patology

81

Ретенційна гіперліпемія характерна для всіх станів, які супроводжуються пригніченням активності ліпопротеїнової ліпази (атеросклероз, цукровий діабет, ме-

ханічна жовтяниця, гіпернатріємія).

Порушення проміжного обміну жирів проявляється кетозом, тобто нагрома-

дженням кетонових тіл. До них належать ацетон, ацетооцтова і -гідроксимасляна кислоти. Вони синтезуються в печінці з ацетил-КоА. Збільшення їх у крові назива-

ють гіперкетонемією, а виведення із сечею - кетонурією. Усі фактори, що збідню-

ють організм на вуглеводи або утруднюють їх використання, стимулюють вихід жи-

рів із депо і кетоутворення. Це, перш за все, голодування, гарячка, виснажлива м’язова робота, тривалий емоційний стрес, цукровий діабет, печінкова недостат-

ність.

Порушення обміну холестерину

Холестерин - високомолекулярний циклічний спирт, який входить до складу біліпідного шару мембран. У нервовій системі він перебуває у вільному стані, в ін-

ших органах значна його частина зв’язана з органічними кислотами (естерифікова-

на).

Більша частина холестерину в організмі - ендогенного походження. Він синте-

зується в печінці з ацетил-КоА в кількості 1,5-4,2 г за добу. З їжею надходить ще

0,4-0,5 г.

Коли обмін холестерину порушується, це відбивається на його концентрації в крові (норма - 7 ммоль/л). Серйозні наслідки для організму має підвищення його концентрації - гіперхолестеринемія. Причин її декілька. Часто до цього призводить високий вміст холестерину в харчовому раціоні. Багаті на холестерин яйця, мозок,

печінка, нирки, вершкове масло. Оскільки ендогенний холестерин синтезується з бі-

лків, жирів і вуглеводів, то гіперхолестеринемію викликає будь-яке переїдання, але найбільше це стосується тваринних жирів. Рослинні масла гіперхолестеринемії не викликають. Взагалі харчова гіперхолестеринемія не досягає високих цифр і триває короткий час: 6-8 год після споживання їжі.

У патології надмірним синтезом холестерину супроводжуються цукровий діа-

бет і голодування. Виведення холестерину ускладнюється при механічній жовтяни-

ці. Існує ще група так званих есенціальних (первинних) гіперхолестеринемій. Спіль-

82

ним патогенетичним механізмом їх вважається спадково детермінована низька акти-

вність ліпопротеїнової ліпази, внаслідок чого холестерин затримується у крові в мо-

лекулах ліпопротеїдів. Це сприяє розвитку атеросклерозу. До того ж у людей із гіпе-

рхолестеринемією збільшується виділення його печінковими клітинами в жовч. При цьому холестерин викристалізовується з утворенням холестеринових каменів у жов-

чному міхурі. Вони, як правило, великі, округлі, поодинокі.

Класифікація та характеристика паренхіматозних ліпідозів

Морфологічно порушення обміну жирів проявляється у вигляді паренхіматоз-

них жирових дистрофій (ліпідозів).

Паренхіматозні жирові дистрофії проявляються збільшенням жиру в клітинах,

де він знаходиться в нормі, появою жиру там, де він у нормі не зустрічається, і син-

тезом аномальних жирів. Як правило, в клітинах скупчуються нейтральні жири -

тригліцериди.

Відкладання жиру в нежирових тканинах спостерігається тоді, коли він не піддається своєчасному розщепленню, окисленню і виведенню й надовго залиша-

ється в цитоплазмі.

Частіше паренхіматозні ліпідози виникають у печінці, рідше - в нирках і міо-

карді, і розцінюється як неспецифічна відповідь на велику кількість типів пошко-

дження.

