1.1. Законодавча та нормативна база у сфері охорони праці

1.1.1. Основні положення законодавства про працю та охорону праці

Основними законами та підзаконними актами, які регулюють правові відносини у сфері охорони праці в умовах виробництва і за­галом в суспільстві, є:

1. Конституція України;

2. Кодекс законів про працю (КЗпП);

3. Закони: «Про охорону праці», «Про охорону здоров'я», «Про пожежну безпеку», «Про використання ядерної енергії та радіа­ційний захист», «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення».

Коло питань щодо охорони праці розглядається в Цивільному, Кримінальному та Адміністративному кодексах України, в указах Верховної Ради, постановах Кабміну, постановах Президента. Пра­вове поле в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніко­го не можна примусити робити те, що не передбачено в законі.

У житті кожного народу є дати й події, які мають епохальне значення. Такою подією в нашій історії стало прийняття в червні 1996 р. Конституції, і від того, як вона буде реалізовуватися в житті, залежить майбутнє нашої держави. Тому основне завдання в підго­товці фахівців на сучасному етапі полягає в тому, щоб сформувати в суспільній свідомості повагу до Основного Закону, до конституцій­ного права і в цілому до законодавства України.

Права й свободи людини згідно з Конституцією є невідчужува-ними та непорушними. Усі люди є вільні й рівні у своїй гідності та правах, які гарантуються й закріплюються в Конституції і не можуть бути скасовані (ст. 21, 22).

Згідно з Конституцією України кожна людина має право на ві­льний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права й свободи інших людей.

З іншого боку, кожна людина має обов'язки перед суспільст­вом, у якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особис­тості (ст. 23).

Основний Закон держави забезпечує рівність прав жінки і чо­ловіка:

• наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсь­ко-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти, у праці та винагороді за неї;

• соціальними заходами щодо охорони праці й здоров'я жінок, встановлення пенсійних пільг, створення умов, які дають жін­кам можливість поєднувати працю з материнством.

Згідно з Основним Законом України людина, її життя й здоро­в'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю (ст. 3).

Права й свободи людини та її гарантії визначають зміст і спря­мованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Затвердження й забезпечення прав і свобод лю-ідини є головним обов'язком держави.

Основний Закон України гарантує право на працю, що дає мож­ливість людині заробляти собі на життя працею, яку вона вільно обирає або на яку вільно погоджуються (ст. 43). Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гаран­тує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізує програми професійного технічного навчання, підготовки та перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Кожній людині Конституція гарантує право на належні, без­печні й здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від ви­значеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до статті 45 Основного Закону кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня для окремих професій і виробництв, скороченого часу роботи в нічні години. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та міні­мальна сума оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначає закон.

Громадяни України мають право на соціальний захист: забез­печення пенсіями в разі часткової або тимчасової втрати праце­здатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених за­коном (ст. 46).

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соці­альним страхуванням.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основ­ним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Кожна людина має право на достатній життєвий рівень, на охо­рону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування (ст. 49).

Охорона здоров'я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних та оздоров­чих і профілактичних програм. Охорона здоров'я забезпечується розвитком і вдосконаленням техніки безпеки й виробничої санітарії; проведенням профілактичних заходів та розгортанням наукових до­сліджень по запобіганню та зниженню захворюваності.

Основний Закон держави має найвищу юридичну силу, на ньо­му ґрунтується вся національна система права. Закони та інші нор­мативно-правові акти приймаються на основі Конституції і повинні їй відповідати.

Основні питання трудового законодавства та охорони праці розглядаються в Кодексі законів про працю (КЗпП), який регулює трудові відносини всіх працівників, сприяє зростанню продуктивно­сті праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності сус­пільного виробництва, що має за мету поліпшення матеріального й культурного рівня життя людини.

У КЗпП зафіксовано питання трудового законодавства: право на працю, основні трудові права та обов'язки працівників, умови до­говорів про працю; тривалість робочого часу та його скорочення; робота в передсвяткові та вихідні дні; тривалість роботи в нічний час; неповний робочий час та обмеження понадурочних робіт та ін.

