А що коли б приклеї­ти хоч одну біля старосгату?» (/4. Шиян). 3. —Ач подалися навтьоки! (А/. Баж.). 4. О Ми знали, що таке війна (ІО. Смол.). 5. — А що не я казав? Так ви ж і вуха позатикали. А бачите в людей. О ці не дадугь собі в каїну наплювати, не те, що ми, справді, як бабаки (А. Гол.).

6. Від себе відпгговхиув гонець По вінця повний поста­вець: «Ні я не буду з вами пить. Ідіть од мене! Геть ідіть!» (М. Баж.). 7. —Ой хліборобе мій, отакий малий! —Тепла ласка налляла очі материні (А. Гол.). 8. А що не я тобі казала: не йди! (Я. Мир.). 9. О вже й розвиднялось (Л. Укр.). 10. Ой не шуми луже зелений байраче (//. те.).

9. Еге ж цс —запитання! —сказав Цигуля і зітхнув. —

Пунктуація в простому реченні

І навіть дуже прикре (А. Гол.). 12. Гей ви зорі ясні!.. Тихим місяцю мій!.. Де ви бачили більше кохання?.. (В. Сос.). 13. Ми за життя горіли в пеклі — О незнищенна мить огнива! Ми переходили всі кола — О жаден Даігг того не бачив! (Є. Мал.). 14. Га іппійоне над шпійонами! Ти від мене, від Гайки-Хвоста не сховаєшся. У Дніпрі па дні знайду... (Т. Осьм.).

Вправа 47

Прочитайте текст уголос, стежачи за інтонацією. Поставте потрібні пунктуаційні знаки кінця речення.

А чи не занадто вже я славословлю старих своїх коней,

і село, і стару свою хату Чи не помиляюсь я в спогадах і по^ігуттях

Ні Я не приверженець ні старого села, ні старих людей, ні старовини в цілому Я син свого часу і весь належу сучасникам своїм Коли ж обертаюсь я часом до криниці, з якої пив колись воду, і до моєї білої привітної хатини і посилаю їм у далеке минуле своє благословення, я роблю ту лише «помилку», яку роблять і робитимуть, скільки й світ стоятиме, душі народні живі всіх епох і народів, згадуючи про незабутні чари дитинства Світ одкривається перед ясними очима перших літ пізнання, всі враження буття зливаються в невмирущу гармонію, людяну, дорогоцінну Сумно і смутно людині, коли висихає і сліпне уява, коли, обертаючись до найдорожчих джерел дитинства та юнацтва, нічого не бачить вона до­рогого, небуденного, ніщо не гріє її, не будить радості ані людяного суму Безбарвна людина ота, яку посаду не посідала б вона, і труд її, не зігрітий теплом проміння часу, безбарвний

Сучасне завжди на дорозі з минулого в майбутнє Чому ж я мушу зневажати все минуле Невже для того, щоб навчите онуків ненавидіте колись дороге й святе моє сучасне, що стане теж для них минулим (О. Довженко).

•>