Для специфічного забарвлення на жир необхідно заморожені зрізи, виготовле-

ні зі свіжої тканини. Гістохімічно жири виявляються за допомогою ряду спеціальних барвників: судан IV, жировий червоний О і шарлах рот забарвлюють їх у червоний колір, судан III - в оранжевий, судан чорний В та осмієва кислота - у чорний, суль-

фат нільського голубого забарвлює жирні кислоти у темно-синій колір, а нейтральні жири - у червоний. За допомогою поляризаційного мікроскопу можна диференцію-

вати ізотропні та анізотропні ліпіди. Анізотропні ліпіди, такі як холестерин і його ефіри, мають характерне подвійне променезаломлення.

83

Причини жирової дистрофії

1. Кисневе голодування (тканинна гіпоксія), тому жирова дистрофія так часто зустрічається при захворюваннях серцево-судинної системи, хронічних захворюваннях легень, анеміях, хронічному алкоголізмі, тощо. В умовах гіпоксії пошкоджуються, в першу чергу відділи органа, які знаходяться у функціональній напрузі;

2. Важкі інфекції або інфекції, які тривало перебігають (дифтерія, туберку-

льоз, сепсис);

3.Інтоксикації (фосфор, миш’як, хлороформ, алкоголь), які призводять до порушень обміну;

4.Авітамінози та одностороннє (з недостатнім вмістом білків) харчування,

що супроводжується дефіцитом ферментів і ліпотропних чинників, які необхідні для нормального жирового обміну клітини.

Наслідки жирової дистрофії: функціонування органів при цьому суттєво по-

рушується і в багатьох випадках припиняється. Припускають також, що жирова дис-

трофія може бути зворотною, якщо вона не супроводжується глибоким порушенням обміну клітинних ліпідів.

Жирова дистрофія печінки

Нормальний метаболізм тригліцеридів у печінці відіграє центральну роль в метаболізмі жиру. Вільні жирні кислоти течією крові приносяться до печінки, де во-

ни перетворюються у тригліцериди, фосфоліпіди та складні ефіри холестерину. Піс-

ля того, як ці ліпіди формують комплекси з білками, які також синтезуються в клі-

тинах печінки, вони секретуються до плазми як ліпопротеїни. При нормальному ме-

таболізмі кількість тригліцеридів у клітинах печінки невелика і не може бути помі-

чена при звичайних мікроскопічних дослідженнях.

Жирова дистрофія печінки проявляється різким збільшенням вмісту і змі-

ною складу жиру в гепатоцитах. У клітинах печінки спочатку з’являються пилевидні

84

гранулки ліпідів (пиловидне ожиріння), після цього - дрібні їхні краплі (дрібнокра-

пельне ожиріння), далі вони зливаються у великі краплі (крупнокрапельне ожирін-

ня) або в одну жирову вакуолю, яка заповнює всю цитоплазму і відсуває ядро на пе-

риферію. Змінені таким чином печінкові клітини нагадують жирові.

Частіше відкладення жиру в печінці починається на периферії, рідше - в

центрі часточок; при значно вираженій дистрофії ожиріння клітин печінки має ди-

фузний характер.

Макроскопічно печінка при жировій дистрофії збільшена, малокровна, тісто-

подібної консистенції, має жовтий або охряно-жовтий колір, з жирним блиском на розрізі. При розрізі на лезі ножа і поверхні розрізу видно наліт жиру.

Найважливіший механізм розвитку - інфільтрація, рідше - декомпозиція

(фанероз), тобто вивільнення протоплазматичного жиру з ліпопротеїдних структур.

Під інфільтрацією розуміють насичення печінки жирами, що надійшли з кров’ю або синтезувалися безпосередньо в клітинах. Аліментарна інфільтрація пов’язана з постійним вживанням жирної їжі. Хіломікрони, які у великій кількості синтезуються стінкою кишечника, транспортуються до печінки і затримуються в гепатоцитах.

Другий механізм інфільтрації - активна мобілізація жиру з депо і транспорт ви-

щих жирних кислот до печінки, де вони ресинтезуються у тригліцериди. Така інфі-

льтрація виникає, коли виснажується депо глікогену. Третій варіант - аліпотропна інфільтрація, зумовлена нестачею холіну і метіоніну, які необхідні для синтезу фо-

сфоліпідів. Інфільтрація може поєднуватися з порушенням обміну цитоплазматич-

них білків печінкових клітин.

