patology

61

Відомо, що до складу поверхневого апарату ядра входить внутрішня та зовні-

шня мембрана, білкова пластинка, пори. Внутрішня мембрана гладка, зовнішня по-

крита рибосомами і знаходиться в контакті з ендоплазматичним ретикулумом.

Ядерна оболонка виконує ряд важливих функцій, порушення яких призводить до розвитку патології клітини.

До патологій ядерної оболонки належить: утворення внутрішньоядерних трубчастих систем, які відходять від внутрішньої ядерної мембрани, поява ваку-

оль в перинуклеарній зоні та в нуклеоплазмі (при гіпертрофії міокарда, легенево-

му склерозі, пухлинах печінки).

За умов патології в ядрах розрізняють істинні вакуолі та псевдовакуолі.

При дії ряду хвороботворних чинників (наприклад, у відповідь на дію радіації)

ядерна мембрана може ставати переривчастою, наприклад, при дилатації перинукле-

арних цистерн, або ж утворювати локальні пухирці шляхом інвагінації внутрішнього ядерної мембрани. Це і є істинні внутрішньоядерні вакуолі.

Псевдовакуолі формуються шляхом внутрішньоядерної інвагінації цитоплаз-

ми, вони оточені двома ядерними мембрани і містять різноманітні частинки, органе-

лі зокрема рибосоми. Вони характерні для деяких типів клітин, таких як менінгеаль-

ні, шваннівські, невусні та інші, а також виявляються в пухлинах. Псевдовакуолі ве-

рифікуються в гепатоцитах при різних метаболічних порушеннях.

Хромосомні аберації та хромосомні хвороби

Хромосомні аберації пов’язані зі змінами структури хромосом, які викликані їх розривами з наступним перерозподілом, втратою або подвоєнням генетичного ма-

теріалу. Вони відображають різні види аномалій хромосом.

У людини серед найбільш поширених хромосомних аберацій, виділяють ано-

малії, що стосуються кількості хромосом і структури. Порушення кількості хромо-

сом стосується як відсутністі однієї пари із гомологічних хромосом (моносомія), так і появою додаткової, третьої хромосоми (трисомія). Загальна кількість хромосом в каріотипі в таких випадках дорівнює 45 або 47.

62

До порушень структури хромосом при загальній нормальній кількості в каріо-

типі відносять різні види пошкодження: транслокацію (обмін сегментами між двома негомологічними хромосомами), делецію (випадання частини хромосоми), фрагмен-

тацію, кільцеві хромосоми та ін.

Хромосомні аберації можуть стати причиною хромосомних хвороб.

Хромосомні хвороби пов’язані з аномаліями соматичних хромосом (аутосом)

і з аномаліями статевих хромосом. При цьому враховують характер хромосомної аномалії - порушення кількості окремих хромосом, кількості хромосомного набору або структури хромосом. Ці критерії дозволяють виділити повні чи мозаїчні клінічні форми хромосомних хвороб.

Хромосомні хвороби, які обумовлені порушеннями кількості окремих хромо-

сом (трисоміями і моносоміями), стосуються як аутосом, так і статевих хромосом.

Моносомії аутосом (будь-які хромосоми, окрім Х- і Y-хромосом) не сумісні з життям. Трисомії аутосом досить поширені в патології людини. Найчастіше вони представлені синдромами Патау (13-а пара) і Едвардса (18-а пара), а також хворо-

бою Дауна (21-а пара). Хромосомні синдроми при трисоміях інших пар аутосом зу-

стрічаються значно рідше. Моносомія статевої Х-хромосоми (генотип ОХ) обумов-

лює синдром Шерешевського-Тернера; трисомія статевих хромосом (генотип ХХY)

– синдром Клейнфелтера. Порушення кількості хромосом у вигляді тетраабо три-

плоїдії можуть бути представлені як повними, так і мозаїчними формами хромосом-

них хвороб.

Найбільшу групу хромосомних синдромів (понад 700 типів), становлять по-

рушення структури хромосом, які пов’язані не тільки з хромосомними аномаліями,

але і з іншими етіологічними факторами.

