2. Організація пошуково-дослідної діяльності студентів з краєзнавчими матеріалами

Сутність краєзнавства полягає у всебічному вивченні рідної місцевості, району, області. При підготовці вчителя до втілення краєзнавчих ідей у педагогічну практичну діяльність важливого значення набуває пошуково-дослідницька робота у вивченні курсу «Педагогічне краєзнавство».

За своєю суттю така робота є пошуком і відкриттям нового знання у вивченні педагогічного минулого і сьогодення. Це розширює сферу індивідуальної професійно-педагогічної майстерності вчителя і дає кожному з учасників можливість творчо застосовувати продуктивні методи і прийоми своїх колег в освітньому процесі.

В аспекті вивчення педагогічного краєзнавства робота студентів в бібліотеці має вирішальне значення. Одним із пріоритетних напрямів діяльності бібліотеки Бердянського державного педагогічного університету для студентів є робота з краєзнавчими джерелами. У структурі бібліотеки функціонує відділ картотеки, який акумулює інформаційні, довідково-бібліографічні матеріали з краєзнавства. Для ефективного та швидкого обслуговування користувачів за цією тематикою у відділі створено банк даних «Краєзнавство», який включає тематичну картотеку статей, методично-бібліографічні матеріали, теки, реферати, курсові, дипломні роботи. Щороку студенти у процесі вивчення педагогічного краєзнавства під керівництвом викладача складають «Календар знаменних і пам’ятних дат Північноприазовського регіону», готують інформаційні списки нової літератури з краєзнавчої тематики, рекомендаційні бібліографічні списки: «Поети і письменники рідного краю», «Педагоги рідного краю», фахівці бібліотечного відділу поповнюють тематичні теки, де зберігаються вирізки матеріалів із місцевої періодики. Студенти поповнюють теки рефератами: «Заповідні місця Північного Приазов’я», «Рідне місто», «Рідне село» тощо. Зібрані студентами матеріали, представлені у додатках Д, Ж. Ознайомлення студентів з історією, традиціями, звичаями Північного Празов’я, з творчістю видатних митців та письменників-земляків відбувається завдяки виставкам та викладкам літератури, проведенню творчих зустрічей та різноманітних масових заходів. Під керівництвом викладача у бібліотеці проводяться тижні краєзнавства до річниці заснування м. Бердянська, які стають традиційними. До програми входять заочні краєзнавчі подорожі, бесіди, тематичні вікторини: «Стежками рідного краю», «Місто, в якому ми живемо», «Вулиці нашого міста», «Чи знаєш ти Україну та малу Батьківщину?» тощо.

У процесі вивчення педагогічного краєзнавства майбутні вчителі ознайомлюються з історією, культурою, регіональними особливостями Північного Приазов’я. Важко переоцінити значення, яке має для професійного становлення майбутнього вчителя пам’яткознавство – галузь педагогічного краєзнавства, що вивчає пам’ятки історії, культури, педагогіки та зберігання їх в окремих сховищах (музеях, архівах). Наприклад, архіви Бердянського краєзнавчого музею відкривають студентам багату спадщину відомого педагога, поета, перекладача, фольклориста Костянтина Максимовича Зіньківського (1873 – 1959 рр.). Ми торкнемося тільки деяких його досліджень у шкільному краєзнавстві.

У багатьох документах з архівних фондів Бердянського краєзнавчого музею (листах, доповідях, звітах, фольклорно-етнографічних записках, історико-педагогічних роботах) К.М. Зіньківського знаходимо його посилання на особливості краєзнавчої роботи, зміст та обсяг краєзнавчого матеріалу, методи його вивчення, аспекти та програми для вивчення краєзнавчого матеріалу [1].