Серед причин жирової дистрофія печінки на першому місці стоїть хроніч-

ний алкоголізм, на другому - цукровий діабет. Етиловий спирт стимулює ресинтез жирів у печінці, а діабетогенна дистрофія пояснюється зменшенням внутрішнього ліпотропного фактора - ліпокаїну. Інсулін пригнічує ліполіз. Коли його немає, глю-

кагон, адреналін, кортикостероїди стимулюють ліпазу та мобілізацію жирних кислот з жирового депо у кров.

Типи жирової дистрофії печінки

86

виглядає збільшеним в об’ємі, камери його розтягнуті. У хворого з’являються озна-

ки гострої серцевої недостатності.

Механізми розвитку - інфільтрація і декомпозиція. Процес має вогнищевий характер.

Жирова дистрофія міокарда розглядається як морфологічний еквівалент його де-

компенсації. Більшість мітохондрій при цьому розпадається, посмуваність волокон зникає. Розвиток жирової дистрофії міокарда найчастіше зв’язують не з руйну-

ванням комплексів клітинних мембран, а з деструкцією мітохондрій, що призводить до порушення окислення жирних кислот в клітині.

Жирова дистрофія нирок

У нирках при жировій дистрофії з‘являються нейтральні жири, фосфо-

ліпіди або холестерин не тільки в епітелії проксимальних і дистальних ка-

нальців, але і в стромі. При цьому нейтральні жири в епітелії вузького сег-

менту і збірних трубок зустрічаються як фізіологічне явище.

Макроскопічно нирки збільшені, в’ялі (при поєднанні з амілоїдозом - щільні),

коркова речовина набрякла, сіра з жовтими вкрапленнями, помітним на поверхні та розрізі.

Причини розвитку та наслідки жирової дистрофії нирок пов’язані з інфі-

льтрацією епітелію ниркових канальців жиром при ліпемії і гіперхолесте ринемії (нефротичний синдром), що призводить до загибелі нефроцитів.

Спадкові ліпідози

До групи спадкових ліпідозів слід віднести так звані системні ліпідози, що ви-

никають внаслідок спадкового дефіциту ферментів, які беруть участь у метаболізмі певних ліпідів. Тому системні ліпідози відносять до спадкових ферментопатій (хво-

роби накопичення), оскільки дефіцит ферменту означає накопичення субстрату,

тобто ліпідів, в клітинах.

87

У залежності від виду ліпідів, що накопичуються в клітинах, розрізняють такі види хвороб: цереброзидліпідоз (хвороба Гоше), сфінгомієлінліпідоз (хвороба Ні-

манна - Піка), гангліозидліпідоз (хвороба Тея - Сакса), генералізований гангліозидоз

(хвороба Нормана - Ландінга) та ін. Найчастіше ліпіди накопичуються в печінці, се-

лезінці, кістковому мозку, ЦНС і нервових сплетіннях. При цьому з’являються хара-

ктерні для того чи іншого виду ліпідозу клітини (клітини Гоше, клітини Піка), що має діагностичне значення при вивченні біоптатів.

.

88

ЛЕКЦІЯ N9

Тема: ” Паренхіматозні вуглеводні дистрофії”

ПЛАН

89

1.Порушення вуглеводного обміну.

2.Класифікація та характеристика паренхіматозних вуглеводних дистрофій:

-глікогенові;

-спадкові глікогенози;

-слизові.