ЛЕКЦІЯ N7

Тема: ” Поняття про дистрофії. Паренхіматозні білкові дистрофії”

ПЛАН

1.Поняття про дистрофії:

-морфологічна суть дистрофій;

-причини розвитку дистрофій;

63

-морфогенез дистрофій;

-класифікації дистрофій.

2.Порушення білкового обміну.

3.Характеристика паренхіматозних диспротеїнозів:

-зерниста;

-гіаліново-крапельна;

-гідропічна;

-рогова;

-спадкові диспротеїнози.

Поняття про дистрофії

Термін “дистрофія” вперше запропонував В. В. Підвисоцький (1905).

Серед представників української школи патофізіологів особливе місце належить В.В.Підвисоцькому (1857-1913). Головними напрямками наукової ді-

яльності В.В.Підвисоцького та його учнів були питання регенерації печінки,

нирок і слинних залоз, а також етіології пухлин. У 1891 р. він видав чудовий пі-

дручник під назвою “Основы общей патологии”, який був перекладений на ні-

мецьку, французьку, грецьку та японську мови.

Дистрофія (від. гр. dys - порушення і trоphе - харчую) є загальнопатологічним процесом, що спостерігається при більшості захворювань. В її основі лежить пору-

шення обміну речовин, що супроводжується змінами в організмі на різних рівнях його структурної організації. Тому дистрофію слід розглядати як один із видів пош-

кодження.

Дистрофія - це кількісні та якісні структурні зміни в клітинах і/або міжк-

літинній речовині органів і тканин, зумовлені порушенням обмінних процесів.

Морфологічна суть дистрофій

При дистрофіях в результаті порушення трофіки в клітинах або в міжклітин-

ній речовині відбувається :

- збільшення або зменшення кількості будь-яких речовин, які містять

64

ся в організмі в нормі (наприклад, збільшення кількості жиру в жирових депо);

- зміна якості, тобто фізико-хімічних властивостей речовин, притаманних ор-

ганізму в нормі (наприклад, зміна тинкторіальних властивостей (властивість зв’язуватись з барвниками) колагенових волокон при мукоїдному набуханні і фіб-

риноїдних змінах);

-поява звичайних речовин у незвичайному місці (наприклад, поява ліпідів у кардіоміоцитах або глікогену в епітеліоцитах нирки);

-поява і накопичення нових речовин, які не притаманні організмові в нормі

(наприклад, аномальний синтез білка амілоїду).

Таким чином, дистрофія є морфологічним вираженням порушень метабо-

лізму клітин і тканин.

Причини розвитку дистрофій

Безпосередньою причиною розвитку дистрофій можуть служити:

1. Різноманітні чинники, які пошкоджують ауторегуляцію клітини, серед

них:

А. Токсичні речовини (в тому числі токсини мікроорганізмів).

Б. Фізичні та хімічні агенти: висока і низька температури, певні хімічні ре-

човини (кислоти, основи, солі важких металів, багато органічних речовин), іонізую-

ча радіація.

В. Набута або спадкова ферментопатія (ензимопатія).

Г. Віруси. Цитопатогенні віруси можуть викликати лізис клітини шляхом без-

посереднього прямого включення в клітинні мембрани. Інші віруси можуть влашто-

вуватися в клітинний геном і викликати відповідне порушення білкового синтезу в клітині. Деякі віруси можуть викликати лізис клітинних мембран посередньо шля-

хом імунної відповіді, викликаної вірусними антигенними детермінантами на пове-

рхні інфікованої клітини.

2. Порушення функції енергетичних і транспортних систем, які забезпечу-

ють метаболізм і структурну цілість тканин (клітин), при яких має місце:

А. Гіпоглікемія. Глюкоза - основний субстрат для виробництва енергії в бі-

льшості тканин і єдине джерело енергії в мозкових клітинах. Низький рівень глюко-

65

зи в крові (гіпоглікемія) призводить до недостатнього синтезу АТФ, що найбільш виражено в головному мозкові.