У матеріалах з методики шкільного краєзнавства (1929 р.) К.М. Зіньківський зазначає, що багато з цих відомостей, що «охоплюють опис Бердянського району…, дали б учителю можливість самому працювати над матеріалом, який може стати різноманітним і цінним внеском до місцевої статистики, географії, історії, археології та етнографії» [1]. Він закликав учительство до народознавчо-краєзнавчої діяльності, популяризував досвід тих народних учителів, які були його однодумцями у справі введення краєзнавства у шкільну практику.

Так, у програмі вивчення «місцевого сільського господарства» автор пропонує кожному описати «мету, яку господарство ставить, господарчий план, сприятливі та несприятливі умови розвитку, опис місцевості… бюджет господарства, його грошова та натуральна частини, співвідношення цих частин…» [2].

У кожному рядку творів К.М.  Зіньківського простежуємо глибоку продуману роботу, зацікавленість народним життям, звичаями, традиціями, побутом, народною міфологією. Саме це захоплення науковець мав намір прищепити і педагогам, і учням. Своєю дослідницько-краєзнавчою роботою вони «дали б не менш багатий матеріал і для створення дитячої книжки, яка може широко охопити побутові сторони народу з його історією, географією, етнографією, поезією – книжки цілком народної для народу» [2]. На жаль, не знаходимо інформації про Костянтина Максимовича ні в українських академічних виданнях, ні в педагогічних словниках, ні в енциклопедіях.

Скільки імен педагогів, учених незаслужено вилучені з наукового обігу!?

Місто Бердянськ – Батьківщина українського письменника Трохима Аврамовича Зіньківського (1861 – 1891 рр.) двоюрідного брата К.М. Зіньківського. Це талановитий письменник, публіцист, мовознавець-перекладач, фольклорист, бібліограф, громадський діяч, який належить до знакових постатей літературно-суспільного життя України другої половини ХІХ століття. «Неординарна особистість, на жаль, його знають лише обізнане вузьке коло фахівців, хоч за аналітичністю мислення, широтою поглядів та злободенністю Т.А. Зіньківський досі не має рівних собі» (Вадим Скуратівський).

Ім’я Трохима Зіньківського було більш ніж століття замовчуване, а тому – незнане. Твори Т.Зіньківського фактично і досі не перевидавалися й залишилися серед маловідомих і малодосліджених. За роки незалежності творча спадщина Трохима Зіньківського потроху поверталася в коло зацікавлень української суспільної думки. Його творчість досліджували науковці, земляки-ентузіасти, краєзнавці-аматори, написано кілька дисертацій, у статтях, підручниках, монографіях з’явилося по кілька абзаців, присвячених діяльності Т. Зіньківського. Однак його власне живе слово залишається для народу практично недоступним і досі.

Утім, у 2011 рік, рік ювілею Трохима Зіньківського. Земляки письменника, власне, як і вся Україна, з нетерпінням чекають чотиритомного видання його творів, підготовчу роботу для якого здійснив професор С.С. Кіраль, який упродовж вже багатьох років досліджує життя і творчість цього письменника і громадського діяча.

На могильному камені Трохима Зіньківського викарбувані слова:

Стражденник син стражденника народа,

Кришталь з його кривавої сльози –

Він не згинавсь, хоч як гула негода,

І не здригавсь від гуркоту грози.

Змагався навіть він з життям самим,

Коли людина ти – зітхни за ним!

Трохим був первістком у багатодітній робітничій родині. Закінчив двокласне міське училище, склав іспити до Феодосійського учительського інституту, у якому навчався не більше кількох тижнів – почав втрачати зір, але продовжував неухильно крокувати до поставленої мети, віддаючи всі сили задля служіння рідному українському народу. Трохим залишає інститут і прямує до Харкова, де йому роблять операцію. Лікування було досить вдалим, бо згодом його приймають до війська. Закінчив 7 серпня 1882 року юнкерське училище в Одесі. Незабаром Т. Зіньківський отримує офіцерське звання, проходить службу в Умані, Житомирі.

