patology

1

ЛЕКЦІЯ N1

Тема:”Предмет та завдання патології клітин. Об’єкти та методи дослідження.

Розвиток патологічних дисциплін в Україні(стисла історична довідка).”

ПЛАН

1.Предмет та завдання патології клітин, зв’язок з іншими науками.

2.Співвідношення понять хвороба, здоров’я, норма.

3.Об’єкти, методи та рівні дослідження.

4.Становлення патологічних дисциплін в Україні.

Предмет та завдання патології клітин, зв’язок з іншими науками

Первісний грецький термін pathos – страждання – народився ще в глибокій давнині і первинно відображав суто суб`єктивні переживання людини, яка чомусь зазнає болі й страждання.

Поступово цим терміном стали позначати хворобу.

Трохи згодом - науку, яка вивчає прояви зміненої або порушеної життєдіяль-

ності організму, що отримала назву “патологія”.

Патологія є великим розділом біології і медицини, який вивчає різні аспекти

хвороби.

Термін патологія клітини існує більше 150 років. Він був запропонований німецьким патологоанатомом Рудольфом Вірховим (1821-1902 р.р.), якому нале-

жить вислів „OMNIS CELLULA E CELLULA“ („Кожна клітина від клітини”). Він був засновником наукової теоретичної медицини. Р. Вірхов вперше висловив думку про те, що в основі багатьох патологічних процесів лежать зміни в морфології

клітини, а не зміни у крові та лімфі, як вважали представники панівного тоді гумо-

рального напряму в медицині. Іншими словами, він вважав, що будь-яка патологія є патологією клітини. Вірхов назвав свою теорію “клітинною патологією”. Основні положенні її викладені в знаменитих його роботах ”Целюлярна патологія” (1855 р.)

та " Целюлярна патологія як вчення, засноване на фізіологічній та патологічній гіс-

тології”(1858 р.).

2

Основні положення клітинної патології Р.Вірхова стисло можна сформо-

лювати так:

Організм – це федерація автономних клітин, а хвороба – сукупність пато-

логічних змін у клітинах.

Матеріальним субстратом хвороби є клітина – основна структурна оди-

ниця складного організму, його перша морфологічна ланка.

З целюлярною теорією пов’язана реформа медичної науки XIX ст. Ця теорія була логічним продовженням та розвитком клітинної теорії. Вона привернула увагу дослідників до пошуку морфологічного субстрату хвороби. Завдяки Р.Вірхову опис

органів за зовнішнім виглядом, кольором, консистенцією був доповнений дос-

лідженнями за допомогою мікроскопа. Був нагромаджений і по-новому осмисле-

ний цінний фактичний матеріал, який стосувався клітинних змін при різних хворо-

бах. Зрозуміла і послідовна теорія Р.Вірхова спонукала до збільшення числа ауто-

псій і підняла їх роль серед клініцистів. Їм особисто опублікована більше ніж 1000

робіт, присвячених характеристиці та патогенезу загальнопатологічних процесів та важливих захворювань людини. Так наприклад у 1891 р. вийшов 126 том журналу

«Архів патологічної анатомії, фізіології та клінічної медицини», який містив 200

статей самого Р.Вірхова. До речі засновником цього популярного журналу був та-

кож Р.Вірхов. Як патологоанатом та патогістолог Р.Вірхов виявив гістофізіологічну суть важливих захворювань (малокрів’я, тромбоза, емболії, численних пухлин), по-

яснив нормальну будову численних органів та окремих тканин, показав існування функціонально активних клітин у сполучній тканині, їм було введено ряд нових те-

рмінів, описані ряд патологічних процесів тощо.

Дуже багато Р. Вірховим було зроблено для прикладної медицини: саме він

запропонував проводити сумісні збори клініцистів та патологоанатомів (кліні-

ко-анатомічні конференції) з метою обговорення лікарських помилок, які вияв-

ляються при розтині та усунення недоліків в лікувальній роботі. Важливість цієї ро-

боти він дуже добре розумів, оскільки безпосередньо сам працював прозектором

(лікар, що проводить розтин померлого у лікарні). Він приділяв велику увагу гу-

3

манізму лікаря, вважав недопустимим терапевтичні досліди над хворими як

злочин проти логіки та моралі.