Б. Гіпоксія: Нестача кисню в клітинах (гіпоксія) може виникати при: 1) об-

струкції дихальних шляхів або хворобі, яка запобігає оксигенації крові в легенях; 2)

ішемії, або порушенні течії крові в тканинах у результаті загальних чи місцевих по-

рушень циркуляції крові; 3) анемії, тобто при зниженні рівня гемоглобіну в крові,

що призводить до зниження транспорту кисню кров’ю; 4) порушенні структури ге-

моглобіну (наприклад, при отруєнні чадним газом (CO), при цьому утворюється метгемоглобін, який не здатний до перенесення кисню; це призводить до такого ж результату, що і при анемії.

3. Порушення ендокринної та нервової регуляції А. Захворювання ендокринних органів (тиреотоксикоз, діабет, гіперпарати-

реоз, тощо).

Б. Хвороби центральної та периферійної нервової систем (порушена іннер-

вація, пухлини головного мозку).

66

Морфогенез дистрофій

Серед механізмів, які призводять до розвитку характерних для дистрофій

змін, розрізняють: інфільтрацію, декомпозицію (фанероз), спотворений синтез і

трансформацію.

Інфільтрація - надмірне проникнення продуктів обміну з крові та лімфи в клітини або міжклітинну речовину і/або порушення включення їх в метаболізм з на-

ступним накопиченням. Наприклад, інфільтрація білком епітелію проксимальних канальців нирок при нефротичному синдромі, інфільтрація ліпопротеїдами інтими аорти та артерій великого калібру при атеросклерозі.

Декомпозиція (фанероз) - розпад ультраструктур клітин і міжклітинної речо-

вини внаслідок інтоксикації, гіпоксії або інших причин. Мембрани ультраструктур складаються з комплексів ліпідів і білків, при їх розпаді ці продукти накопичуються у клітинах. До того ж, пошкоджені клітини неспроможні метаболізувати поживні речовини, які надходять з кров’ю, а тому їх нагромаджують.

Трансформація - перехід однієї речовини в іншу. Така, наприклад, трансфор-

мація вуглеводів у жир при цукровому діабеті, посилена полімеризація глюкози в глікоген.

Спотворений синтез - це синтез у клітинах або у тканинах речовин, які не зу-

стрічаються в нормі. До них відносяться: синтез аномального білка амілоїду в кліти-

ні та утворення аномальних білково-полісахаридних комплексів амілоїду в міжклі-

тинній речовині, синтез білка алкогольного гіаліну гепатоцитами, синтез глікогену в епітелії вузького сегменту нефрону при цукровому діабеті.

Для класифікації дистрофій необхідно проведення гістохімічного досліджен-

ня.

Класифікації дистрофій

67

У класифікації дистрофій дотримуються декількох принципів.

Виділяють дистрофії:

І. Залежно від локалізації порушень обміну:

1)паренхіматозні;

2)стромально-судинні;

3)змішані.

II. За порушенням певного виду обміну:

1)білкові;

2)жирові;

3)вуглеводні;

4)мінеральні.

III. Залежно від впливу генетичних чинників:

1)набуті;

2)спадкові.

IV. За поширеністю процесу:

1)загальні;

2)місцеві.

Класифікації дистрофій за Струковим А. І., Сєровим В.В.

У розвитку дистрофій велике значення мають порушення позаклітинних ме-

ханізмів трофіки, функція яких забезпечується існуванням транспортної (кров, лім-

фа, мікроциркуляторне русло) та інтегративної (нейроендокринна, нейрогумораль-

на) систем її регуляції.

Залежно від порушення функції цих систем розрізняють:

1.Дисциркуляторні дистрофії;

2.Ендокринні дистрофії;

3.Церебральні дистрофії.

Подібна класифікація має виражену клініко-анатомічну спрямованість і, з ін-

шого боку, наближає нас до більш глибокого розуміння патота морфогенезу дис-

трофій.

69

Білкам належить найважливіша роль у життєдіяльності організму. Вони ви-

ступають у ролі структурних елементів клітини, забезпечують транспорт біологічно активних речовин, виконують функції ферментів і гормонів, створюють осмотичний тиск плазми та інших рідин, є потенційним енергетичним резервом.

Значних запасів білків в організмі немає, тому вони повинні постійно синте-

зуватися з амінокислот, що надходять з їжею.