У Кодексі законів про працю в окремих статтях розглянуто шляхи створення здорових і безпечних умов праці, дотримання ви­мог охорони праці під час будівництва й експлуатації виробничих будівель, споруд та обладнання; заборона введення в експлуатацію підприємств, передавання в серійне виробництво зразків нових ма­шин та іншого обладнання, які не відповідають вимогам охорони праці; обов'язки адміністрації щодо поліпшення та оздоровлення умов праці, розслідування та обліку нещасних випадків; контроль за дотриманням вимог інструкцій з охорони праці; медичні огляди; переведення на легшу роботу; матеріальна відповідальність за збитки, заподіяні робітникам і службовцям ушкодженням їх здо­ров'я та ін.

У КЗпП значну увагу приділено охороні праці жінок та молоді, встановлено пільги робітникам і службовцям, що поєднують роботу з навчанням. Розглянуто права професійних спілок, функції органів державного соціального страхування, нагляду й контролю за дотри­манням законодавства про працю, відповідальність за порушення за­конодавства про працю та інші питання.

Законодавство про працю встановлює високий рівень умов пра­ці, всебічну охорону трудових прав і гарантій працівників. Держава дбає про забезпечення санітарно-епідеміологічного благополуччя, про право населення на безпечне життя, здоров'я та довголіття.

Верховна Рада затвердила Закон «Про забезпечення санітарно­го та епідемічного благополуччя населення» (1994 р.). Цей Закон ре­гулює суспільні відносини, які виникають у сфері забезпечення сані­тарного та епідемічного благополуччя, визначає відповідні права та обов'язки державних органів та громадян, встановлює порядок орга­нізації державної санітарно-епідеміологічної служби й здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду.

Санітарне та епідеміологічне обслуговування населення — це створення оптимальних умов життєдіяльності, що забезпечують низький рівень захворюваності, відсутність шкідливого впливу на здоров'я населення чинників навколишнього середовища, а також інфекційних захворювань.

Закон гарантує права громадян на своєчасну й достовірну ін­формацію про стан їхнього здоров'я, а також про наявні та можливі чинники ризику для здоров'я та їх ступінь. Гарантується право віль­ного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Таку інформацію ніхто не може засекретити.

Згідно із Законом підприємства зобов'язані розробляти та здій­снювати санітарні й протиепідеміологічні заходи та контроль за ви­конанням вимог санітарних норм щодо безпеки використання шкід­ливих для здоров'я речовин і матеріалів, а також за скиданням від­ходів, викидами в навколишнє середовище та готовою продукцією.

Державній реєстрації та гігієнічній регламентації підлягають будь-які небезпечні чинники фізичної, хімічної, біологічної приро­ди, наявні в середовищі життя й діяльності людини.

У вказаному законодавчому акті у вигляді окремих статей за­фіксовано вимоги до проектування, будівництва, розробки, виготов­лення й використання нових засобів виробництва та технологій

(ст. 15); вимоги до водопостачання й місць водовикористання (ст. 18); вимоги до атмосферного повітря та необхідність вживання заходів щодо запобігання та усунення причин забруднення повітря (ст. 19); вимоги до жилих та виробничих приміщень, територій, за­собів виробництва і технологій (ст. 22).

У Законі зафіксовано об'єкти санітарно-гігієнічної експертизи — проекти національних, регіональних, місцевих і галузевих програм соціально-економічного розвитку (ст. 10, 11).

Окремі статті розглядають питання радіаційної безпеки; захист населення від шкідливого впливу випромінювання та інших фізич­них чинників; застосування та знешкодження хімічних речовин і ма­теріалів, біологічних засобів.

У четвертому розділі Закону визначено основні напрями діяль­ності Державної санітарно-епідеміологічної служби та її управління (ст. 31, 32, 33), її завдання; види відповідальності та фінансові санк­ції за порушення санітарного законодавства (ст. 45, 46, 48).

Кожен громадянин зобов'язаний дбати про збереження навко­лишнього середовища, відшкодовувати завдані ним збитки, не по­рушувати права й свободи, честь та гідність інших людей, неухиль­но дотримуватися законів і законодавчих актів України, так як не­знання законів не звільняє людину від юридичної та іншої відпові­дальності.