Віхров Р. був дуже різносторонньо розвиненою людиною. Водночас керуючи кафедрою патологічної анатомії та загальної патології Берлінського університету він був директором Інституту патології.

Саме він вперше заснував журнал ”Архів патологічної анатомії, фізіології і клінічної медицини”, а також - німецьке наукове товариство патологів, за прикладом якого організовано відповідні товариства у всіх інших країнах.

Разом з Г. Шліманом він бравий доля у розкопках Трої та розробив системати-

зацію черепів людини на підставі краніометрії. Він має публікації по темі бронзово-

го періоду, про кургани, урни, будівлі на свайах. Разом зі Шліманом об'їхав Єгипет,

Нубію, займався дослідженням царських мумій. Створив у Берліні "Германський музей одягу і домашнього посуду»

Був активним діячем буржуазно-демократичної революції 1848-1849 рр. у Ге-

рманії та засновником декількох буржуазно-ліберальних партій, членом ландтагу та рейхстагу.

Зв’язок патології клітин з іншими науками

Патологія клітин нерозривно пов’язана з патологічною анатомією та є її складовою частиною, оскільки патологічна анатомія вивчає структурні (матеріаль-

ні) основи хвороби. Патологічна анатомія включає два великі розділи: загальну і спеціальну патологічну анатомію.

Загальна патологічна анатомія вивчає структурні та функціональні зміни,

які виникають в клітинах і тканинах у хворому організмі під впливом хвороботвор-

них агентів.

Таке вивчення служить як теорії медицини, так і клінічній практиці, тому па-

тологічну анатомію та патологію клітини слід віднести до науково-прикладної спе-

ціальності, об’єднаних у загальну патологію.

4

“Загальна патологія є галуззю знань, в якій концентрується все, що нагрома-

джено різними медичними науками і що може служити вивченню патологічних процесів у всій їх повноті”. – І.В.Давидовський (представник Московської школи патологоанатомів відомий своїми роботами з питань загальної та інфекційної пато-

логії, геронтології та бойової травми, саме за його ініціативою патологічну анатомію стали викладати за нозологічним принципом. Нозологія – вчення про хвороби та їх класифікацію).

Розуміння основ загальної патології неможливе без глибоких знань анатомії,

гістології, фізіології, ембріології, біохімії, мікробіології, імунології, тощо. Загальна патологія синтезує і по-своєму інтерпретує факти, отримані цими дисциплінами, зіс-

тавляючи їх з даними клінічної практики.

Спеціальна патологічна анатомія вивчає прояви хвороби, що торкаються певних функціональних систем. Вона включає патологію серцево-судинної системи,

патологію системи крові, патологію ендокринної системи, патологію системи трав-

лення, патологію нервової системи.

Завдання патології клітин

Для того, щоб зрозуміти розвиток і сутність хвороби, в першу чергу, необхід-

но з’ясувати:

Етіологію (від гр. аitia - причина ) – це вчення про причини та умови ви-

никнення і розвитку хвороби. Причинами хвороби є різні патогенні фактори, з них важливим є вплив зовнішнього середовища. Ці чинники можуть призводити до роз-

витку хвороби безпосередньо, або змінювати внутрішні властивості організму (хро-

мосомні аберації, генні мутації), які, в свою чергу, будучи стійко закріпленими, мо-

жуть відігравати провідну роль у розвитку хвороби. Не менш важливе значення у розвитку захворювання відіграють захисні та компенсаторно-пристосувальні (адап-

таційних) механізми.

Під впливом найрізноманітніших причин в організмі можуть розвиватися за-

гальні і місцеві зміни, що включають порушення обмінних процесів, ультраструкту-

5

рні, дистрофічні та некротичні зміни, порушення кровообігу, запалення, компенса-

торно-пристосувальні процеси, порушення тканинного росту (пухлини).