Трохим не полишає мрії отримати справжню ґрунтовну освіту. У 1886 році при другій класичній гімназії міста Києва він успішно здає іспити, і вступає до Петербурзької військової юридичної академії, закінчує з відзнакою у травні 1890 року у званні штабс-капітана. Після закінчення академії рік служить у прокуратурі Київського військового округу.

Під час службових відряджень Трохим Зіньківський застудився, переніс запалення легенів, але занедужав настільки серйозно, що майже півроку не вставав з ліжка. Тому не лише не міг вийти з хати, але й навіть розмовляти. Приїхавши 1 червня 1891 року до батьків у Бердянськ, Трохим за тиждень згас. Похований на міському цвинтарі Бердянська.

Ще під час навчання в юнкерській школі він свідомо обирає шлях служіння розвиткові культури, народної свідомості; присвячує все життя національному відродженню рідного народу. Лише сім років життя припадає на літературну працю, результати якої були зібрані й видані у Львові вже після смерті Т. Зіньківського у вигляді двотомної збірки «Писання Трохима Зіньківського» (Львів, 1893–1896 рр.).

Сьогодні студенти працюють з архівними матеріалами місцевих музеїв та раритетними виданнями, які зберігаються у фондах Бердянського державного педагогічного університету, з матеріалами бібліотечних фондів: «Сборником постановлений Бердянского уездного земского собрания с 1866 по 1908 гг.»; «Очерком о деятельности Бердянского Уездного земства Таврической губернии по народному образованию с 1866 по 1896 гг.»; «Енциклопедією Брокгауза і Ефрона (дореволюційна) у 82 томах і 4 тома додаткові»; «Енциклопедичним словником братів Гранат» та іншими.

Ретроспективні дослідження в галузі історії освіти й національного виховання нашого краю здійснюють вчені університету К.О. Баханов, В.М. Константинова, І.І. Лиман, вчителька історії ЗОШ №16, кандидат історичних наук М.М. Антощак, краєзнавці І.К. Кушніренко, В.І. Жилінський, Г.Б. Сукач, С.І. Шевчук та ін.

Велику цінність у вивченні місцевого матеріалу являють собою археографічні джерела. Так, з метою залучення студентів до науково-дослідної роботи важливе значення має робота професора Ігоря Ігоровича Лимана «Матеріали з історії Бердянського державного педагогічного університету (від останньої третини ХІХ століття до 1953 року ХХ століття)» в 4-х томах.

Саме робота студентів з цими джерелами дозволяє більше дізнатися про освітніх діячів Північноприазовського регіону, славетних викладачів Бердянської чоловічої гімназії. Так, на сторінках археографічної праці І.І. Лимана студенти мають можливість самостійно розшукати матеріали, які свідчать про педагогічну діяльність відомого українського поета і композитора, поета-перекладача, автора музичних творів «Закувала та сива зозуля», «Вечорниці», «Ой гук, мати, гук», «Козак Софрон», майстерних прекладів «Одисеї» та «Іліади» Гомера на українську, «Слова о полку Ігоревім» на старогрецьку Петра Івановича Ніщинського (літературний псевдонім Петро Байда).

Так, наприклад, козацька пісня «Закувала та сива зозуля», створена більше ста років тому у 1875 році, коли аматори єлисаветградського артистичного гуртка виконали музичну картину з народного життя «Вечорниці» (написану до драми Т.Г. Шевченка «Назар Стодоля»), полонила слухачів буремним духом непокори, викликала глибокі хвилюючі роздуми про народ і його невичерпні духовні сили. Пісня “Закувала та сива зозуля” належить до тих класичних зразків української культури, які не підвладні часові.

Хор Ніщинського високо оцінювали П. Грабовський, І. Франко, Леся Українка, М. Аркас, М. Павлик та інші діячі культури. У рік смерті композитора про цей твір відгукнулася «Большая энциклопедия», що виходила в Петербурзі за редакцією С. Южакова. В 14 томі цього видання знаходимо: «Найбільшою популярністю користується його прекрасна композиція для хору (на слова самого Ніщинського) «Закувала та сива зозуля...». Це була творча вершина Петра Ніщинського.

