Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
ШПОРЫ СОЦИОЛОГИЯ.docx
Скачиваний:
0
Добавлен:
07.09.2019
Размер:
257.19 Кб
Скачать

45. Методологічні підходи еволюціоністів і конфліктологів до аналізу сутності та ролі революційних рухів

Ідею еволюціоністського підходу найбільш детально і ґрунтовно викладено Г. Спенсером (1820-1903). Сутність його вчення у застосуванні принципу організму до пояснення всіх суспільних явищ і процесів, у тому числі і до аналізу сутності соц. рухів. Людським сусп-вам притаманна якісна тенденція розвитку від простого до складного. Краще, коли цей процес здійснюється поступово, без революційних рухів, які Спенсер вважав руйнівними факторами. Цей підхід пізніше було схвалено і розвинуто Парсоном («Теорія дії і умови людського існування», «Соц. система і еволюція теорії дії») (1902-1979). Він приділив особливу увагу проблемі стабільності і виживання сусп-ва як соц. системи. Він вважав, що соц зміни неможливі без суспільних рухів і процесів, але це мусять бути рухи від одного етапу рівноваги до іншого шляхом реформ та диференціації, але ніяк не революційних рухів і процесів. Прихильники теорії соц. конфлікту (Маркс, Енгельс, Дарендорф) вважають, що нерівність є результатом становища, за якого люди, які контролюють суспільні цінності (багатство і владу), мають змогу здобувати для себе вигоди. Революційна теорія Маркса будується на визнанні матеріальних та виробничих відносин основними чинниками існування будь-якого сусп-ва. Саме ці чинники становлять економічний базис сусп-ва, на який опирається політична, соц. та духовна надбудови. Такий підхід виробив поняття суспільно-ек. формації. Зміна формацій в історії людства розглядалась як закономірний процес заміни прогресуючих з кожною епохою способів виробництва. Але в основі зміни лежить постійна суперечність між рівнем продуктивних сил і виробничими відносинами. Така суперечність вирішується революцією. Під час революції здійснюються базові перетворення в соц. класовій структурі сусп., цінностях і поведінці людей. Теорія конфлікту Р.Дарендорфа. Він вважає соц. конфлікт наслідком боротьби проти відносин панування і підкорення. Конфлікт народжується з того, що одна група або один клас протистоять тиску або пануванню протилежної їм соц. сили. Конфлікт у сусп-ві неминучий. Але можливо спрямувати його розвиток у певному напрямку, щоб не зруйнувати всю сусп. систему, а вести її до плавної еволюції. Для цього він пропонує вивести конфлікти на поверхню сусп. життя і зробити їх предметом відкритих дискусій, обговорення в пресі тощо.

      Отже, у соц. теорії існує 2 основних методологічних підходи до аналізу ролі еволюції та революції. Еволюціоністи прагнуть довести, що сусп-ва можуть розвиватися завдяки історичній еволюції. Конфліктологи визнають революцію одним з головних рушіїв соц. прогресу. 

46. Основні історичні типи соц. Управління; зміст і оцінка

Соціальне управління як специфічний вид діяльності людей виокремилось ще на ранніх ступенях розвитку сусп-ва, до появи приватної власності, класів, держави і права. Як соціальне явище управління було пов’язане з удосконаленням розподілу праці людей в різних сферах життєдіяльності, але як наука виникло лише на початку ХХ ст. Основними історичними типами соц. управління називають: силовий, становий чи класовий , харизматичний, демократично-бюрократичний. Силове соц. управління історично виникло першим. Такий тип управління пов'язаний з особливостями соц. ладу сусп-ва первісних часів. Основними ланками людської спільноти були такі групи як рід і плем’я. Поступово у міру ускладнення соц. зв’язків почали виокремлюватися ватажки, лідери, пізніше – вожді. Спочатку владу та авторитет вони завойовували шляхом застосування сили. З розвитком таких відносин у подальшому на перший план виходить родове походження особи, право управління їй надається залежно від приналежності до того чи іншого стану. Як правило, керування відносинами у сусп. здійснювалося привілейованою групою, яка мала замкнений хар-тер, тобто була кастою. Так сформувався становий або кастовий тип управління. Харизматичний тип вперше досліджувався Вебером. Він приділяв значну увагу харизмі (грец. – така властивість індивіда, що виділяє його серед інших) як невід’ємній складовій харизматичного лідера. Джерелом влади харизматичного лідера є його вибір на основі голосування, референдуму, рішення зборів, мітингу тощо. Харизматичний тип управління є авторитарним. І авторитет його базується на силі внутрішнього дару лідера. Демократично-бюрократичний тип виникає і діє за правом професіонального знання і компетентності за рахунок спец. навчання посадових осіб та чиновників, які не обираються, а призначаються згори додолу. З погляду на те, ціх управлінців орієнтують на демократичний хар-тер управління, тобто демократичний керівник мусить допускати та заохочувати підлеглих до процесу прийняття рішень, делегувати їм частину своїх повноважень, а самому займатись найбільш важкими та важливими питаннями. Вебер стверджує, що цей ти упр. спрямований на виховання в інших почуття гідності і розглядає його як бюрократію ідеального типу. Проте, за певних умов при цьому типі соц. упр. виникають негативні риси, які породжують таке негативне соц. явище як бюрократизм.

     Таким чином, соц. упр. має на меті впорядкування системи організації людських відносин, досягнення оптимального функціонування і розвитку, здійснення поставлених цілей. На сьогоднішній день демократично-бюрократичний тип є найбільш працездатною формою соц. упр. 

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]