Поряд зі структурними змінами, постійно виникають біохімічні і фізіологічні

(функціональні), які об’єднуються загальним поняттям – патогенез. Термін патоге-

нез означає вчення про загальні закономірності розвитку та механізми виник-

нення, перебігу та наслідків хвороби.

Кожна хвороба є стражданням всього організму, незалежно від поширення пошкодження органів і тканин, однак взаємовідносини місцевих і загальних проявів хвороби можуть бути різними. Для отримання правильних свідчень про хворобу не-

обхідно особливо ретельно вивчати місцеві органні ураження, які в основному вияв-

ляються найбільш яскраво. Морфологічне вивчення патологічного процесу в ди-

наміці від початку його виникнення до завершення позначається терміном мор-

фогенез.

У більшості випадків недуга закінчується одужанням, цей процес називається

саногенезом.

Однак, поряд з цим, хвороба може прийняти хронічний перебіг або закінчити-

ся смертю. Динаміку клінічних, біохімічних і морфологічних змін в процесі вмиран-

ня позначають терміном танатогенез (гр. thanatos –смерть)

З філософської точки зору смерть можна розглядати як мить життя, яка зу-

пинилася в розвитку.

Предметом вивчення патології клітин є смерть, зумовлена хворобою, яка на-

стає відносно поволі, минаючи ряд етапів.

Прийнято вважати, що смерть є станом, який викликаний припиненням

діяльності життєво важливих органів – ЦНС, серця, легень та нирок.

За причинами смерть поділяється на природну (фізіологічна), насильну і смерть від хвороб.

Процес вмирання не миттєвий, він складається з кількох етапів: преагонія,

агонія, клінічна і біологічна смерть. Ці етапи називають термінальними станами.

Смерть організму – це поступово перебігаючий процес, який починається в одному місці і поширюється після цього на весь організм. Провідна роль у цьому

6

процесі належить гіпоксії, тому органи, найбільш чутливі до неї (наприклад, голов-

ний мозок) гинуть першими.

У клініці настання смерті визначається з припиненням кровообігу і дихання.

Але припинення роботи цих органів свідчить не про смерть, а лише про те, що вона настає, і макроорганізм в цілому знаходиться у стадії вмирання. Цей стан позначе-

ний як клінічна смерть.

Поряд з цим можливе раптове, протягом декількох хвилин і навіть менше хви-

лини, настання смерті, але все ж при достатньо виражених клініко-морфологічних проявах хвороби. В цьому випадку використовують термін нагла (раптова) смерть.

Однак, можливе також несподіване настання смерті на тлі видимого клінічного бла-

гополуччя і мінімальних або навіть відсутніх морфологічних проявів хвороби. Такий стан зустрічається у дітей грудного віку і його позначають терміном синдром рап-

тової смерті.

Смерть як біологічне поняття (біологічна смерть) є вираженням незворотного припинення життєдіяльності організму. З настанням смерті людина перетворюється

вмертве тіло, труп (cadaver).

Зюридичної точки зору в більшості країн організм вважається мертвим, коли настає повне і незворотне припинення діяльності мозку. Але при цьому ве-

лика кількість клітин і тканин в юридично мертвому організмі залишаються життє-

здатними протягом деякого часу після смерті. Якщо організм підпадає під вплив гі-

потермії, при якій різко знижується потреба в кисні, процес загибелі клітин і тканин може бути значно затриманий. Ці органи і тканини складають головне джерело для трансплантації.

Останнім часом велика увага приділяється вивченню мінливості хвороб (па-

томорфозу) і хворобам - патологія терапії, які виникають у зв’язку з діяльністю лі-

каря (ятрогеніям), які в останні десятиріччя збільшуються.