Шлях до неї випав довгий і нелегкий – від села Неменка (нині Іллінецький р-н) на Вінничині, де 21 вересня 1832 року народився майбутній композитор, навчання в Києво-Софійському (1842), а згодом – Києво-Подільському (1844–1845) духовних училищах, де юний Петро Ніщинський, студіюючи поряд з іншими й музично-теоретичні предмети, здобув славу голосистого співака, назавжди полюбив музику.

Вокальні здібності вісімнадцятирічного семінариста привернули увагу Київського архімандрита Антоніна. У 1850 р., будучи призначеним настоятелем польської церкви в Афінах, він для підсилення церковного хору викликає туди молодого талановитого співака.

В Афінах Ніщинський не обмежувався співом у церкві, а вивчав еллінську культуру, мистецтво, вдосконалював знання грецької мови. Перебування в Афінах було значною подією в житті Петра Івановича. Тут він закінчив філологічний і богословський факультети університету і захистив дисертацію на ступінь магістра наук.

Згодом Петро влаштувався викладачем грецької мови в Афінській гімназії, а в 1857 році молодим майстром наук пішов у відставку і повернувся на Батьківщину. Невдовзі сім’я Ніщинських переїхала до Одеси (1860 р.). Тут він зайнявся громадською і педагогічною діяльністю, багато уваги приділяв літературі і науковій роботі, але найбільше – музичній діяльності. Оригінальні твори ставлять його в ряд кращих композиторів України ХІХ ст.

Петро Ніщинський глибоко любив життя, свій народ, українську народну творчість, мелодії і слово, що давали йому натхнення для власної творчості. Він прагнув збагатити народну пісню новими художніми образами і мелодіями і досягає цього талантом і невтомною працею. Звертаючись до історії народу, історії запорізького козацтва, Ніщинський присвячує цій темі талановиті обробки пісень «Козак Софрон», «Ой, гук, мати, гук», «Байда». Крім обробок народних пісень та створення оригінальних хорів, Петро Іванович пише і пісні-романси «Дівчинонько-голубонько», «У діброві чорна галка», які довгий час вважалися народними. Паралельно з композиторською діяльністю Ніщинський бере активну участь у складанні російського-українського словника, перекладає на грецьку мову знамениту пам’ятку культури Київської Русі «Слово о полку Игорів» (1879), друкує переклад драматичного твору Софокла «Антігона» (1883).

Згодом митець почав працювати над перекладом «Одісеї» Гомера. Перевіршування цього великомасштабного твору – 24 пісні або рапсодії – 12098 віршів – вимагали справжнього самозречення, забираючи весь час, що лишався після викладацької роботи.

У червні 1887 року П. Ніщинський завершив працю над «Одісеєю» і представив рукопис до цензурного комітету.

У переклад «Одісеї» П. Ніщинський вклав увесь свій хист і сили, але цензура заборонила її друкувати, що стало початком службових цькувань: після ревізії Одеської другої гімназії йому закинули незнання грецької мови і перевели на нижчу ставку у Бердянськ.

Морально травмований, хворий, Ніщинський учителював у Бердянську, але думка «Одісеї» його не полишала. В цьому йому допомагав І. Франко, який написав лист до М. Драгоманова, запропонував сам видати “Одісею” у Львові власним коштом, і ділився своїми враженнями про важливість цього видання, яку дуже полюбляв народ України. Він уважав, що переклад «Одісеї» на малоруську мову – справа всезагальна, народна. Право на видання перевіршованої «Одісеї» Ніщинський подарував львівській «Правді» під псевдонімом «Петро Байда».