Добова потреба в білках - близько 120 г. У США цей показник розрахову-

ють: 1 г білка на 1 кг ваги тіла.

Білки становлять 45-50% від маси тіла людини. Вміст азоту у складі білків стабільний (16%). Цей факт використовують для визначення азотистого балансу, що є діагностичним показником гомеостазу білків в організмі.

Для цього порівнюють кількість азоту, що надійшов в організм, з кількістю азоту, виведеного з організму. В нормі ці дві величини рівні. За добу здорова люди-

на споживає і виводить 12-14 г азоту.

Позитивний азотистий баланс зустрічається в дітей у процесі росту, при ва-

гітності, відгодовуванні, лікуванні чоловічими статевими гормонами.

Негативний азотистий баланс виникає під час голодування, проносу, при масивних опіках, розпаді пухлин, нирковій недостатності, тиреотоксикозі, отруєн-

нях фосфором, миш’яком, сулемою. Інфекційна гарячка супроводжується так зва-

ним токсигенним розпадом білка, який відбувається під впливом продуктів життєді-

яльності мікроорганізмів.

Мінімальна кількість білків, які поступають з їжею для забезпечення азо-

тистої рівноваги, необхідна бути 50-60 г.

Щоденно синтезуюється 400 г білків, тобто майже у 4 рази більше ніж вжива-

ють з їжею. Напіврозпад білків у крові відбувається протягом 10 днів, напіврозпад білків у печенці - протягом 20-30 днів. Напіврозпад всіх білків організму в серед-

ньому становить 80 днів.

Слід пам’ятати, що білки рослинного походження місять в собі незамінні амі-

нокислоти (фенілаланін, тирозин, валін, лейцин, ізолейцин, гістидин, триптофан).

Найбільшу кількість білків на 100 г мають наступні продукти: м’ясо (18-

22%), риба (17-20%), сир (36%), горох, соя, квасоля (26-36%), яйця (13%), хліб (8%).

70

За умов патології білковий обмін порушується на всіх етапах - від проце-

сів травлення до виведення азотистих шлаків.

Якщо шлунковий сік містить невелику кількість соляної кислоти чи ферменту пепсину, білки не розпадаються на поліпептиди. У 12-палій кишці цей негідролізо-

ваний білок не піддається подальшому розщепленню трипсином і пептидазами під-

шлункової залози. Вільних амінокислот, спроможних всмоктатися у кров, утворю-

ється мало. Те ж саме відбувається, коли сік підшлункової залози взагалі не надхо-

дить у кишечник (перетискування чи закриття вивідної протоки) або при ентеритах,

коли залози кишечника не виділяють достатню кількість ентерокінази - активатора трипсиногену. Травленню і всмоктуванню білків перешкоджає також посилена пе-

ристальтика кишечника. У результаті цих порушень виникає аліментарна білкова недостатність.

Білки, які не гідролізувалися і не всмокталися в тонкій кишці, переходять у товсту, де піддаються гниттю і бактеріальному розщепленню. Це супроводжується утворенням великої кількості амінів (гістаміну, тираміну, кадаверину, путресцину) і

ароматичних сполук (фенолу, індолу, скатолу, крезолу), здатних викликати кишкову аутоінтоксикацію.

При багатьох патологічних станах змінюється вміст білків у крові (норма —

60-80 г/л). Збільшення їх кількості (гіперпротеїнемія) виникає, як правило, внаслі-

док посиленого синтезу -глобулінів (антитіл) при запаленнях, інфекційних хворо-

бах. Відносне збільшення вмісту всіх білкових фракцій (альбумінів, глобулінів, фіб-

риногену) спостерігають при зневодненні організму і згущенні крові (діарея у дітей,

блювота, обширні опіки).

Зменшення кількості білків у крові називають гіпопротеїнемією. Вона спо-

стерігається у випадках недостатнього синтезу білків (голодування, ентерит, цироз печінки), при крововтратах, ексудації або виділенні із сечею внаслідок збільшення фільтрації чи зменшення реабсорбції в нирках (протеїнурія). Гіпопротеїнемія зумов-

лена, головним чином, зменшенням альбумінової фракції.

Порушення співвідношення між білковими фракціями крові називають дис-

протеїнемією.