Ятрогенії (гр. iatros - лікар), тобто захворювання та ускладнення, які пов’язані з лікарськими маніпуляціями (медикаментозне лікування, інвазивні методи діагнос-

тики, оперативні втручання), досить різноманітні, і в їх основі нерідко лежить поми-

лка лікаря.

7

Співвідношення понять хвороба, здоров’я, норма

Для того щоб зрозуміти сутність хвороби треба зрозуміти, що таке хвороба,

здоров’я та норма.

Існує безліч визначень терміну “хвороба”. Деякі автори стверджують, що це стан, при якому порушується нормальна функція будь-яких органів. Інші вва-

жають, що хвороба – це дуже складна реакція на пошкодження. Обидва визна-

чення правильні. Хвороба є однією з форм життя, при якій порушена життєдія-

льність організму під впливом факторів зовнішнього і внутрішнього середо-

вища.

Патогенез різних хвороб

Кожна хвороба починається пошкодженням. Спочатку пошкоджується части-

на тіла, а пізніше цей процес розповсюджується на весь організм.

Наслідки негативного впливу хвороботворних факторів І.П.Павлов назвав

власне патологічними або поломом. Водночас з цим в організмі виникають ком-

пенсаторно-пристосувальні реакції, спрямовані на усунення полому і збереження гомеостазу. У хворого на пневмонію у відповідь на пошкоджуючу дію пневмококів підвищується температура тіла, збільшується кількість лейкоцитів, посилюється си-

нтез антитіл. Ці компенсаторно-пристосувальні реакції були названі І.П.Павловим

фізіологічними заходами проти хвороби. Отже, хворобу можна розглядати як не-

розривну єдність двох начал – руйнівного і захисного.

У результаті структурних і функціональних змін в організмі виникають симп-

томи захворювання. Дуже важливим є той факт, що структурні зміни виникають раніше виражених клінічних проявів хвороби і зберігаються довше. В свою чер-

гу, важкі функціональні порушення не обов’язково супроводжуються значними ви-

димими структурними пошкодженнями. Найбільш показовим прикладом є холера.

При цьому захворюванні, яке забрало життя мільйонів людей, практично не спосте-

рігається ані деструкція кишкового епітелію, ані інвазія в нього збудника Vibrio cholerae. При гістологічному дослідженні не виявляється жодних ознак структурно-

8

го пошкодження кишкового епітелію. Однак за відсутності лікування половина хво-

рих гине від дегідратації та електролітних розладів, які виникають в результаті про-

фузної діареї. Це відбувається у результаті того, що збудник виділяє токсин, під ді-

єю якого посилюється виведення рідини ентероцитами в просвіт кишки.

Інколи морфологічні зміни можуть існувати без будь-яких видимих функ-

ціональних порушень. Наприклад, деякі більш доброякісні пухлини можуть не впливати на функціонування органа.

У перебігу хвороби виділяють чотири періоди: латентний, продромальний,

період розпалу, період завершення. Ця стадійність помітна при гострих інфекцій-

них захворюваннях.

Латентний період триває від початку дії патогенного фактора до появи пер-

ших хворобливих симптомів. Тривалість цього періоду коливається дуже широко.

Наприклад: проказа – роки, скарлатина – 2-6 днів, сказ – 1,5 року.

Продромальний період визначається часом від появи перших симптомів до розвитку повної клінічної картини хвороби.

Період розпалу хвороби характеризується наявністю властивих їй симптомів.

У хворого на цукровий діабет це гіперглікемія, глюкозурія, поліурія; у хворих на ві-

русний гепатит – жовтяниця.

Завершення хвороби може бути різним – повне та неповне видужання, реци-

див (повторний спалах хвороби), ускладнення (приєднання до хвороби інших пато-

логічних змін, які не пов’язані з даною хворобою; наприклад: у лежачого хворого поява пролежнів), перехід у хронічну форму, смерть.

Здоров’я і хвороба – дві форми життя. Стан здоров’я і стан хвороби можуть

багаторазово переходити один в одний .

