Тема: Лагідна та зла квітка (4 клас)

Розповідь на початку уроку. За народними казками та оповіданнями, цілющі трави сіють русалки, мавки та інші лісові жителі, вони ж і доглядають за тими травами і знають, як і коли їх треба вживати. Деякі трави (колючки, реп’яхи, бур’яни й усі гіркі й смердючі трави і квітки) садив чорт, щоб люди кололись ними, чхали від них і лаялись.

Серед лагідних є квітка Петрів батіг (цикорій). Квітне вона навесні радісними блакитними квітами на високих стеблях. Кажуть, що дуже давно Святий Петро слідкував за полем, на якому зріла пшениця. Апостол був до всього цікавий: йому відомі були назва та життя будь-якої польової комашки, він знає, чим кожна з них годується. Йде, бувало, святий Петро межею, візьме прутик дикого цикорію й хльоскає ним, як батіжком. А жуки й комахи, які сидять на колосі, всі злітають і не сміють псувати хліба. Пройде межу, кине свій батіжок на землю, а він прийметься там і росте. А всі жучки й мушки вже добре знають, що ту ниву, де він росте, треба обминати. Відтоді і стали називати цю квітку Петрів батіг.

Васильки здобули свою назву ось як: одного разу знайшла дівчинка гарні блакитні квіти. Прибігла вона до діда Василя та й питає його: «Дідусю, як звати цю квітку?» А з кімнати бабуся відгукнулася «Васильку!» Це бабуся діда для чогось покликала. А онука вирішила, що так квітка зветься, і дуже зраділа. «Дідусю! Цю квітку, як і тебе звуть Василько». От і стали так називати ці квіти.

Росте на території України колючий осот. А з’явився він так. Колись забажав чорт посадити якусь лагідну культуру і попросив для цього насіння. Дали йому насіння та сказали: як добіжиш до гарного поля, кинь насіння у землю та скажи овес – це дуже гарна рослина, але не кажи осот, бо виростуть лише колючки. Побіг чорт до поля. Біг дуже швидко, поспішав. Так біг, що й навіть дороги не бачив, перечепився через гілля та впав. Злякався чорт, підвівся та забув, яку рослину йому слід назвати, коли насіння у землю кинути. «Мабуть, треба назвати «осот», – подумав чорт і кинув насіння у землю. Тому і повиростали колючки та будяки. А чорт і по цей день ніяк не може згадати, що саме він повинен був промовити.

Пропонуємо фрагменти розповіді вчителя на уроках, які вчителі можуть використовувати у вивченні предметів: Людина і світ, Я і Україна, малювання.

Тема: Петріківський розпис (4 клас)

«Нема України без верби і калини», – кажуть в народі. Звідки взялася калина? Розповідають, що колись напали на українське село вороги. Дівчина-красуня, яку схопили бусурмани, вирвалася і почала тікати. Аж раптом розірвалося її червоне намисто і розсипалися по землі яскраві намистинки, з яких через деякий час і повиростали калинові кущі. Віддавна калина була символом дівочої краси, кохання, вірності. Саджали її біля колодязів, щоб вода була здоровою і смачною, поруч з вікнами відразу після завершення будівництва оселі. Вплітали калину у вінки, прикрашали весільні короваї. Із калини готували ліки: робили калиновий чай з листя при нежитю. Свіжі ягоди з медом або цукром вживали при кашлі. А дівчата використовували свіжі ягоди з косметичною метою. Жоден сімейний обряд не проходив без калини.

Калина в Україні має декілька символічних значень: цвіт калини – символ дівочої краси та вроди. Настав час відцвітати, опадати цвіту калини – це вже символ печалі, туги за молодістю, красою, яка відцвітає. Червоні кетяги калини – то краса і врода, достаток у сім’ї, здоров’я та сила, зрілість дівчини. Калиновий кущ хитається без вітру – то вже вже туга молодої дівчини за коханням. Калина опускає свої віти, «похнюпилась» – то символ туги, це вже сум. Почорніли ягоди – то горе. Зламана калина – покинута жінка. Під калиною зустрічалися закохані, тож її кущ – це символ закоханих. Посаджена на могилі калина – туга за померлими.

Збереглися приповідки про калину: Пишна та красива, мов червона калина. Щоки червоні – як кетяги калинові. Стоїть у дворі дівонька, як над ставом калинонька.