Українська література збагатилась коштовним надбанням. Але особисто для Ніщинського ця публікація прискорила його катастрофу. Царський уряд не міг пробачити йому це видання українською мовою, з’явилось розпорядження про звільнення його з роботи.

Так, у першому томі «Матеріали з історії Бердянського державного педагогічного університету» знаходимо відомості про те, що у 1888 році Петру Івановичу було надано місце викладача грецької мови і літератури у Бердянській чоловічій гімназії. У списку посадових осіб при Бердянській чоловічій гімназії з часів її заснування прізвище П.Ніщинського фігурує серед викладачів древніх мов. «Матеріали…» містять формулярний список про службу Статського Радника з моменту закінчення ним Афінського університету у 1856 році і викладача грецької мови у С.-Петербурзькій Духовній Семінарії з 1857 року до звільнення з зі служби внаслідок поганого здоров’я. У 1890 році його звільняють з гімназії, мотивуючи це тим, що автор довгий час проживав у Греції. І таке звинувачення у характеристиці, як «погано знає свій предмет» позбавляло можливості влаштуватися на нову роботу за спеціальністю і всіх прав на вже заслужену пенсію. На превеликий жаль, з цієї причини Бердянська чоловіча гімназія стала останнім місцем служби Петра Івановича.

Усе життя Ніщинського переслідувала бідність, він зазнавав ударів долі, від яких могли б опуститися руки. Багато з його мистецької спадщини не дійшло до нас, але кипуча громадська і творча діяльність, тісні зв'язки з прогресивними, демократичними колами того часу, прекрасно написані ним «Вечорниці» дали йому право на безсмертя. А пісня «Закувала та сива зозуля» ще за життя автора перелетіла державні кордони, якими в той час була розмежована українська земля. Натхненний твір Ніщинського символізував український народ, ставши яскравим художнім витвором.

Важливими джерелами краєзнавства у вивченні міста Бердянська другої половини ХІХ століття є щоденники титулярного радника Василя Костянтиновича Крижанівського, який декілька десятиліть жив у нашому місті, був свідком його розвитку, про що свідчить інформація, зібрана у щоденниках.

Метою вивчення студентами курсу є забезпечення ґрунтовної обізнаності зі скарбами народної педагогічної мудрості, залучення їх до раціонального використання цих знань, підготовки до народознавчої роботи в школі; збереження й передача наступним поколінням соціального досвіду, стабілізація родинних і суспільних взаємин, регламентація і контроль власної поведінки. Послідовне і цілеспрямоване виконання освітніх завдань у навчально-виховному процесі забезпечується реалізацією принципів народності, культуро- і природовідповідності, регіональності, емоційності, що має на меті відродити і розвинути духовно-моральну культуру громадян України.

Формування емоційно-ціннісного ставлення майбутнього вчителя до педагогічно-краєзнавчої роботи є цілеспрямованим, багатогранним, протиставним і у той же час цілісним процесом, підставою якого є соціальні умови і фактори, які складають причину і рушійну силу його розвитку, формування і становлення.

Організація науково-дослідної та пошукової діяльності сприяє формуванню в студентів проективних умінь, умінь наукового аналізу, порівняння, зіставлення в опрацюванні ними навчально-наукової літератури, історичних, архівних джерел видатних представників світової та вітчизняної педагогіки та історії педагогіки. У подальшій науково-дослідній роботі – написання рефератів, виконання творчих робіт, підбір відповідей на проблемні запитання, у підготовці до педагогічного діалогу – студенти оволодівають частково-пошуковими дослідницькими вміннями.

Процес вивчення курсу «Педагогічне краєзнавство» у ВНЗ має завершуватись формуванням науково-пошукових умінь студентів, які оволодівають здатністю самостійного опрацювання й аналізу архівних матеріалів фондів Бердянського краєзнавчого музею та музею історії міста з комплексної проблеми дослідження «Народна освіта Північнопразовського регіону: історико-педагогічний аспект». У зв’язку з цим студентам попередньо пропонується тематика пошуку в різних напрямках розвитку освітньої галузі у нашому краї.