Вчення про життєдіяльність хворого організму, про виникнення, перебіг і за-

вершення хвороби називається нозологією (від гр. nosos – хвороба).

Хворобою називають всі явні відхилення загального функціонального і

анатомічного стану від показників, прийнятих в якості нормальних. Однак, ме-

жі між нормою і патологічним станом не завжди чітко позначені. Ці межі варіюють в залежності від різних факторів, таких, як вік, стать, кліматичні чи інші умови.

9

Для того щоб зрозуміти суть хвороби треба з’ясувати, що таке здоров’я і як співвідносяться поняття здоров’я та норма. Ці терміни близькі за суттю, але не то-

тожні. Можна бути здоровим за більшістю показників і все ж таки помітно відрізня-

тися за деякими з них (манерою поведінки, за ростом, тривалістю сну). І навпаки,

хворий організм може не мати явних відхилень від загальноприйнятої норми, іноді за розумовими здібностями стояти вище від більшості людей.

Якщо параметри конкретної людини збігаються із середньостатистични-

ми або не виходять за межі фізіологічного діапазону, то таку людину вважають

здоровою.

Слід пам’ятати, що поняття норма мінливе, Наприклад, у людей, які прожи-

вають на рівні моря, вміст гемоглобіну в крові не перевищує 160 г/л. В осіб, які пос-

тійно проживають на висоті 4-5 км, вміст гемоглобіну зростає до 210 г/л (адаптація до кисневого голодування).

ВСЕСВІТНЯ ОРГАНІЗАЦІЯ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я дає таке визначення

(1946):

„Здоров’я – це стан повного фізичного, психічного й соціального благопо-

луччя, а не тільки відсутність хвороб або фізичних вад”. Здоровим можна вва-

жати організм, який забезпечує постійність внутрішнього середовища (гомеос-

таз).

Об’єкти, методи та рівні дослідження

Патологічна анатомія одержує матеріал для дослідження:

I. Аутопсія при розтині померлих;

II. Операційний матеріал;

III. Біопсія - матеріал, взятий для при життєвої діагностики людини;

IV. Експериментальний матеріал.

I.Аутопсія при розтині померлих

10

Аутопсія (від гр. аutopsia – бачити власними очима або дивитися когось) – це шматочки органів або тканин, які беруть для гістологічних досліджень при розтині померлих. При взятті аутопсії видно не тільки, як далеко зайшли морфологічні змі-

ни, які стали причиною смерті хворого, а й початкові зміни, що виявляються лише при мікроскопічному дослідженні. Це дає можливість вивчати стадії розвитку бага-

тьох захворювань. Органи та тканини, що взяті при розтині померлого, вивчають за допомогою не тільки макроскопічних (метод вивчення біологічних об’єктів шля-

хом зовнішнього огляду), а й мікроскопічних методів дослідження. При цьому ко-

ристуються переважно світлооптичним дослідженням у зв’язку з тим, що трупні зміни (аутоліз) обмежують використання більш тонких методів морфологічного аналізу.

При розтині підтверджуються правильність клінічного діагнозу або виявляєть-

ся діагностична помилка; встановлюються причини смерті, особливості перебігу хвороби, виявляється ефективність використання лікарських препаратів, діагности-

чних маніпуляцій, розробляється статистика смертності й летальності та ін.

Аутопсія дозволяє пізнавати не тільки хворобу, але і деякі таємниці життя.

Недаремно на фронтоні секційного залу Сорбонни в Парижі ще в XIV сторіччі було написано “Тут місце, де смерть дозволяє пізнати життя”.

II.Операційний матеріал

Операційний матеріал – це видалені органи або їх частини після хірургічних втручань. Цей матеріал дозволяє патогістологу вивчати морфологічні зміни, які ви-

никли на різних стадіях розвитку захворювання, та використовувати найбільш су-

часні методи морфологічного дослідження (імуноцитота гістохімію, ПЛР, гібриди-

зацію in situ).

III.Біопсія - матеріал, взятий для при життєвої діагностики людини