Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
ШПОРЫ СОЦИОЛОГИЯ.docx
Скачиваний:
0
Добавлен:
07.09.2019
Размер:
257.19 Кб
Скачать

49. Характерні прояви бюрократизму у діяльності сучасних управлінських структур та шляхи їх подолання

      В умовах реформування сучасної України, створення та розвитку суто демократичної, правової і соціальної держави важливу роль відіграє підготовка нового покоління працівників ОДВ, управлінських кадрів, що складають на практиці демократично-бюрократичний апарат. Бюрократизм сучасного державного управління має такі негативні прояви: підміна загальних, державних інтересів приватними, відомчими, а найчастіше особистими, що веде до розповсюдження корупції; байдужість значної кількості посадовців щодо призначення своєї діяльності та її кінцевого результату; культ авторитету; консервативність і наполегливість у збереженні свого посадового місця та положення усієї ієрархії; бажання вирішувати свої справи таємно; байдужість до проблем людей, формалізм, невміння слугувати народові. У подоланні бюрократизму важливе значення мають: змінюваність кадрів – вибір керівників тільки на певні суворо обмежені терміни; підвищення управлінської культури населення, використання засобів автоматизації в управлінських процесах та надання їм прозорості для населення; встановлення прямої залежності зарплати, кар’єри та положення у суспільстві працівників від кінцевих результатів їхньої діяльності; демократизація представницьких органів та посилення впливу на виконавчі органи; підвищення загальної культури суспільства тощо.

      Отже, бюрократизм є реальним і хибним проявом у сучасній системі управління. Поки що повністю подолати його неможливо, але можна і потрібно контролювати на законодавчому рівні, впливати на подолання негативних проявів бюрократизму у суспільній системі.  

50. Соціологічний зміст понять політика і влада

     Науковці  виділяють таку галузь соціологічного знання, як соціологія політики, яка вивчає взаємодію політичної сфери з іншими соціальними інститутами, у першу чергу проблеми, пов’язані з функціонуванням ядра суспільної системи – держави, з діяльністю політичних партій, профспілок, інших суспільних об’єднань, рухів тощо. Політика (з грец. – державна діяльність)- це діяльність органів державної влади, партій, громадських організацій у сфері внутрішньодержавного управління та міжнародних відносин. З суто соціологічної точки зору, політика – це суспільні відносини, що включають згоду, підкорення, панування, конфлікт і змагання між соціальними спільностями людей – класами, верствами, групами, націями, державами тощо. Політика виступає в двох своїх функціях: загально організаційної основи суспільства та конкретної регулятивно-контрольної сфери або системи, що спрямовує життя, діяльність, відносини людей, соціальних спільнот, класів, націй, народів, країн. Політика має такі властивості: універсальність, всеохоплюючий характер, здатність впливати практично на будь-які сторони життя суспільства і його елементи, винятково проникаюча здатність. З моменту зародження політика складалася на основі владних стосунків: панування-підкорення-управління-виконання. Без існування владних відносин неможливе координування соціальних зв’язків, досягнення компромісів між різними соц. спільнотами, верствами та індивідуумами, підтримувати цілісність і стабільність суспільства. Влада – це основний організаційний і регулятивно-контрольний початок політики, одна з важливіших і найбільш стародавніх проблем політичного знання, культури суспільства і конкретного життя людини. Влада та політика – невіддільні та взаємообумовлені. Боротьба за владу, за володіння нею і її утримання – один з основних аспектів політичного життя суспільства. Політика є причиною влади, а влада – причина політики. Політика склалася як практика здійснення політичної влади, як боротьба за її оволодіння, як сукупність взаємовідносин і взаємозв’язку з приводу влади.

     Отже, політика і влада невід’ємні процеси  і явища суспільства, взаємопов’язані  одне з одним, влада – це поштовх  для вдосконалення політики, а  характер політики зменшує або збільшує обсяг владних повноважень. Без  цих елементів є неможливим існування і розвиток суспільства. 

Культура  людини як основний соціостворювальний і соціозберігаючий фактор

Культура як предмет соц. аналізу є сукупністю структур, процесів, пов’язаних з функціонуванням сусп-ва на різних рівнях розвитку, системою контролю за соц. поведінкою. Якщо подумати про співвідношення культури та соціуму, то можна дійти висновку не лише про те,що культура як явище є продуктом соціуму, але і про те, що саме культура створює та формує соціум якісного рівня. Докази цього цілком очевидні: 1) соціум це певна взаємодіюча система індивідів; 2) взаємодія індивідів можлива лише тоді, коли допускається наявність компромісів, а відповідно й вміння певної особи відмовитися від власних бажань для якогось більш масштабного блага. Проаналізувавши вищезазначене, можна зрозуміти, що все це є неможливим без культури. Але що ж тоді є первинним? На мою думку, відповідь на це питання досить складна. Найвірнішим формулюванням, мабуть, можна вважати позицію про паралельність або одночасність виникнення цих явищ. Формування, розвиток та еволюціонування в них, авжеж, проходило у кожного по-своєму, однак нерозривно один від одного. Кажучи ж про соц. безпеку, то вона стає можливою при поєднанні деяких явищ, у перелік яких війдуть інстинкт самозбереження та авжеж культура, як явище, яке одночасно може виступати як фактором стримування, так і фактором розвитку.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]