Порушення вуглеводного обміну

Загальновідомо, що між жировим і вуглеводним обмінами існує особливий взаємозв’язок, побудований за принципом саморегуляції. Адаптацію вуглеводно-

жирових взаємовідносин до конкретних умов життєдіяльності здійснюють нервова й ендокринна системи. Коли глюкоза є в надлишку, частина жирних кислот виключа-

ється з метаболізму і відкладається у вигляді тригліцеридів у жировій тканині. Якщо ж рівень глюкози у крові низький (наприклад, при голодуванні) або якщо вона не може бути метаболізована при цукровому діабеті, тригліцериди розщеплюються до жирних кислот, які виводяться у кров і утилізуються замість глюкози як джерела енергії.

Вуглеводи - легко засвоюваний енергетичний матеріал. У тварин вони скла-

дають 2% від маси тіла. Добова потреба вуглеводів становить для дорослих людей,

що займаються розумовою діяльностю 430 г, тоді як для людей, що займаються фізічною роботою – 630 г. 75% вуглеводів оксилюються до вуглекислого газу та во-

ди, 25% - перетворюються на жири, лише 5% запасаються у вигляді глікогену. Ко-

жні 100 г надлишкових вуглеводів понад норми дадуть ще 30 г жирів.

Полі- й дисахариди їжі (крохмаль, лактоза, сахароза, мальтоза) розщеп-

люються ферментами слини і підшлункового соку. У формі простих вуглеводів (мо-

носахаридів - глюкози, фруктози і галактози) вони всмоктуються у кров. З усіх вуг-

леводів легше за все всмоктуюються гексози. Травлення вуглеводів страждає в усіх випадках, коли ферменти підшлункової залози не утворюються або не виводяться у

12-палу кишку.

Всмоктування моносахаридів забезпечується процесами фосфорилювання і дефосфорилювання в енетероцитах кишечника. Всі фактори, що їх порушує (запа-

90

лення, пухлини, зменшення продукції глюкокортикоїдів, отруєння флоридзином або монойодацетатом), обмежує швидкість всмоктування моносахаридів. У дітей відомі і спадкові синдроми, що характеризуються порушенням всмоктування. Усі вони мають спільні ознаки: діарея, здуття живота, біль у кишечнику. Зневоднення може стати причиною смерті.

Моносахариди, що всмокталися, використовується клітиною для синтезу АТФ. Частина їх полімеризується і відкладається про запас у формі глікогену, голо-

вним чином у печінці й м’язах. Глікоген м’язів забезпечує енергією виконання фізи-

чної роботи. Печінка виконує функцію безперебій-ного постачальника глюкози для мозку й еритроцитів.

Синтез глікогену потребує енергетичних затрат, тому всі стани, що супрово-

джуються гіпоксією, виснажують глікогенові депо. До них належать розлади зовні-

шнього дихання, анемія, серцева недостатність, отруєння сполуками, які блокують дихальні ферменти: сірководнем, чадним газом, наркотиками, чотирихлористим ву-

глецем, фосфором. Зменшуються резерви глікогену при авітамінозах і деяких ендо-

кринних захворюваннях (цукровий діабет, тиреотоксикоз). У хворих із важкою па-

тологією (інфекції, інтоксикації, гепатит, шок) сповільнений синтез глікогену поєд-

нується з посиленим розпадом.

Найважливішим показником, який характеризує стан вуглеводного обмі-

ну, є рівень цукру в крові. У здорових людей він складає 4,4-6,6 ммоль/л. Ця вели-

чина є результатом складної взаємодії багатьох зовнішніх і внутрішніх впливів. Во-

на відображає баланс між сумарним об’ємом глюкози, яка надходить ззовні та син-

тезується й об’ємом глюкози, яка утилізується клітинами. Рівень глюкози в крові ві-

дображає також регуляторний вплив на вуглеводний обмін із боку нервової системи й ендокринних залоз - аденогіпофіза (соматотропний, тиреотропний і адренокорти-

котропний гормони), кори надниркових залоз (кортизол), мозкового шару наднир-

кових залоз (адреналін), - і -клітин острівців підшлункової залози (глюкагон, ін-

сулін), щитовидної залози (тироксин, трийодтиронін). Серед усіх перелічених гор-

монів тільки інсулін знижує вміст глюкози в крові, решта - підвищують.