Система підготовки майбутніх вчителів до краєзнавчої роботи ґрунтується на аудиторній та поза аудиторній роботі студентів з викладачем.

Так, на першому курсі аудиторна робота передбачає репродуктивно-пошукову діяльність у процесі підготовки до написання рефератів, тематичних виступів, анотацій, рецензій на педагогічні джерела в курсі дисциплін педагогічного циклу («Вступ до спеціальності», «Загальні основи педагогіки», «Історія педагогіки»). Позааудиторна – екскурсії до краєзнавчого музею, музеїв історії міста, ім. П.П. Шмідта, «Подвиг» роботу в архівних фондах музеїв, а також з музейними експонатами, виставками по окремих темах курсу: «Освіта Бердянського повіту наприкінці ХІХ ст.», «Робота земств у справі народної освіти».

На другому курсі заняття в аудиторіях продовжуються у пошуковій та репродуктивно-творчій роботі в межах курсу дисциплін педагогічного циклу (Розділи «Дидактика», «Теорія виховання», «Порівняльна педагогіка»). Позааудиторна форма діяльності студентів – це зустрічі з видатними педагогами краю, підготовка доповідей на науково-практичну конференцію студентів, знайомство з педагоічним надбанням краю, підготовка доповідей дослідницького характеру.

Уже на 3-му курсі студенти у співпраці з викладачем ознайомлюються і набувають досвід з основами джерелознавства, документознавства, архівної справи, історіографії та з технологією пошукової діяльності в архівах, оволодівають різноманітними видами аналізу (синхронним, діахронним, аналітичним, теоретичним) та узагальнення емпіричних фактів. Вонни здійснюють дослідницьку, творчо-репродуктивну роботу в курсі педагогічних дисциплін («Педагогіка», «Історія педагогіки») та в процесі проходження педагогічної практики. Добір матеріалу та проведення студентами уроків здійснюється із застосуванням педагогічного краєзнавства.

На 4-му курсі – це дослідницька, творчо-репродуктивна робота в курсі педагогічних дисциплін («Історія педагогіки») та в процесі проходження педагогічної практики; добір матеріалу та проведення студентами уроків із застосуванням педагогічного краєзнавства; підготовка наукових робіт на науково-практичну конференцію в університеті, участь у виїзних заняттях з педагогічного краєзнавства та в роботі музеїв міста (проведення екскурсій, опис експонатів, підготовка до екскурсій).

На 5-му курсі – участь студентів у спецкурсі з педагогічного краєзнавства; проведення студентами уроків на педагогічній практиці, бесіди-зустрічі з учителями-майстрами.

Завершується процес науково-пошукової діяльності студентів оформленням курсових, дипломних робіт, виступом на наукових конференціях та написанням тез, доповідей, статей. Тези студентської науково-практичної конференції, присвяченій вивченню педагогічної спадщини М.О. Корфа вміщено в Додатку Б.

У процесі навчання студенти виконують такі види роботи: вивчення і аналіз науково-методичної літератури з питань діяльності шкільних та позашкільних дитячих закладів тощо. Серед різноманітних форм роботи варто відзначити роботу зі школами. Студенти ознайомлюються з досвідом учителів-практиків, проводять анкетування й опитування учнів, учителів, адміністрації школи з метою з’ясування сучасного стану певних педагогічних проблем; широко практикується обмін думками та результатами під час засідання круглих столів та на семінарських заняттях. Під керівництвом викладачів студенти готують доповіді, які обговорюють на заняттях, заслуховують повідомлення про нову педагогічну та історико-педагогічну літературу, виступи з досвіду роботи кращих учителів міста і області. На основі цих матеріалів студенти виконують наукові роботи, які здобувають визнання на студентських конференціях, обговорюються на педагогічних читаннях, диспутах.