Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
ШПОРЫ СОЦИОЛОГИЯ.docx
Скачиваний:
0
Добавлен:
07.09.2019
Размер:
257.19 Кб
Скачать

64. Основні етаписоціалізації особистості, процеси десоціалізації таресоціалізації

Соціалізація — процес формування людської особистості на ос­нові навчання та виховання, засвоєння соціальних ролей, суспільно­го та апасного досвіду, що перетворює людину на члена суспільства.

Необхідність соціалізації пов'язана з тим, що соціальні якості не передаються у спадок. Вони засвоюються, виробляються індивідом у ході зовнішнього впливу на пасивний об'єкт. Соціалізація потребує діяльної участі самого індивіда і передбачає наявність сфери діяльності Етапи соціалізації співпадають (умовно) з етапами вікового роз­витку індивіда:

  1. первинна (рання) соціалізація. Вона пов'язана з надбанням загальнокультурних знань, з освоєнням початкових уявлень про світ та характери взаємовідносин людей. Особливим етапом ранньої соціалізації є підлітковий вік. Особлива конфліктність цього віку пов'язана з тим, що можливість та уміння дитини значно переви­щують передбачені йому правила, рамки поведінки;

  2. вторинна соціалізація. Вона пов'язана з оволодінням спе­ціальних знань та навичок, із долученням до визначеної субкуль-тури. На цьому етапі розширюються соціальні контакти індивіда, діапазон його соціальних ролей.

У процесі включення індивіда до системи суспільного розпо­ділу праці передбачається адаптація у професійній субкультурі, а також одночасна приналежність до інших субкультур. Швидкість соціальних змін у сучасних суспільствах призводить до того, що людина повинна засвоювати все нове і пристосовуватися до нього при одночасній втраті раніше набутого. Ці процеси назвали ресо-ціалізацією та десоціалізацією. Коротко розглянемо їх.

Ресоціалізаиція (повторна соціалізація) людини — це процес засвоєння нових знань, цінностей, ролей, навичок замість ста­рих, недостатньо засвоєних або застарілих. Триває протягом усьо­го життя індивіда.

Десоціалізація — втрата індивідом певних соціальних ціннос­тей та норм внаслідок яких-небудь зовнішніх факторів, що супро­воджується відчудженням від усієї групи або соціуму.

Десоціалізація га ресоціалізація — це дві сторони одного про­цесу, а саме дорослої соціалізації. У дитячому та підлітковому віці, поки індивід виховується у сім'ї та школі, як правило, ніяких різких змін у його житті не відбувається.

Інколи людина потрапляє у такі екстремальні умови, у яких десо­ціалізація заходить так глибоко, що перетворюється у руйнування мо­ральних основ особи. Вона нездатна відбудувати усе багатство втраче­них цінностей, норм, ролей.

Отже, можна зробити висновок, що соціалізація відіграє про­відну роль щодо становлення особистості індивіда, а знання про її етапи, шляхи і вимоги сприяють його органічному провадженню у суспільні відносини.

65. Поняття про референтну групу та її місце у процесі соціалізації людини

Референтна група — реальна або уявна, зазвичай мала соціаль­на група, система цінностей і норм якої служить зразком, еталоном для тієї або іншої особистості. Це поняття введено американсь­ким соціальним психологом Г. Хайменом.

При формуванні своїх установок або переконань, при вико­нанні дій люди порівнюють або ідентифікують себе з іншими людь­ми або групами людей, переконання та погляди яких сприймаються ними як достойні для наслідування. А відповідно, з огляду на те, яку функцію виконує референтна група, розрізняють нормативну (яка визначає норми поведінки людини) та порівняльну (з якою він порівнює свою поведінку). Індивід може входити (референтна гру­па присутності), а може і не входити в таку групу. Але він звіряє свій статус і поведінку із цим зразком, виражаючи задоволеність або незадоволеність ним, виробляючи певну установку на соціаль­не переміщення (ідеальна референтна група).

Референтні групи виконують як нормативні, так і порівняльні функції. Оскільки особі хотілося б бачити себе повноправним чле­ном якої-небудь групи, вона приймає групові стандарти та прин­ципи. Людина «культивує в собі» відповідні життєві принципи, політичні переконання, музичні та гастрономічні смаки, сексу­альні норми та відношення, скажімо, до вживання тютюну, алко­голю, наркотиків. Поведінка індивіда задається приналежністю до конкретної групи. Особа також використовує стандарти своєї ре­ферентної групи як еталону для оцінки себе, відмітку, за якою вона оцінює свою зовнішність, інтелект, статус у суспільстві тощо. Коли група, членом якої ми с, не відповідає нашому уявленню про ідеальну референтну групу може виникнути відчуття соціаль­ної депривації незадоволеності, пов'язаної з розривом між тим, що ми маємо у даній групі, та тим, чого нам хочеться (положен­ня, характерне для ідеальної референтної групи).

Відчуття відносної депривації часто приводить до соціального відчуження і створює підґрунтя для колективних виступів та революційних настроїв.

Не всі референтні групи є позитивними. Індивід використовує також негативні референтні групи чи референтні одиниці, порівнянням з якими ми намагаємося підкреслити різницю між собою та іншими.

Прикладом пояснення важливості ролі такої групи може бути ситуація, коли людина починає поводитися зовсім не так, як прийнято в оточуючому середовищі, а так, як поводяться герої кінострічок, інші його референтні симпатики, що стали для нього зразком його подаль­шої поведінки.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]